вінційного мистецтва. Проголошувались «краса пошуку» та «динамічний лет». Рух, за М. Семенком — абсолютний, адже «процес мистецтва динамічний субсганційно». Кве- ро-футуризм М. Семенко вважав тимчасовим явищем як течію, але постійним — як метод. Так поет намагався тео­ретично обгрунтувати один із законів буття модерного мис­тецтва,— те, над чим мізкують досі теоретики авангарду *.

Дивацтва М. Семенка в поезії, «неетичність» стосовно Т. Шевченка, а також епатажно-символічне спалення «сво­го «Кобзаря», нехтування національним у мистецтві (в уя­ві поета останнє асоціювалось з примітивним і захлан­ним) — все це спричинило нечуваний доти в історії укра­їнської літератури скандал. Дарма М. Семенко намагався заспокоїти публіку, запевняючи, що «відсутність літератур­ного преємства» крок тимчасовий, даного моменту, що пе­ребуваємо». Згодом він іронізував з цього приводу: «Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз про­лізти, ніж футуристові крізь укр. літературу до своїх про­дертись»². Можна гадати, що юний поет дуже заздрив ро­сійським футуристам, котрі, як-неяк, мали своїх імпресаріо та меценатів (зокрема, і в Києві!); йому було одиноко й сутужно.

За обсягом продукція кверо-футуризму невелика, але був це чи не найцікавіший період українського футуризму (на противагу іншим національним «футуризмам» репре­зентований одним митцем і теоретиком). Національна своє­рідність українського раннього футуризму визначається тим, що він виріс із загальної національної атмосфери, а відтак був спрямований на її «больові точки».

З 1915 р. в творчості М. Семенка розпочинається дру­гий, продуктивний і відмінний од попереднього, період творчості і відкривається він циклом «Крапки і плями», більшість віршів якого написані в імпресіоністичній мане­рі,— тут і безпосередність бачення й відтворення, «культ враження», і фіксація далекосхідної природи, схопленої в певну мить, уривчастими штрихами, через яскраві кольоро- звукохарактеристики. Дещо дивним видається звернення М. Семенка-реформіста до напряму, що хронологічно пе­редував авангарду; з іншого боку — нічого дивного: рух відбувався ь єдиному річищі романтичної стильової течії.

Пародіювання заштампованих поетичних прийомів, глу­зування над традиційним уявленням про поезію, «естетство

1 Див.: Тези всесоюзної наукової конференції «Поезія російського та українського авангарду: історія, поетика, традиції». Херсон, 1990.

2 Семенко м. Кобзар. К., 1924 с. 617

290

ікпімноріт», властиве кверо-футуристичному періоду, схо­пи 11» нанівець у сюжетних циклах інтимної лірики «Осіння І >. 111 а», «П’єро кохає», де помітне тяжіння до традиційної форми. Ліризм циклів органічний. Написані вони у формі солдатського щоденника. Закоханий поет, прислухаючись /ні «тихих затонів душі своєї», оспівував «захвати щастя ікммежного в місті над бухтою». В солдатськім щоденнику М Семенка подибуємо справжні перлинки інтимної та ме- пггативної лірики — «Кондуктор», «Ніч», «Розставання», (аплети косу міцніш» та ін. Подібні вірші, вважає Л. Гін- ібург, інтелектуальні та психологічні: «упродовж двох- і рьох рядків проходить складний рух, різноспрямовані пси­хологічні ходи: свідомість поета кудись віддаляється, вер­титься, робить якийсь новий поворот, і на наших очах про­ходить інтенсивна зміна психологічних станів» ',— було туг щось і від раннього футуризму, а головне, то були сліди сту­лювання в Бехтерева.

Найнесподіванішим було те, що український футурист розбився об серце». А щоб не дуже свої насміхались над тім, «сентиментальною квашею», придумав вигідний іро­нічний прийом — карнавальні маски П’єро та Дон-Кіхота. І Іерше наймення поет досить вперто вписував у назви цик­лів і книг (окрім згаданих — ще й «П’єро мертвопетлює» (1918), а в 1929 р. І том Повного зібрання творів називати­меться «Арії трьох П’єро»). Автор маскувався.

Привертають увагу ліричні мініатюри — новий для по­ста жанр, який засвідчив, що його художня лабораторія, маючи загалом типово західну орієнтацію, набувала міс­цями іншої налички — класично східної. Своєю лапідарні- стю, пунктирністю і навіть композицією такі вірші, як «Ла­стівка», «Мила йде», «Над рейдом», «Рух благальний» то­що, нагадують японську, китайську поезію.

Повернувшись на батьківщину, М. Семенко працює на- вдивовиж продуктивно і лише протягом 1918 р. створює дев’ять поетичних циклів. Серед них помітню виділяються два символістські — «Гімни св. Терезі» (сюжет владивос­тоцьких циклів продовжений: одружившись, закоханий по­ст став «грішним», а його молода дружина — «святою Те­резою»,— своєрідне поетичне переосмислення східної йоги, яка відкидає тілесне кохання) та цикл «в садах безроз- пих» — з особливим відчуженням од тогочасної дійсності.

З світів матеріальних вигнана моя міць нечувана»,— так поет характеризує свій стан і додає: «стояв, чорні руки за­

1 Стенографічний звіт про святкування 80-річчя м. Семенка м, 1073.

10*

291