пільні обставини вже не сприяли творчій роботі. Завершу­валася літературна дискусія, вульгарно-соціологічна кри­тика наступала дедалі активніше. Навішування ярликів, цькування митців ставало нормою літературного побуту.

М. Ірчана було обрано головою спілки революційних письменників «Західна Україна», редактором одноймен­ного місячника. Члени цього угруповання стали жертвами першої хвилі репресій. М. Ірчана арештували 1933 р., роз­стріляли у 1937 р.

Не все з його прози досі зібрано (зокрема, відомі лише уривки незавершеного роману «Акули»), далеко не все витримало іспит часом. Але краща частина драматичної і прозової спадщини М. Ірчана вносить у розмаїту палітру українського пореволюційного письменства своєрідний ко­лорит.

Олесь Досвітній (1891 — 1934)

Олесь Досвітній (Скрипаль-Міщенко) був помітною по­статтю в літературному процесі 20—30-х років. Він — ав­тор кількох романів і повістей та збірок оповідань, належав до керівництва ВАПЛІТЕ, брав участь у численних літе­ратурних дискусіях. Письменник прожив складне, насичене найрізноманітнішими подіями й пригодами життя, і в ос­нові його творів лежать, як правило, реальні події.

Народився О. Досвітній 8 листопада 1891 р. у містечку Вовчанськ Харківської губернії в родині дрібного крама­ря. Здібний юнак екстерном склав гімназійні іспити і всту­пив до Петербурзького університету. Виключений за по­ширення нелегальної літератури, на деякий час поверта­ється додому, а незабаром, з початком імперіалістичної війни, стає солдатом Кавказького корпусу. За антивоєнну діяльність військово-польовий суд засуджує двадцятитрьох- літнього пропагандиста до розстрілу. Йому пощастило втекти з-під арешту та емігрувати. Через Киргизію, Китай після виснажливих випробувань О. Досвітній дістався до Сан-Франциско, після революції повертається в Україну. На початку 1918 р. він уже в Харкові, працює в підпіллі, 1919 р. вступає до більшовицької партії, виконує ряд ризи­кованих доручень, зокрема в Західній Україні, в Польщі.

Тут був знову заарештований, однак після кількамі­сячного ув’язнення звільнений внаслідок обміну полоне-

567

йими. Ці події покладені в основу повісті «Нас було троє»

(1928).

Перша книжечка його оповідань з’явилася ще 1920 р., а 1925 побачив світ роман «Американці». Це — розповідь про повернення з Америки через Далекий Схід революціоне- рів-емігрантів. Творові властива надмірна публіцистич­ність, схематичне окреслення характерів, проте «Амери­канці» все ж мали популярність, адже це була одна з пер­ших спроб оволодіти пригодницьким жанром і освоїти українською прозою інонаціональний матеріал.

Майже водночас з романом було опубліковано повість у новелах «Тюнгуй» (1924) про китайських повстанців, їх­ню допомогу російській революції 1917 р. Вона щедро на­сичена пейзажами, картинами своєрідного побуту, звича­їв тюнгуїв, спостережених уважним мандрівником. За жан­ром це деколи нагадує подорожні нотатки. Та ще певна перевага зображення над вираженням, опису зовнішніх подій над аналізом причин, психологічних спонук, внут­рішньої еволюції героїв.

Також з’являється ряд оповідань, психологічно-драма­тичні повісті «Алай» (1924) і «Гюлле» (1926), що разом з повістю «Нас було троє» складають кращу частину творчо­го доробку О. Досвітнього. «Алай» — це історія поступо­вого розпаду особистості, втрати юнацьких ідеалів. Сол­дата Марка Шешеля арештовують за революційну пропа­ганду. З величезними труднощами йому вдається втекти, зв’язатися з товаришами і дістатися майже до кордонів імперії. Виснаженого відчуттям смертельної небезпеки Шешеля все частіше принаджують думки про право спо­кійно відпочити, пожити, нарешті, для себе, про те, що дов­га боротьба його химерних прагнень і поривань не варта була ламаного шеляга. Колізія почуття й обов’язку, праг­нення повнокровного життя й необхідності аскетичного самозречення задля революції по-різному оцінювали і ін­терпретували майстри української прози початку століття. Можна легко спостерегти спільність деяких мотивів повісті

О. Досвітнього з хрестоматійною новелою М. Коцюбинсь­кого «В дорозі», певний перегук з новелою М. Хвильового «Пудель».

На відміну од героя М. Коцюбинського, Шешель легко спокушається численними принадами. Втомлений і пригні­чений страхом, він втрачає мету своєї небезпечної манд­рівки, ніби губить сам себе в безкраїх припамірських про­сторах. Мрії про продовження боротьби все частіше вида­ються йому оманою. Переламною була його зустріч з киргизькими провідниками. Шешель дав волю честолюбним

568