новел М. Яцківа виступають не тільки нещасні, пересічні люди, а й натури обдаровані, неординарні, тому крах їх сподівань сприймається не як невдача чи випадковість, а як невідворотна життєва драма.

Чи не найтрагічніші картини постають перед читачем у творах М. Яцківа з військового побуту, в яких письменник, на думку О. Білецького, розкрив «справжні жахи австро- німецької казарми» '. Армія відривала сільських парубків від їх звичного життя і кидала у прірву муштри та глузу­вань з боку військової старшини, приниження людської і національної гідності, розкладала солдатську масу духовно.

Зображує молодий письменник і механізм системи осві­ти (повість «Огні горять»). Хлопець Остап із селянської родини їде навчатися до гімназії в провінційне містечко. Там він стикається з явищами, які глибоко ранять його вразливу натуру. Сюжетну основу повісті становлять вза­ємини Остапа з Ніною Куликовою, а тлом виступає гімна­зійне середовище, а також будні провінційного театру, зага­лом — задушлива атмосфера містечкового життя.

Повість викликала широкий резонанс серед громадсь­кості, особливо молоді. Вона ставила болючі, нагальні пи­тання' і хай як художня цілість не в усьому вдалася авто­рові, цілий ряд епізодів у ній вражає своїм реалізмом.

У творчості М. Яцківа втілено процес загального онов­лення української прози кінця XIX — початку XX ст. Поява нових тем, нових героїв, нових конфліктів, вплив загально­європейського літературного життя — все це позначилося на творчих пошуках письменника, спричинилося до появи в його стилі нових рис. Молодь літературна засвоює гуманіс­тичний пафос, любов і повагу до простої людини, трудівни­ка, традиції своїх попередників. Водночас вона шукає і но­вих засобів художньої типізації, місткішої психологічної характеристики своїх персонажів. Однією з характерних ознак реалізму новелістики М. Яцківа є глибокий психоло­гізм. Проникнення в людську душу, крізь призму якої роз­кривається суспільне середовище, пов’язане у письменника з посиленням ліричного начала та інтенсивними пошуками нових засобів художньої мови: концентрацією образності, мелодійністю фрази, пластичністю малюнка, трансформа­цією фольклорної символіки тощо («За горою», «Благосло­вення», «Серп», «Поема долин» та ін.).

Позначився на творчості М. Яцківа і вплив естетики мо­дернізму. Проникнення нових літературно-мистецьких течій у галицьке художнє середовище спричинилося до появи

1 Білецький о. Зібр. Творів: у 5 т. К-, 1965. Т. 2. С. 190.

62

літературної групи «Молода муза», яка стала, либонь, край­ньою ланкою у кільці аналогічних літературних утворень в Європі — «Молодої Франції», «Молодої Бельгії», «Моло­дої Німеччини», «Молодої Польщі». У галицькій періодиці з’являються статті про творчість представників новітніх лі­тературних течій та переклади їхніх творів українською мо­вою. Оформлення на західноукраїнських землях угрупован­ня, базованого на засадах модернізму, пов’язане з виданням у 1906 р. журналу «Світ». Сама ж група була створена 1907 р., увійшли до неї П. Карманський, В. Пачовський, С. Чарнецький, Б. Лепкий, С. Твердохліб, О. Луцький, В Бирчак та трохи старший від них М. Яцків. Щодо назви гуртка, то пішла вона, ймовірно, від новели М. Яцківа «До­ля молоденької музи», хоча приписують її авторство часом то О. Луцькому, то Б. Лепкому.

Якою ж була теоретична платформа «Молодої музи»? Журнал «Світ», що виражав її погляди, наголошував, що ця організація є не що інше, як відомий в інших народів напрям декадентський символістичний, сецесійний, модер- ністичний, естетичний і як там ще всіляко його називають. Мета цього напряму — служити красі. Наші «молоді му- заки», почавши видавати «Світ», означили сю мету (в 1-м числі) так: «Від злиднів і турботних дисонансів най веде нас на сонячні левади, запашні ниви, в світ ясних, злотих зір» *. Ще не було диференціації понять, у вживанні термі­нів зустрічався різнобій, але загальна тенденція вже окрес­лювалася: відкинути, за словами О. Луцького, «все царство сучасних сумнівів і перехресних кличів» і шукати притулку «там, де — хоч би в облаках нового містичного неба — мог­ло б воно (серце) найти своє тепло і спокій серед бурхли­вих днів» ².

У творах М. Яцківа помітне прагнення поєднати натура­лізм і символізм, ліризм і сарказм, що в одному випадку призводило до цікавого сплаву, а в інших — до еклектики. Художні пошуки письменника, його манера, незвична для сприйняття читачем, вихованим на традиціях української соціально-побутової прози й часто незрозуміла йому, викли­кали неоднозначні оцінки тогочасної критики. Зокрема, захоплено відгукнулися М. Євшан, М. Сріблянський, М. Данько, різко негативно—І. Труш, Д. Лукіянович, С. Єфремов та інші. Зокрема, С. Єфремов, який спершу критикував М Янківа та О. Кобилянську, згодом відзначав стосовно Яцківа, що письменник цей «навіть серед оргій

¹ Світ. 1906. № 1. С. 1.

^г Там само.