Михайло Івченко (1890—1939)

У другій половині 20-х років М. Івченко був досить попу­лярним. Його оповідання та повісті часто друкувалися в журналах, включалися до читанок для трудових шкіл, вихо­дили окремими книжками. О. Білецький у статті «Про про­зу взагалі та про нашу прозу 1925 року» розпочав аналіз творів саме зі збірки М. Івченка «Імлистою рікою», відзна­чаючи тут, зокрема, сильні традиції класичної літератури та «серйозне чинення авторове з своєю письменницькою ро­ботою» Інший критик, Я- Савченко писав, узагальнюючи творчий доробок прозаїка: «Від цілої його постаті віє спо­коєм і серйозним гуманним ставленням до людини. Він увесь задуманий і філософічний» ².

Але майже шість десятиліть на творах цього письменни­ка лежало тавро заборони, вони не перевидавалися і були відомі небагатьом. До недавнього часу бракувало й біогра­фічних даних про автора.

М. Івченко народився 9 серпня 1890 р. на хуторі під с. Никонівкою Прилуцького повіту на Полтавщині (нині Срібнянський район Чернігівської обл.). Про свій родовід письменник напише у спогадах 1929 р.: «Батьки мої похо­дять з козаків, з тих недобитків давньої гетьманщини, що по всіх змаганнях тихо посіли собі сотнями иа землі хлібо- робствувати» ³.

Після сільської навчався у вчительській школі, де читав заборонені цензурою твори Т. Шевченка, нелегальну полі­тичну літературу, розповсюджував її серед селян. Це не за­лишилось непоміченим, і, закінчивши 1906 р. школу, М. Ів- ченко вчителювати не зміг: обов’язкового посвідчення про благонадійність йому не видали.

Вирішив їхати на Кавказ: там були далекі родичі, зем­ляки. У Ставрополі-Кавказькому М. Івченко влаштувався в статистичному бюро, водночас вступив до реальної шко­ли й почав співробітничати в місцевій соніал-революційній газеті. Першою літературною публікацією стала новела, написана російською мовою, «Их было трое», видрукована у газеті «Кубанский край» (1910).

Того ж року М. Івченко повертається в Україну, працює у Полтавському земстві, згодом очолює відділення стати-

1 Червоний шлях, 1926. № 3. С. 136.

8 Савченко я. Поети й белетристи. X., 1927. С. 190.

8 Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка ан Уи раїни. Ф. 109. Од, зб. 20. С. 1 (Далі див. Посилання у тексті).

503

Стичного бюро в Лохвиці. водночас екстерном закінчує мос­ковську землеробську школу. А в періодичних виданнях («Рада», «Русские ведомости», «Хуторянин») публікує стат­ті й нотатки з природознавчих, економічних, національних питань. Знову відчуває потяг до художньої творчості. За порадами звертається до В. Короленка, який тепло підтри­мав дебютанта.

На початку першої світової війни М. Івченка мобілізу­ють до армії. Проте незабаром він повертається до Києва, працює за фахом агронома-економіста в різних сільськогос­подарських установах. Та протягом ряду років сімейні й сус­пільні обставини (руйнація, голод) змушували часто змі­нювати місце проживання й роботу. І все-таки М. Івченко ставав усе більш знаним у письменницькому оточенні. Ува­гу привернуло ще його оповідання «Навесні» (1916), видру­куване в українському журналі «Промінь», що виходив тоді в Москві. Уже тут виявилися характерні риси майбутньої творчої манери письменника: прагнення за зовнішніми вчин­ками людини побачити її внутрішній світ, відчути її розу­міння життя, природи. Людина і природа, навіть конкрет­ніше — людина і земля — ця проблема досить виразно окре­слюється в доробку новобранця літератури, коли він починає активно друкуватися в відновленому в Києві «Літе­ратурно-науковому віснику» (1917—1919). Активно співро­бітничає також у перших українських радянських журналах («Мистецтво», «Шляхи мистецтва», «Нова громада», «Чер­воний шлях»).

М. Івченка одразу прийняли митці старшого покоління (С. Васильченко, П. Капельгородський, Н. Романович-Тка- ченко), та молодші, котрі щойно прийшли в літературу (В. Підмогильний, Г. Косинка, А. Головко). В першій поло­вині 20-х років він був активним і в громадському житті: входив до літературних об’єднань «Музагет», «Аспис», брав активну участь у диспуті 24 травня 1925 р. при УАН про шляхи розвитку української літератури, виступив із допо­віддю під час обговорення «Сонячної машини» В. Винни- ченка у Київському будинку вчених (7 берез., 1928). Та все ж його натурі, творчому й життєвому світосприйманню біль­ше імпонували спокійна спостережливість, внутрішня врів­новаженість, намагання окреслити характери героїв засоба­ми психологізму. Такий підхід багато кому тоді видавався не відповідним напруженому, динамічному часу, вважав­ся як прагнення виявити «нейтральність», втеча від акту­альних проблем. Насправді все було глибше й конкретніше: письменник шукав органічного для себе художнього осмис­лення доби.

504