зованої» галицької інтелігенції, чиї «декадентські» рефлек­сії накладалися на традиційний національний психоемоцій­ний склад. А поза тим, громадянське почуття часто й бра­ло гору над індивідуалізмом, і народжувалися поезії со­ціальні, поезії пристрасно-патріотичні, з роздумами про історичну, національну долю України.

Симпатиками «Молодої музи» в Наддніпрянській Ук­раїні були літератори, що гуртувалися навколо київської «Української хати» (1909—1914), яку редагували П. Бо- гацький і М. Шаповал і на сторінках якої критики М. Сріб- лянський (псевдонім М. Шаповала), М. Євшан, О. Грицай боронили й пропагували те, що їм здавалося модерністсь­кими тенденціями української літератури — в них вони вбачали її майбутнє. «Чиста краса» у хатян трохи неспо­діваним чином поєднувалася з національною ідеєю. Поезія в журналі була репрезентована творами О. Олеся, Г. Чу­принки, М. Вороного, Г. Журби, а також М. Рильського, П. Тичини, М. Семенка та інших тогочасних початківців. (З прозаїків і драматургів у ній друкувалися О. Кобилян- ська, В. Винниченко, С. Черкасенко та ін.)

Стильовою течією, яка переважала в тодішній поезії, а почасти виявилася і в прозі, був символізм. Критика 20-х років визнавала за ним панівне місце в поезії передрево­люційних і революційних літ, а відомий російський дослід­ник Л. Тимофєєв писав навіть, що «...символізм постає на Україні раніше, ніж у Росії, в особі, наприклад, «батька українського модернізму» М. Вороного та Ольги Коби- лянської...» ¹ На його думку, українська поезія «випереди­ла» російську, що пояснюється її, української літератури, молодістю та відсутністю великої літературної традиції. Думка, звичайно, небезсумнівна, але й не випадкова.

Символісти вбачали своє естетичне завдання у подо­ланні натуралізму й побутовізму, у заглибленні в таємні першооснови буття, недоступні логіці,— звідси потяг до асоціативних значень слова-образу, постійно повторюваних символів і містифікації змісту. Якщо до цього додати те, що сприймалося тоді як певна ущербність світогляду, брак глибоко усвідомленої суспільної позиції, відірваність од пекучих потреб народного життя (хоч це далеко не завжди було так),— то, здавалося б, символізм якнайменше міг дати тій новій літературі, яка прагнула виразити револю­ційний дух доби. Але насправді він дуже широко відгукнув­ся в ній. І творчість перших революційних прозаїків, яких

1 Тимофеев л. Современная украинская литература//Новый мир,

1929. № 3. С. 171-172.

154

вважали у 20-ті роки зачинателями української пролетар­ської літератури, Андрія Заливчого та Гната Михайличен­ка — символістична своєю поетикою, а елементи символіз­му є й у раннього М. Хвильового, і в раннього А. Головка, і в багатьох інших (у широких межах неоромантичного та революційно-романтичного настрою). І майже всі талано­виті поети тієї доби — Д. Загул, В. Бобинський, В. Чумак, В. Блакитний, М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, М. Те- рещенко, Я- Савченко, В. Ярошенко та ін.— так чи інакше зазнали впливу символізму, більше або менше причетні до нього, принаймні у своїй ранній творчості. «З українського символізму почали свою літературну працю і Павло Тичи­на, і навіть офіційний ієресіярх нашого лівого фронту Ми- хайль Семенко» *. Символізм немало дав українській літе­ратурі, збагативши насамперед зображальний арсенал і стилістику поезії. Та справа, певно, не тільки в цьому. Є під­стави говорити про деяку відмінність українського симво­лізму від європейського й російського. Він у цілому посту­пався їм філософською концептуальністю та естетичною визначеністю; водночас у ньому менше езотеризму, окульт- ності й містицизму, більше відгуків на життя; він небай­дужий до ідеї національного визволення, що набирала ча­сом форми «національного містицизму», або «містики національної ідеї» ², за кваліфікацією соціологізуючої кри­тики 20-х років (свого роду компенсація за послабленість філософського містицизму). Не можна недобачити зв’язку українського символізму з неоромантизмом (яскраво ви­ражені елементи якого були вже у Лесі Українки) та з но­вими (зокрема, імпресіоністськими) пошуками в прозі (М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Яц- ків).

Певно, і в самій неозначеності, безмежності, трансце- дентності символістського настрою і образності, зокрема, вбачалося щось здатне відтворити «космічний» розмах ре­волюції, її «фатальне» і часом навіть для її ентузіастів незбагненне обличчя.

Та невдовзі стало очевидним, що для осмислення велич­них суспільно-історичних зрушень, які принесла доба ре волюції, потрібна цілісна світоглядна концепція (на її роль претендував тоді і в цій ролі насаджувався тільки марк- сизм-ленінізм), а для естетичної інтерпретації цієї доби потрібна інша психо-емоційна та образно-лексична струк­

1 Доленго м. Післяжовтнева українська література//Червоний шлях. 1927. № 11. С. 160.

2 Коряк в. Сьогочасна українська література // Молодняк. 1927. № 3. С. 88.

155