нішу картину живої дійсності, своєрідно застерігаючи від однолінійного, лише апологетичного її трактування, нама­гаючись розкривати людину в її одвічних пошуках гармонії зі світом.

Гнат Михайличенко (1892—1919)

Ім’я цього письменника досі можна було зустріти хіба що в окремих, переважно тенденційних курсах історії ук­раїнської радянської літератури. А тимчасом у перше по- революційне десятиліття про твори Г. Михайличенка спе­речалася критика: їхнього автора поряд з В. Елланом-Бла- китним, В. Чумаком та А. Заливчим називали серед «пер­ших хоробрих», одним із фундаторів нової літератури. Втім, не виключено, що й тоді його сприймали передовсім як активного громадського та політичного діяча напруже­ної доби на зламі двох історичних епох. Це ставлення по­значилося і на численних спогадах його сучасників, зокре­ма в поезії «Гнатові Михайличенку» П. Тичини, написаній на смерть близького друга:

Не уявляєм, як ти тлієш, як у землі сирій лежиш, — бо завше ти живеш, гориш, бо вічно духом пломенієш...

Г. Михайличенко народився 27 вересня 1892 р. в с. Сту- денок (Миропілля) Курської, а нині Сумської обл., в се­лянській родині. Батьки як могли дбали про освіту дітей, і здібний хлопець після місцевої двокласної школи вступає до Харківського землеробського училища. Тут захоплю­ється підпільною літературою, відкрито виявляє свої ате­їстичні погляди. Дирекція позбавляється від «бунтівника», він змушений перевестися до Московської сільськогоспо­дарської школи. Але шлях юнака вже окреслився: посиле­но вивчає суспільні науки, зближується з нелегальними організаціями. Мобілізований під час імперіалістичної вій­ни, втікає в травні 1914 р. з армії і повністю віддається ре­волюційній діяльності. У січні наступного року, коли Г. Ми­хайличенко в підпільній друкарні харківської соціал-рево- люційної організації готував листівки та відозви до десятої річниці «кривавої неділі» 1905 р., його було заарештовано. Військовий суд виніс вирок: шість років заслання і довічне поселення в Сибіру.

Повернувшись в Україну після Лютневої революції.

514

І Михайличенко став одним із керівників партії есерів (голова харківського губкому, член ЦК УПСР), очолив їі ліве крило, яке протистояло українофобським тенденціям і консолідувалося з більшовиками у боротьбі проти геть­манщини та кайзерівських військ. З цього крила утворила­ся партія боротьбистів. Політичне життя було напружене й складне: лише на початку 1918 р. Г. Михайличенка ув’яз­нювали і Центральна рада, і німецькі окупанти, присудили до розстрілу. З-під другого арешту втікає, перебуває неле­гально на «Кручі» (будиночок над урвищем Дніпра, біля Видубицького монастиря).

Після встановлення радянської влади активно співро­бітничає з нею, зокрема організовує молоді літературні си­ли республіки. За його участю створюється видавництво «Товариство українських письменників». Г. Михайличенко очолює редколегію першого українського радянського лі­тературно-художнього часопису «Мистецтво», сприяє вихо­ду у світ журналу «Музагет». У травні 1919 р. його при­значають першим наркомом освіти УРСР.

Однак незабаром — знову підпільна діяльність: разом з В. Затонським та О. Шумським входить до групи, яка пере­тинає польський кордон, щоб підняти селян Галичини на повстання. Задум не вдався. Г. Михайличенко з тяжким пораненням повертається до Києва, який невдовзі скупову­ють денікінці. Знову на «Кручі» відбуваються нелегальні політичні й літературні зібрання (саме тут склалася група «здорового футуризму», до якої входили В. Блакитний,

В. Чумак, М. Семенко). 20 листопада 1919 р. відбулося чергове засідання літературної групи. Відчуваючи кінець денікінщини, підпільники будували плани гуртування роз­порошених творчих сил. Під вечір покрадьки розійшлися. Г. Михайличенко і В. Чумак лишилися на «Кручі». А на світанку, наведений провокатором, сюди підкотив автомо­біль денікінської контррозвідки. Арешт і розстріл (начебто при спробі втечі) обох талановитих митців...

Без цих, хоча й пунктирно окреслених, політичних мо­ментів читачеві важко буде належним чином усвідомити зміст та спрямування творчості Г. Михайличенка, в якій органічно поєднуються переконаність професійного рево­люціонера і ніжна душа лірика. Його літературні спроби почалися в харківській в’язниці, де Г. Михайличенко брав участь у підготовці рукописного журналу «За гратами» (сам, до речі, художньо й оформив цей часопис). Тут бу­ло написано перше оповідання «Погроза невідомого» (1916) —про психічний стан засудженого до тяжкого по­карання юнака, з правдивим відображенням реалій аж до

17

515