Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. XX СТОЛІТТЯ Кни....docx
Скачиваний:
27
Добавлен:
16.04.2019
Размер:
1.86 Mб
Скачать

роздмухати «жарини слів» своїх, але в якому «жив непере­можний гін модернізації і росту української літера­тури» *.

Аркадій Любченко (1899—1945)

Сповнене творчих злетів і трагічних втрат життя А..Люб- ченка увібрало багато перипетій бурхливої доби україн­ського культурного відродження. Любченкові — одному з небагатьох літературних соратників М. Хвильового — по­щастило уникнути арешту в роки терору. Проте як митець він був знищений. Мало не все краще зі створеного пись­менником хронологічно належить до 20-х років. А спад­щина його повернулася в Україну лише після півстоліт­нього забуття.

Народився А. Любченко 7 березня 1899 p., в селі Ста- ро-Животові Уманської округи, навчався в церковнопара­фіяльній школі, потім у гімназії. Період особистісного й творчого становлення пов’язаний з містечком Сквирою на Київщині, де з 1912 по 1918 р. Любченко продовжував освіту, заробляючи на прожиття репетиторством, пробував писати, навіть опублікував у газеті «Сквирський вісник» свої перші вірші, низку статей і фейлетонів. Деякий час перебував у Києві, а 1921 —1922 pp. служив у Червоній армії, ймовірно, в пересувному театрі, що давав вистави у військових частинах. Десь із 1923 р. він — у столичному Харкові, активно долучається до літературного життя. Стає членом «Гарту», одним із фундаторів і секретарем ВАПЛІТЕ, опісля й членом Пролітфронту.

А головне — зростає як талановитий і вибагливий ху­дожник. Починаючи з 1924 р. «Червоний шлях» друкує низку його оповідань, зокрема, «З темного передпокою», «Хінська новела», «Кров» та ін. У 1926 р. вийшла невелика збірка прози «Буремна путь». Тоді ж київський журнал «Життя й революція» видрукував одну з кращих його но­вел— «Via dolorosa». А в місячнику «Вапліте» (1927) публікуються повість «Образа», уривок з роману «Незнані гості». В цей час А. Любченко працює і над відомим «Вер­тепом» (1929)—своєрідним маніфестом романтики вітаїз- му і загалом — спробою філософського синтезу ідей укра­їнського культурного відродження 20-х років.

1 Лавріненко ю. Розстріляне відродження.

610

Після ліквідації ВАПЛІТЕ саме у А. Любченка зберіг­ся архів організації, частина листування, зокрема, й листи М. Хвильового. Час для літератури наставав більш ніж несприятливий. Письменник поділяв із друзями усі спроби відстояти свободу творчості, протистояти партійному й ад­міністративному диктатові. Він був співробітником «Літе­ратурного ярмарку», членом редколегії місячника «Про- літфронт». Багато енергії віддавав роботі з літературною молоддю, зокрема, в робітничих літстудіях на харківських заводах.

Навесні 1933 р. А. Любченко супроводжував М. Хви­льового у поїздці по українських селах. Про цю подорож, про моторошні враження від картин масового голоду, про розмову в знайомого директора цукроварні Бичка, колиш­нього українського матроса, де М. Хвильовий чи не впер­ше висловив думку про свідому організацію голоду і своє рішення ще раз «гайнути проти течії»,— про все це А. Люб­ченко розповів у присвячених своєму другу спогадах «Його таємниця». Багато років А. Любченко скрупульозно збирав матеріали для монографії про М. Хвильового. Ці записи — поки що чи не найгрунтовпіше джерело для пізнання по­бутових деталей, рис особистої вдачі відомого публіциста.

Як пережив /\. Любченко 30-ті, про це маємо лише уривчасті спомини. Працював у редакціях, продовжував писати, пробував навіть догодити новій кон’юнктурі, але друком виходило мало що. З перенесенням столиці до Києва переїздить із Харкова і А. Любченко. Тут його за­стає війна. Евакуюватися, очевидно, не захотів. Можливо, вважав, що зможе на окупованій території працювати на користь Україні. З Києва А. Любченко добирається в оку­пований Харків. Деякий час працював у газеті «Нова Ук­раїна», аж поки з’ясувалося, як писав Ю. Шерех-ІІІевельов, що «це була більше німецька газета, ніж українська» Цей період знайшов відображення у «Щоденнику» А. Любчен­ка (виданий лише на Заході) — гіркому свідченні втраче­них ілюзій, помилок, розбитих надій і нежиттєздатних мрій. Ю. Шерех пригадує, що хоча радянська пропаганда го­ворила про німецький режим багато правди, але цьому джерелу не дуже довіряли. «Здавалося невірогідним, що на заході міг народитися близнюк совєтської системи» 2.

Подібні ілюзії знаходимо і в «Щоденнику». Часом письменник не хотів помічати реальностей в ім’я збере­

1 Шерех ю. Не для дітей. Літературно-критичні статті й есеї. Нью-

Йорк, і964. С. 8.

1 Там само. С. 10.

20*

611