ган», «Білий гарт», «Сон-Трава», «Контрасти», поема «Ли- цар-Сам». Своєрідні поетичні вступи-захоплення — «Про­логи» — писав до них Олекса Коваленко. «В українській поезії, після безликого монотонного переспівування Шев- ченкових поезій, починається нова ера, з філософічно- етичним напрямком, в вільній, артистичній формі.

Настроїли вже на новий лад свої кобзи: Микола Во­роний, 0. Олесь, Петро Карманський, Василь Пачовський, Микола Філянський. А ось іде ще один поет: Грицько Чуп­ринка, що вплітає в вінок Української Музи свій «Огне­цвіт» ',— так репрезентував молодого поета його старший друг і колега. У пролозі до книжки «Метеор» він пише, що поезія Чупринки — це «метеор на обрії української поетич­ної ночі!»², а до книжки «Ураган» подає таке образне уза­гальнення його поетичного новаторства: «І тоді, коли в душі ще не вляглось зворушення, викликане «Метеором», і не затих поклик чарівницький — летить грізним ураганом, ...поет зрозумів, що все, що оджило свій вік, що потрухло — треба змести, сплюндрувати, щоб не глушило молодих, сві­жих жагучих паростів...»³.

У присвяченому О. Коваленку вірші «Поет» Чупринка писав:

1. Ні Поет — не гладіатор,

Що бавить натовп цирковий!

Поет — пророк. Поет — новатор

2. Вільний мучень життьовий.

Цей епатажний, нехарактерний для української літера­тури погляд на роль поета викликав гостру реакцію, особ­ливо з боку тих, хто сповідував лише громадянське призна­чення літератури. Г. Чупринка спонукально вдається до ін­шої крайності — вивищує поета над «юрбою», не здатною зрозуміти його ідеальних поривань в блакитні простори, його інтуїтивних, магічних осяянь і холодної космічної са­мотності. Ось вірш «В царстві висот»:

Я, мов дух, в самоті В чарівній висоті,

В невимовно-чудовому мирі,

Де горять,

Миготять

Зорі — свічі святі

В голубому ефірі, —

Красоті помолюсь

1 Чупринка г. Огнецвіт / Пролог Олекси Коваленка. (Укр. Вид. «Ра­нок»] . 1909. С. 9—10.

2 Чупринка г. Метеор / Пролог Олекси Коваленка. [Укр. Вид. «Ра­нок»] . 1910. С. 4.

3 Чупринка г. Ураган / Пролог Олекси Коваленка [Укр. Вид. «Ра­нок»] . 1910. С. 4—5.

206

І заллюсь,

Розіллюсь

В передзвонах на царственій лірі.

Звісно, нові часи потребували нових форм, нових образ­но-смислових ключів для розкриття і виявлення нової со­ціальної духовної реальності, і поетичний бунт проти тра­фаретів, проти примітивних літературних смаків був виправ­даний, назрілий. Г. Чупринка переймається звеличуванням пророчої місії світлого генія-Поета, впивається солодкою магією віршових ритмів, які виколисують його самолюбство й виносять його уяву на вершини самотності та гордої зне­ваги до гріховного, сліпого натовпу. Та в цьому натхненно­му протесті та самолюбному викликові «мізерній юрбі», ма­буть, було більше декларацій, пишної риторики, мелодрама­тичного епатажу, ніж справжніх авторових болей і пережи­вань.

Свого часу та й, на жаль, до сьогодні поезія Г. Чуприн­ки в декого асоціювалася з його віршем «Дзеньки-бреньки», ідейно-смисловий настрій якого автор не випадково уточ­нив: «поетичний жарт»:

Викликає ясний дух Вірш легесенький, як пух,

Вірш, як усміх неньки,

Вірш маленький,

коротенький,

Без задумки, без вагання,

Без кохання, без благання.

І серденьку легко-легко,

Бо прогнали сум далеко

Дзеньки- бреньки.

Ллються, в’ються І сміються

Дзеньки-бреньки.

Різнотонні,

Різнодзвонні,

Солоденькі,

Золотенькі

Життьові брехеньки.

У Г. Чупринки чимало таких творів, що заворожують самим поетичним звукописом, мелодикою ритму, дзвінким переливом тонів. І саме гіпнотична сила ритму є їхньою ос­новною силою, чарівною прикметою, що заступають неод­норазовий повтор рими, невдалий епітет, шаблонний образ. На цих характерних рисах поезії Грицька Чупринки наго­лошував на сторінках «Украинской жизни» (1916. № 11, 12) білоруський поет М. Богданович: «Чупринка — поет рідкіс­ного, своєрідного типу таланту, риси якого, попри всю їхню відносну простоту, відзначаються масштабністю, зіркою

207