свій твір «Честь», який ідейним спрямуванням нічим не різ­ниться від славнозвісного «Вбивства»

Безпосереднім прототипом головного героя «Честі», за визнанням самого письменника, став хірург С. П. Колом- нін, який 1886 р. застрелився, вважаючи винним себе у смерті прооперованої хворої. Трагічний випадок з життя лікаря ліг і в сюжетну основу роману, хоча особливість побудови твору цим не вичерпується.

Історія життя духовно багатої, творчої особистості лі­каря Каліна раз у раз переривається коментуванням висо­коосвіченого оповідача, почасти іронічно настроєного, який має вихід до читача у своїх безпосередніх звертаннях, про­довжує полемізувати з плужанами, засуджуючи їхній ма- совізм, з вульгаризаторськими тенденціями критики. Встав­ними пасажами М. Могилянський вписує свій роман не лише у контекст вітчизняної літератури, а й європейської. Призначення оповідача, з одного боку,— ввести твір у ко­ло лектури для освіченого читача, який розуміє підтекст, а з іншого — вивести на вищий рівень порушені у творі про­блеми. Присутність такої особи — це своєрідний паліатив у творенні літератури, орієнтованої на європейську куль­туру, і водночас спосіб не втратити широке коло читачів.

Сюжетній двоплановості «Честі» відповідає пафосна характеристика твору, окреслена у жанровому визначенні самого автора — «патетично-іронічний». Якщо «іроніч­ність» пов’язана переважно із світосприйманням та світо­баченням оповідача-коментатора, то «патетичність» — з го­ловним героєм, носієм ідеї честі. В межах досить-таки нескладного основного сюжету розгортається цілий комп­лекс актуальних проблем. Це ж давня проблема — пошуки гармонії між особистим і громадським, біологічним і со­ціальним (почутгя честі Каліна випробовується і кохан­ням, і батьківськими почуттями); і нова — оміщанення ре- волюціонерів-активістів (образ кооператора Падалки). Через «елітарно-літературні» розмови про морську націю да­ється блискучий зріз обивательської національної психоло­гії. А головне — порушується таке актуальне тоді питання честі.

Маючи на увазі основну ідею роману, не можна обійти увагою вставної новели про батька Каліна, попа-правдо- шукача. Вона безпосередньо пов’язана з мотто до роману («Коли наша честь перевертом полетить, це зовсім не зве­селить богів, по-перше, тому, що, як тепер добре відомо.

1 Роман «Честь» вперше надруковано в журналі «Вітчизна» (1990. № 1).

628

жодних богів не існує в природі.Але ж неіснування богів не привід для висновку, що наша честь може собі летіти перевертом...»). Калін-старший намагався впорядкувати життя на землі в межах Божої волі. Його честь і людська гідність стимулювалися вірою. А чим ці почуття стимулю­ватимуться в новий час, час атеїзму? Відповідь однознач­на — високими ідеалами. І тут знову постає питання про якість людини, яка втілює їх у життя. Коло замикається. І ця замкненість може бути щасливою або трагічною для суспільства.

Відсутність культури, а отже, і похідних від неї — честі та інтелігентності,— шлях до вседозволеності як у мораль­ному, так і політичному житті, шлях до спотворення плід­них ідей попередників та поширення їх серед народу в своїй власній, вигідній для себе інтерпретації. Та це вже пробле­матика іншого роману — «Всюду страсти роковые», ідейно альтернативного «Честі».

У 1933 р. було ліквідовано історико-філологічний та соціально-економічний відділи ВУАН. Зліквідовано і Ко­місію для складання «Біографічного словника українських діячів». Звільнено і Могилянського за стосунки з «ворога­ми радянської влади». Десь у той самий час було арешто­вано й пізніше розстріляно його дочку, поетесу Ладю. За­слано і його сина, прозаїка та поета, Дмитра Тася (псевдо­нім). Самому М. Могилянському було «дозволено» пережити своїх дітей. Це був також один із випробуваних методів психологічного катування.

До початку Великої Вітчизняної війни письменник жив у Дніпропетровську в родині дочки Ірини. Саме в цей час він і працював над наступним романом «Всюду страсти роковые», який завершив у 1939 р., писав цей твір на укра­їнському матеріалі, але російською мовою, сподіваючись надрукувати його десь в Росії.

У новому романі М. Могилянський зробив спробу «роз­горнути» ідею вседозволеності. Це, по-суті, роман-засте- реження від розгулу та некерованості темних сил людської натури, її прихованих інстинктів. Ідея вседозволеності, хоч і втілена на рівні «проблем статі», але подається не без сподівання на прямі політичні асоціації. На противагу Каліну письменник моделює легкий і безвідповідальний характер жінки. (До речі, напевне, не без думки дероман- тизувати традиційний жіночий український характер, ве­дучи полеміку з просвітянами). Вилучена зі сфери суспіль­них відносин, ні в що не закорінена, як перекотиполе, по­збавлена навіть материнських інстинктів, Женя має єдине переконання: «Людина створена для щастя, як птах для

629