лена відповідною виробничою термінологією: «риметрс», «брикс», «казан», «труби», «розтруби», «заводи» і «завкоми». Традиційний вірш поступається місцем верлібру, музиці парових котлів». Тут вміщено віршоване оповідання Цень-Цань», твори про Леніна («Помер?», «Ленінські за­повіти») .

Але є в книжці й вірші, зокрема в розділі «Земна книга», в яких відлунюють картини страшного голоду, неврожаю і червоного терору, вони пройняті безмірним співчуттям до

людини:

А хліб не родить — поле під боями И позамерзали води.

Голод. Холод.'

І суд над куркулями,

червоний терор — в зуби, в пику, в серце.

(€Зуб за зуб»)

Далеко не всі з українських поетів 20-х років так від­верто й реалістично писали про муки відірваної внаслідок революційного катаклізму від землі й трансплантованої в чуже середовище сільської людини, як це зробив М. Тере­щенко у вірші «Місто». Всупереч загальній поетичній тен­денції оспівувати пролетаря й пролетарську масу, моноліт­ний колектив у тріумфальному поході, його поезія «Товар» сповнена «жорстокими думками» про долю людей з обру­баним корінням і розтоптаною гідністю:

Товарний вагон, а в ньому пасажири незграбно мостяться, немов худоба, й на їх обличчях, заспаних і сірих — нужда, знесилення, хвороба...

Товарний вагон Але й у ньому люди, а не бездушний проданий товар...

Коли ж, коли ж на їх обличчях буде горіть огонь замість звичайних харь?

(«Товар»)

Не типовим серед численних пеанів індустріалізації сприймалося поетове вболівання за природу у вірші дещо пантеїстичного характеру «Дніпро»: «Дніпро: над ним аеро­план, а по мосту автомобіль, І боляче йому од ран, од радіохвиль... і скоро, скоро всю воду викачають для машин, у казани, в резервуари... Дніпро: засмучений такий, заславсь димами, наче тінню».

У 1922 р. вийшла в перекладі М. Терещенка збірка пое­зій Е. Верхарна. «Мало хто з європейських поетів був такий співзвучний творчим шуканням молодої радянської поезії, як видатний бельгійський поет Еміль Верхарн,— згадував

371