І внук, наш дальній внук, чий ясногордий ум Пролине піснею над лоном сонних дум,

Ланами рідними він пройде в ясний час,

Луни колишньої зачує сумний глас,

І згадку тяжкую положить він на нари —

Синів України безкровную отару...

(«Спить ряд могил...»)

Розповідаючи про історичні події, він вдається до роман­тичної символіки, його слово сповнюється духом українських історичних балад. Цікавою з цього погляду є поезія «За що, за що...» з адресацією до «Року 1654 січня, день 9-й» (на­передодні відбулась Переяславська рада), в якій автор уболіває за долю української нації.

Не можна обійти увагою і узоровані на церковносло­в’янські джерела поезії М. Філянського «Сумний поважний дзвін...», «Отверзі двері покаяний...», «Як Каїн совісті — без жалю, без зітхання», «На древі крестному крізь муки, крізь німії...», в яких набуває розвитку ідея гріховності й покаяння, духовного самоочищення, проступають моральні обриси ліричного «я» поета.

Як відомо, чистого символізму в його європейському або російському варіанті українська поезія, фактично, не зазна­ла. Але деякими гранями лірика М. Філянського наближа­лась до цього напряму — залюбленість у присмеркові барви, неозначеність образу, смислова утаємниченість («Гукайте їх», «Є. Ф-кій» та ін.). Більшого розвитку ця спрямованість здобула в ліриці М. Рильського періоду «осінніх зір».

Поезія М. Філянського формувалась на національному культурно-історичному грунті. Від природи обдарований лірик, він збагатив палітру ліричних почувань заглиблені­стю в народну пісню, успадкував традиції Т. Шевченка, Я- Щоголіва. Виразно простежуються впливи шевченків­ської музи, зокрема в інтимній ліриці, в сумовитих віршах про чужину. Його поетичний світ часто проймають замріяно- ніжні інтонації глібовської музи, поет інколи вводить обра­зи, цілі рядки Л. Глібова. Умонастроями і філософією М. Фі- лянський тяжіє до Г. Сковороди. «Зв’язок обох митців,— зазначає В. Шевчук,— справді глибокий, усвідомлений, отож не дивно, що й свою поетику...— поет будує на поетиці Сковороди, і не тільки формально: ряд сковородинських мотивів срібною ниткою проходять через усю творчість Ми­коли Філянського»

Значний вплив і особистості, і творчості Г. Сковороди на М. Філянського засвідчує поезія «Mecum porto». Поет за-

1 Шевчук в. Микола Філянський і його ліричні одкровення 11 Укр. Мова і літ. В школі. 1990. № 1. С. 7.

213

хоплюеться самими життєвими принципами видатного філо­софа, «смертного ворога суєти».

Уникнув поет і галасливої метушні першого пореволю- ційного десятиліття. В ці роки він жив і працював у Соро- чинському лісництві, потім у Полтавському краєзнавчому музеї. Під час будівництва Дніпрогесу їздив на пороги Дніп­ра. У 1928 р. видав книжечку наукових етюдів «Від порогів до моря». Цього ж року вийшла й поетична збірка «Цілую землю». Рецензуючи цю збірку в журналі «Життя й рево­люція», М. Зеров писав: «Сімнадцять років, що минули піс­ля «Саіепсіагіит»,— термін дуже великий, а надто узяти до уваги, що сюди входять і трьохлітня війна, і десять років революції,— і тим дивніше, що на книзі Філянського вони майже не позначилися ні новою тематикою, ні новими фор­мами: ті самі медитації, та сама лірика чистого споглядан­ня, псалми, гімни, історико-культурні ремінісценції, елегій­ний тон і навіть та сама боротьба поміж обдарованим поетом та недбалим техніком, печать якої лежала і на перших його томах» *.

І справді, спокійна, виважена, філософськи заглиблена поезія останньої збірки далека від реалій сучасності. Тут широко представлена культурологічно-історична тема, вмі­щені вірші, що присвячені видатним постатям — Сковороді, Паганіні, Страдіварі, американському селекціонеру Бер­банку.

У 1937 р. М. Філянського було заарештовано, а 12 люто­го 1938 р. поета не стало. Тривалий час його ім’я не з'явля­лося в літературному обігу, а ставлення до його творчості залежало од відомих ідеологічних приписів, тому творчість М. Філянського не була об’єктивно оцінена до останнього часу. Проте М. Філянський — це поет, який поезією своєю стверджував безперервність українського історико-культур- ного процесу й розвивав кращі національні традиції.

Максим Рильський (1895—1964)

У духовній і творчій постаті М. Рильського його сучас­ник і товариш по перу П. Тичина відзначив «нероздільність покликань поета, ученого і громадянина» ².

Близько шістдесяти років тривала діяльність М. Риль­

1 Зеров м. М. Філянський. Цілую землю 11 Життя й революція 1923. № 10. С. 178.

2 Незабутній Максим Рильський: Спогади. К., 1968. С. 11.

214

ського в українській поезії, в якій він посів, за значенням свого художнього внеску, одне з перших місць після І. Фран­ка і Лесі Українки. Колосальною за обсягом була його пра­ця на терені художнього перекладу, головним чином пое­тичного. Як учений і критик він багато зробив для осмис­лення історії літератури та її сучасного досвіду; перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознав­ства, мовознавства (лексикографія та стилістика українсь­кої мови), теорії перекладу. Визнання наукових та літера­турних досягнень поета відбилось в обранні його акаде­міком АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958).

Активний учасник громадсько-політичного життя, він був головою правління Спілки письменників України, обирався депутатом парламенту, очолював Інститут мистецтвознав­ства, фольклору та етнографії АН УРСР.

ІІоет народився 19 березня 1895 р. в сім’ї українського культурного діяча, економіста й етнографа Т. Рильського. Батько походив із заможного польського (насправді поло­нізованого) поміщицького роду, який мав у своїх витоках українську шляхетську родину (один із пращурів Т. Риль­ського був київським міським писарем за часів Б. Хмель­ницького). Студентом Київського університету Т. Риль­ський (спільно з В. Антоновичем, майбутнім визначним іс­ториком) приєднався до українського національно-культур­ного руху, залишившись водночас переконаним прихильни­ком єднання прогресивних кіл українського, польського та російського народів, брав участь у похованні Т. Шевченка у Каневі. Людина гуманних, народолюбних переконань, ук­раїнський інтелігент з кола М. Лисенка, М. Старицького, О. Русова та інших діячів Київської Громади 60—70-х рр. користувався щирою пошаною своїх сучасників: І. Франко, маючи на увазі велике дослідження Т. Рильського «До вив­чення українського народного світогляду», назвав його од­ним з ліпших знавців народного життя, а М. Коцюбинський писав про Т. Рильського: «То була надзвичайно талановита і симпатична людина» \ Духовна атмосфера в родині бать­ків, в середовищі його друзів (гімназистом юний Максим жив у Лисенка, потім у Русова) справила глибокий вплив на світоглядне формування майбутнього поета.

Його дитячі роки минули в с. Романівка (на Житомир­щині) — в дружбі з селянськими дітьми і палкому, як він сам писав, замилуванні в природі. У Києві вчився (з тре­тього класу) в приватній гімназії педагога В. П. Науменка (пізніше — «Товариство сприяння середній освіті»), здо-

¹ Коцюбинський М. Твори: В 6 т. К-, 1916. Т. 5. С. 325.

215