опісля М. Терещенко ¹. Відтоді, за його визнанням, він по­стійно знайомить українського читача з окремими здобут- ками французької поезії — Війоном, Беранже, Гюго, Потье, друкуючи переклади в періодичних виданнях.

Поетична збірка «Чорнозем» (1925) переважною біль- шістю творів присвячена селу. За це промовляли самі назви віршів «Тов. Врожай», «Радянський чорнозем», «Селянине (Посівкомпанія)» — отже, звучали заклики до колективіза­ції. Природно властиві його поезії риси спокійної спосте­режливості, виваженості, влучної метафоричності М. Тере­щенко приховував тепер за пролеткультівськими гаслами, в його мові штучно плутались предметно точні яскраві мета­фори з холодною риторикою: — не розпорошуй сили, неза­можник, об’єднуйся в колектив»; і тут же: «над яром ранок креше іскри, мантачать коси на горбах, а роси свій остан­ній жбанок порозливали у полях». М. Зеров слушно назвав вірші збірки «газетними фейлетонами» й радив авторові «Чорнозему» повернутись до перекладів з французької.

У 1927 р. М. Терещенко вступає до ВУСППу, тим же роком виходить і одна з кращих книжок поета цього періо­ду— «Мета й межа», в якій «виразніше, ніж раніше, прори­ваються патетика поетично-філософської думки», «мотиви гуманістичної тривоги», «невідповідність між ідеалами ре­волюції та соціальної дійсності», де автор «повертається до символіко-філософського трактування природи»². Однак ви­хід цієї збірки ще не засвідчив відхід поета від надмірної соціологізації. Вплив пролеткультівської «літературної по­літики» позначається особливо на наступних збірках «Краї­на роботи» (1928) та «Риштування» (1930); до останньої передмову написав І. Кулик, в якій він називає поета «сві­домим прихильником утилітаризму», тим, хто «твердо взяв настановлення на обслуговування пролетарського читача»*. «Риштування» славлять громохкий індустріальний світ, ге­роїчне неодмінно пов’язується з жертовністю, трагічною за­гибеллю героя.

У ці роки М. Терещенко творчу й перекладацьку діяль­ність активно поєднує з літературно-громадською, він — один із редакторів журналу «Життя і революція», а в 1932 р. входить до складу оргкомітету новоутвореної Спілки радян­ських письменників.

З часом поезія М. Терещенка позбудеться пролетарсько- футуристичних тенденцій, що в суті своїй були спрямовані

1 Терещенко м. Трибун і майстер ц Верхарн е. Вибране. К-, 1968.

С. 5.

2 Дзюба /. Трудівник слова //Терещенко м. Твори. К-, 1988. С. 22.

• Кулик /. Передмова // Терещенко М. Риштування, X., 1930. С, 4.

372

на руйнацію національного й традиційного в мистецтві, на­буде інших естетичних якостей, які природно розкриються в ліриці воєнних років. Протягом війни вийшло п’ять його поетичних збірок — «Вінок слави» (1942), «Дівчина з Украї­ни» (1942), «Верба рясна» (1943), «Ташкентський зошит» (1944), «Зорі» (1944). З щирою патетикою звучать в них уболівання за долю народу, мотиви нескореності й незлам­ності духу, віри в перемогу. Поезія М. Терещенка воєнного періоду відзначається людяністю й реалістичністю. Пережи­ваючи війну як вселенське лихо, він водночас уміє виокре­мити людську долю, особистісну трагедію війни. Це — доля матері, на очах якої вбито хлопчика («Хлопчик з м’ячи­ком»), дівчинки, яка ховає ляльку і гине сама («Дівчинка з лялькою»). Найповніший вияв знаходить у ліриці доби лихоліть і національно-патріотичне самопочування поета, яке трансформується в мотиви скорботної туги за Україною, окупованою фашистами. Подальший свій розвиток знайде тема культурного єднання. Зокрема, заслуговують на увагу його літературні портрети узбецьких поетів, об’єднані в цикл «Слово і слава». Жанр поетичного портрета М. Терещенко розвиває і в повоєнний період.

З неменшою напругою й активністю працює і в 50-60-ті роки. Виходить чимало його поетичних збірок, серед яких і ті, що укладені з доскіпливо дібраних поезій різних років. Готуються до видання його твори в перекладі на російську, водночас він плідно працює над інтерпретацією українсько­го твору російських поетів.

Подальший розвиток у ліриці М. Терещенка останнього десятиліття знаходить тема спорідненості літератур на заса­дах загальнолюдських цінностей. Окреме місце посідають поетичні портрети-роздуми над постатями вчених, митців — Т. Шевченка, П. Грабовського, Сірано де Бержерака, О. Дов­женка, М. Ломоносова, М. Кибальчича. Частіше звертаєть­ся до джерел книжної культури, художньо-філософського осмислення здобутків людства. Радісним пафосом природно перейняті поезії М. Терещенка про перші кроки в освоєнні людиною космосу. Поезія його стає більш поміркованою, споглядально-виваженою.

Найкращі свої поезії («Велике у малім», «Осінній роз­дум», «Осіннє джерело», «Акварель», «Неспокій» та ін.) він пише саме в 60-ті роки. Це ліричні медитації, зміст яких — усвідомлення людського буття передусім у його не колективістському, а індивідуальних проявах, осягнення са- моцінності людської особистості. Невід’ємною часткою цьо­го буття виступає і природа. Осінні барви, осінні пейзажі, що навівають елегійний смуток, повертають пам’ять зрілого

373