у «Книгарі» Ю. Меженко-Іванов.— Починається той світ, до якого треба підходити з великою побожністю й великою обережністю. Там те, що стоїть поза межами звичайного людського почуття і що можливо збагнуть лише творчим натхненням». Загалом численні рецензії на збірку засвід­чили, що в 20-ті роки її сприймали зовсім не так, як у на­ступні десятиліття. «Який би не був світогляд поета, книга Д. Загула — талановита книжка: в ній так міцно й щиро розказано про вічну тугу людського серця»¹,— писав Б. Якубський. В. Бобинський, акцентуючи увагу на «від’­ємних, темних красках» збірки «На грані», з розумінням поставився до того, що поет визнає це все «інтегральною частиною своєї психіки і навіть стає до неї в позитивне становище»². Філософська лірика збірки «На грані» зву­чить глибоко й своєрідно, подібно до, скажімо, символіст­ських картин М. Чюрльоніса — «Істина», «Думка», «Похо­рон» тощо. Відкидати таку пройняту екзистенціалістським самозаглибленням поезію, як то робилося раніше, безпе­речно, не слід.

Якої ж поетичної трансформації зазнає далі Дмитро Загул? Він «з поета романтичного, символістського в ро­зумінні вузькому, грунтовно переродився в справді проле­тарського поета»⁶, пройшов шлях від символізму до со­ціалістичного реалізму,— і тоді, і пізніше писалось про творчий «злам» Загула в тому ж ключі, як і про стильові метаморфози багатьох митців, що нібито торували шлях до міфічної «пролетарської літератури». Сам поет, мабуть, пишучи вірш «Порозпліталися гірлянди», й гадки не мав, як символічно щодо його власної ідейно-естетичної еволю­ції пролунають такі рядки:

Треба пірвати ті вінки

З білих лілій і білих бігоиій,

Хай розвиваються наші квітки Втіхи, безумно червоної!..

Вибір зроблено: магічний колір Марса й Місяця, якому віддав данину поет символіст, відтіснений жертовною бар­вою революції, а в поезію Д. Загула стрімко вривається «жовтневий вихор». Третя збірка «Наш день» (1925) за­свідчила народження поета-романтика революції. Зміню­ються не лише ідейні обрії, проблематика, а й жанрово- стильові особливості його віршів. Часом надуживаючи ура- революційною риторикою, він створює сповнені соціаль­

¹ ЛНВ. 1919. № 4—6. С. 86.

2 Еобинський в. Від символізму — на нові шляхи// Мигуса. 1922.

№ 1—4. С. 21.

8 Якубовський ф. Дмитро Загул. С. 23.

234

ного оптимізму гімни-прокламації, звертається до дифі­рамбічного тону, декларує загальноприйняті погляди на дійсність і мистецтво зокрема. Щоправда, тепер поезія Д. Загула сприймається інакше (приміром, дуже цікавий вірш «Сурмач», але в ньому, власне, оспівується й виправ­довується червоний терор; на деяких рядках «Гімну-про- кламації» та «Даремно ти турбуєшся, поете!» позначився ортодоксальний класовий підхід тощо).

1927 р. вийшла підсумкова збірка поезій Д. Загула «Мотиви» (з передмовою О. Біленького). У ній були твори першої половини десятиліття та поетова «Автобіографія». У «Мотивах» поет цілком виявив себе як апологет нової доби. Він виголошує своєрідну декларацію митця, ту, що визначив колись як критик: «Справжньої нової лірики не буде в нас до того часу, доки революція не ввійде в нашу кров і кість»'. Це знайшло вияв у порадах, на кшталт:

Візьми число щоденної газети —

Там тисячі не виспіваних тем.

(«Даремно ти турбуєшся, поете!»)

Д. Загул присвячує будівництву Дніпрогесу поему «Ге- ліополіс», (1927); пише цикл «Туга за рідним краєм» — спо­діванки на близьке возз’єднання буковинців з Україною. Але революційний оптимізм не справджувався, реальна дійсність дисонувала із мріями. Так чи інакше, а після зга­даної збірки окремі книжки Д. Загула уже не виходили, він дедалі більше займається перекладами, редагує аль­манах «Західна Україна», пише критичні статті.

Належне слід віддати його перекладацькій діяльності. Поет, досконало володіючи кількома іноземними мовами, добре орієнтуючись у світовій літературі, зажив слави майстра. Він інтерпретував українською мовою таких ні­мецьких митців, як Гете, Шіллер, Гейне, Бехер...

Слід сказати, що помітно виступав він і як критик та літературознавець. Досить назвати його статті «Спад лі­ризму в сучасній українській поезії», «Зріст і сила творчо­сті П. Тичини», підручник з теорії поезії «Поетика» (1923). У 1930 р. він підготував і видав із своєю передмовою збір­ку творів В. Кобилянського.

Та як член літорганізації «Західна Україна» він уже 1933 року зазнав безпідставного звинувачення в націона­лізмі і був репресований. Відбував заслання на Колимі.

1 Тиверець б. [Загул д.]. Огляд ліризму в сучасній українській пое­зії//Червоний шлях. 1924. № 1—2. С. 1667.

235