1 Ні слова про спокій! с. 199.

9 Ю* 257

пропаганди («Крути, та не перекручуй»), чи від надуживан­ня іменем Леніна («Про розум»).

Автором «веселих і влучних пародій на українських поетів» назвав Еллана (тут — Маркіза Попелястого) М. ЗеровСправді, він умів іронічно «перевтілюватись» в Я. Мамонтова, Я. Савченка, Н. Кибальчич, В. Тарноград- ського та інших авторів, комічно акцентуючи найхарактер­ніше в їхніх стильових манерах.

Творчу багатогранність В. Блакитного-письменника за­свідчують і низка його новелістичних етюдів та начерків («Фабрична», «Лист без адреси», «Наші дні» та ін.), і значна за обсягом публіцистична проза політичної та за­гальнокультурної тематики, а також низка вагомих статей і виступів із питань літератури й мистецтва.

Політична публіцистика В. Блакитного, регулярно ве­дена ним на шпальтах «Боротьби», а потім «Вістей», від­биває складні перипетії революції й громадянської війни в Україні. Статті письменника мають розглядатися в світ­лі об’єктивного прочитання нашої історії, хоча чимало йо­го оцінок не втратили свою актуальність, надто в публіка­ціях 1919—1920 рр., насичених духом полеміки з більшови­ками в національному та селянському питаннях.

Автор «Червоних зір» був одним з перших теоретиків і критиків української літератури. Рівнем і духом історич­ної самосвідомості часу обумовлені його статті й виступи з питань літератури й культурного будівництва в Україні.

Визначальною в естетико-літературних міркуваннях В. Блакитного була ідея соціальної ролі мистецтва, його пізнавального й суспільно-дієвого значення. «Наука, літе­ратура, мистецтво,— писав він,— не самі по собі, не «цін­ність в собі», а лише засоби в руках людини для пізнання світу і зміни його» ². Це вислів в стилі тургенєвського Ба- зарова: «цінність в собі» мистецтво обов’язково повинно мати! — а все ж на перше місце висунуто гносеологічну функцію мистецтва, а отже, й вимогу його правдивості, істинності свідчень про світ: теза принципово важлива в умовах часу, коли досить наполегливо проповідувались лівацькі погляди, що зводили суть мистецтва до «життє- будівництва» (без «життєпізнання»), організації почувань.

Згідно з тогочасними уявленнями й соціальність мисте­цтва В. Блакитний часто трактував як майже всеохопну «класовість» (хоча у статті 1919 р. «До проблеми проле­тарського мистецтва» ще справедливо іронізував з «жер-

1 Зеров м. Твори: у 2 т. К., 1990. Т. 2. С. 566.

2 Еллан (Блакитний). Твори у 2 т. К-, 1958. Т. 2. С 188.

258

мін пролетарського мистецтва», які звужують все людське до класового). Це зумовлювало вузькість критеріїв, поміт­ну в деяких його судженнях та оцінках.

Водночас незаперечна плідність і перспективність ря­ду конкретних думок, висловлених критиком із питань лі­тератури і мистецтва. Він піддавав, наприклад, дедалі глибшій критиці пролеткульт, з остаточною ясністю квалі­фікувавши його 1925 р. як «революційну» маніловщину, и основі якої лежить «віра у всемогутню силу кабінетного плану, декрету, тез чи резолюції» '. Оволодіти «всім цін­ним із здобутків попередніх поколінь, не замикаючись у рамках якоїсь «своєї», специфічно пролетарської культу­ри» ²,— так мислив В. Блакитний магістральну лінію по- жовтневого культурного розвитку. Значення ідейної тен­денції в художньому творі він незмінно підкреслював, але Гюго розуміння взаємовідносин тенденційності й життєвої правди все ж давало певний творчий простір для тогочас­ного «пролетарського письменника»... «Освітлюємо всі пи- ілінія, викриваємо цілу правду, але рішуче боремося з на­строями підупаду, пасивізму, розхлябаності, здохлятини в нашому робітничо-селянському суспільстві... Не просто го- поримо: трудно нам, зле живеться,— але направляємо дум­ку і почуття того, як би із сучасних умов вирватись» ³.

В. Блакитному були чужі сектантство й курс на приві­лейовану «пролетарську» групівщину в літературі. Він об’єднував талановиті сили тогочасного письменства не­смежно від їхніх поглядів і стильових симпатій. «Єдиним критерієм, - писав ніп, наприклад, у вступній нотатці до першого номера журналу «Шляхи мистецтва»,— для ре- д.II Il.il буде художність твору і його поступовість без жод­ної иузької фракційності, без обмеження якоюсь школою ми напрямком»⁴. Настанова, що явно протистояла групо- ініі нетерпимості «напостовства» (пізніше — раппівщини та иусппівства).

В. Бллан-Блакитний був дбайливим будівником нової України та її національної культури. Закликаючи зробити у країнську мову «мовою Жовтня», він мав на увазі перед­усім широке її впровадження в усі сфери державного й суспільного життя: досить сміливе бажання для 1922 р., коли «Вісті» лише недавно перестали бути «Известиями», а центральний орган КП(б)У — газета «Коммунист» — ви­ходив російською мовою!

¹ Еллан (Блакитний). Твори: У 2 т. Т. 2. С. 72.

² Там само. С. 194.

³ Там само. С. 120.

⁴ Там само. С. 74.

9*

259