тєві контрасти на взаєминах Михайла і Катерини. Обоє зовсім юними штурмували Перекоп у громадянську війну, були переповнені мріями про щасливий час. Та ось за кіль­ка років знову зустрілися й виявилися надто різними: Ка­терина втратила життєвий оптимізм, її гнітить майбутня безперспективність, а Михайло — самовпевнений, діє грубо й меркантильно. Прагнучи бути психологічно достовірним, Б. Тенета неспішно розкриває особливості обох натур, епі­зод за епізодом веде до логічного фіналу. І коли, не витри­мавши сірої прози буднів, Катерина йде з цього світу, а Михайло вважає її за це наївною інтелігенткою, стає оче­видним, що ці образи певною мірою символічні, що це — два напрями тогочасного життя.

Повість не була художньо бездоганною. Дехто з крити­ків докоряв авторові за характерну для нього розпороше­ність сюжету, нечітку композицію. 1 Лакиза писав навіть про епігонство Б. Тенети, залежність повісті від деяких ро­сійських творів, зокрема в «надто гострій і цікавій пробле­мі— проблемі статі» *. Але, нам здається, йшлося при цьо­му не так про художні вартості «Гармонії і свинушника», як про ідеологічні засади її автора, який, мовляв, замість зображення нових явищ, бойового духу комсомолу, зосе­редив увагу на деградації моралі.

Не можна не помітити, що в настроях письменника з’яв­ляється розгубленість, яка відбивається на його творчому поступі:

Оглянувся: хутко і столунно в мертву прірву падають літа...

В усьому цьому очевидний гнітливий вплив тодішньої суспільно-політичної ситуації й тої напруги літературного життя в Україні, внаслідок яких була остаточно ліквідова­на ВАПЛІТЕ, якій симпатизував Б. Тенета, і саморозпус- тилась «Майстерня революційного слова» (МАРС), до якої він належав. За спогадами Г. Костюка, на початку 1928 р. схвильований Б. Тенета дав йому машинописну копію за­бороненого памфлета М. Хвильового «Україна чи Мало­росія?». «Щоб так написати,— казав він,— треба мати не­абияку громадську відвагу й неабиякий талант. Хвильовий єдиний серед нас, що це має. Але читав «Від ухилу — у прірву» Андрія Хвилі?.. Прочитай до кінця. Заноситься на великий погром» ².

1 Життя і революція. 1928. № 3. С. 181.

2 Костюк г. Зустрічі і прощання. Кн. 1. С. 215—216.

639

Б. Тенета з його емоційною натурою не міг не реагува­ти гостро й болісно на такі події. Він відходить од лірич­ності й орнаментальності, що частково відчувалися у по­вісті, шукає себе в заземленій реалістичній прозі. Опові­дання «Люди» (Життя й революція. 1928. № 10) майже не нагадує молодого прозаїка. Це розповідь відстороненого автора про самосуд натовпу селян над місцевим конокра­дом. Розпалені помстою односельці закатовують злодія, а потім ще живого закопують у могилу. Автор дає ли­ше один штрих разючого контрасту: в цей час над цвинтарем, «під хмарами пролі­тав аероплан, везучи пасажирів з X а р- ко в а...»

Письменник прагне відшукати корені загрозливої дис­гармонії суспільства, що почала тоді окреслюватися, по­вертає творчою уявою у революційні роки. Оповідання «Де­сята секунда», «Ковалі», «Ненависть» (зб. «Десята секун­да», 1929) містять художнє осмислення екстремальних си­туацій, усвідомлення того, що проповідь класової ненависті пробуджувала печерні інстинкти індивіда й закладала грунт ненависті людини до людини, і внаслідку чи не за­кономірним парадоксом видається така тогочасна реаль­ність, коли червоний командир Гнат Власенко («Нена­висть») воює проти петлюрівського загону, очолюваного Кіндратом Власенком, але гине від своїх же, червоиоармій- ців, які переплутали його з братом...

Наступні твори Б. Тенети засвідчують його марні й без­плідні спроби пристосуватися до «вимог часу». У розпал компанії проти СВУ він друкує в останньому номері аль­манаху «Літературний ярмарок» (1930) невелике оповідан­ня «Будні» — звичайний взірець «виробничої» прози. Автор намагався переконати, що «увесь завод із захопленням стежив за змаганням двох зразкових бригад». Залишається додати, що по деякім часі в новоствореному журналі «Ра­дянська література» (1933. № 7—8; 1934) Б. Тенета ви- ). друкував повість «Дні» — поширений варіант оповідання за рахунок типово банальних, навіть і для того часу, епізо­дів про реконструкцію заводу, зміцнення колгоспу, шкід­ництво куркулів тощо. Найприкріше те, що вже після цього письменник нічого не встиг опублікувати цікавого, пішовши з життя на початку 1935 р.

Втім, лише недавно відкрилася можливість мати об'­єктивні відомості про фінал його життя й творчості. Восе­ни 1933 р. Б. Тенета у видавництві «Молодий більшовик» розповідав друзям про роботу над своєю давньою мрією — великим історичним романом. «Тема — історія й практика

640