нюх — постать багато в чому автобіографічна. Син верхо­винського селянина-лісоруба, він проходить жорстоку жит­тєву школу в умовах старої Австро-Угорщини, його харак­тер гартується на фронтах першої світової війни і виростає у свідомого захисника прав свого народу. Особисте життя Гринюха тісно переплетене з бідами й турботами усіх вер­ховинців. Роман «Сини Верховини» не тільки художній твір, він — цінне джерело пізнання соціально-економічно­го, культурного поступу, настроїв закарпатських українців перших десятиліть нашого віку.

В. Гренджа-Донський залишив цікаві «Спогади», на­повнені значним фактичним матеріалом. Про своє життя й літературну творчість письменник розповів у контексті історичних подій і катаклізмів, що відбувалися впродовж першої половини XX ст.

Оглядаючи різнобічну літературну спадщину В. Гренд- жі-Донського, маємо підходити до неї історично, з враху­ванням тих умов, у яких жив і творив письменник, того лі­тературного оточення, в якому він перебував, вирізняючи головне: він був одним із перших, хто почав творити нову сучасну українську літературу на Закарпатті й художньо втілив у своїй спадщині довготривалий і нелегкий шлях цього району нашої землі до всеукраїнської єдності.

Микола Терещенко (1898—1966)

Ім’я М. Терещенка сучасне покоління читачів пов’язує з блискучими перекладами з Еміля Верхарна: «Вечори, ро­зіп’яті на обрії в огнях, в болотах відбили тугу і благання...» У 1966 р. вийшло «Вибране» відомого бельгійського поета з передмовою перекладача. А ще невдовзі перед цим був за­вершений «гідний пошани труд» (М. Рильський) —двотом­на антологія французької поезії, в якій представлено 250 поетів з біобібліографічними даними й стислими характе­ристиками. Саме ці два явища в українському літературному житті певною мірою відвернули увагу від М. Терещенка — самобутнього й оригінального поета. Сучасникам, зокрема молодим, мало що в «цій м’якій, тихій, делікатній... з печат­тю інтелігентності в усьому» (І. Дзюба) людині нагадува­ло її буремну молодість і неабияку творчу й літературно- будівничу активність зачинателя нової літератури. Разом з тим протягом 20-х рр. його ім’я було в центрі уваги кри­

зе»

тиків, а вірші й переклади постійно з'являлися у різних то­гочасних часописах.

Народився М. Терещенко 13 вересня 1898 р. в с. Щер­бинці на Полтавщині (тепер Золотоніського району Чер­каської області). Навчався у Золотоніській гімназії, згодом у Київському політехнічному інституті. Вірші почав писати ще в гімназії, вперше опублікував їх у 1918 р. в «Літератур- но-науковому віснику». А ще через рік почали його поезії друкуватися в «Мистецтві», в «Музагеті». «Червоному він­ку». Це були емоційно-проникливі, повні людяного змісту вірші з вправною технікою. Але в цілому вони не були по­зитивно сприйняті пролетарською критикою, оскільки в них переважали настрої безмежності й мрійності, а теми борні за волю, співчуття до гноблених розкривалися не з допомо­гою крицево-рішучих ритмів, а в сполуці з меланхолійними інтонаціями й традиційними ямбами. Поет передавав приро­дні людські настрої — печалі й ніжності («Печаль і ніж­ність— о, як розняти в душі поета печаль і ніжність»), а це сприймалося як занепадництво. «Не на часі» вважалось за­хоплення поета народнопісенною творчістю, яке простежу­валося у ранніх віршах «Ой летять над синіми борами кру­ки...», «Що в долині білі вівці, а на кручі гай...», «Чи тополя гнеться, а чи воля серед поля...» та ін. Вже публікація поезій М. Терещенка в «Музагеті» — органі символістів — давала привід шукати витоки його творчості в символізмі. Цим і пояснюється те, що поет не включив їх до своєї пер­шої збірки «Лабораторія» (1924).

За час від перших публікацій до появи «Лабораторії» в світогляді поета відбулась еволюція, зумовлена художньо- літературними пошуками тієї доби. Не відсторонюючи себе од подій в країні й літературі, від пролетарського мистецт­ва, М. Терещенко сходиться з групою М. Семенка, бере участь у літературних об’єднаннях «Аспанфут» і «Комун- культ». Друкується у виданому В. Поліщуком альманасі «Гроно» Після розколу «Комункульту» входить до «Жовт­ня». І хоча більшість критиків згодом була одностайна, що з футуризмом М. Терещенко був пов’язаний лише орга­нізаційно, однак перехід до іншої «естетичної системи» по­значився на світогляді поета, образному ладі його творів та, власне, й на самій структурі вірша.

У збірці «Лабораторія» помітимо виразне звернення до сучасності. Схвально зустрінута пролетарською критикою, збірка загалом відповідала вимогам доби; основні її моти­ви — сучасне місто, індустріалізація, уславлення людського духу, утвердження віри в людину й працю. Головний герой поезій М. Терещенка — кочегар, робітник. Лексика онов-

370