зі: «Ще Блок, ще Гріг, ще лілія, ще мрія, ще колихання голубливих вод..!» («Нове життя нового прагне слова...»).

«Лірик — він спить і марить про велике епічне полот­но» ',— писав наприкінці 20-х рр. критик М. Доленго, й паче вгадував: саме в цей час поет починав працю над сво­їм найбільшим епічним полотном — поемою «Марина» (1938). Це була поема про жіночу долю, долю жінки-крі- пачки, яка могла бути сучасницею Шевченка і прототипом якоїсь із його героїнь (епіграфом до свого твору поет взяв рядки з однойменної поеми класика). Шевченковим болем, Шевченковим етичним ідеалом осяяний жіночий образ по­еми — дівчини з убитою, а згодом — з обманутою любов’ю, страдниці й месниці. Та водночас «Марина» — це справді епічний твір, із сторінок якого чути подих тяжкої і героїч­ної історії народу, перед нами — багатофігурна сюжетна композиція, в якій один проти одного встають два світи — панський і кріпацький. У зображенні жорстокого й розпус­ного панства, яке на Правобережжі було здебільшого польським за національністю, поет наче дописував і до­вершував гострі соціальні присуди, які висловлював на ад­ресу цього класу, рвучи з ним, його батько, Т. Рильський (журнал «Основа», 1861, листопад — грудень). І можна зрозуміти, чому авторові стала в особливій пригоді худож­ня школа А. Міцкевича² (щойно перед цим М. Рильський закінчив переклад «Пана Тадеуша») —школа «густого», щедро деталізованого поетичного живописання з помірни­ми дозами іронії й сарказму, а інколи — й із пронизливи­ми ліричними партіями та фольклорними ремінісценціями. Так у художньому світі поеми вільно й доцільно поєдна­лись шевченківське і міцкевичівське начала.

Роки Великої Вітчизняної війни стали часом духовного злету для поета. Послабшав тиранічний гніт тоталітарних ідеологічних канонів, внутрішньо вільнішою стала творча думка, а головне — на перше місце в свідомості митця ви­шила пекуча тривога за долю Вітчизни і народу. Все це вдихнуло в поезію М. Рильського справжню пристрасть і біль.

Написані в роки війни політичні вірші — його натхнен­на «патріотика» і заклики до єднання народів проти фа­шизму — залишаться взірцем високої громадянської гід­ності українського поетичного слова в критичну добу іс­торії.

1 Критика. 1929. № 5. С. 43.

2 «Найбільшим епічним поетом нових часів» назвав м. Рильський а. Міцкевича у присвяті до вірша «Човен» (1924).

900

Тяжка боротьба з фашистськими загарбниками розбу­дила й піднесла в суспільстві національну самосвідомість, яка так жорстоко викорінювалась. Тепер навіть Сталін заговорив про «знамено великих предків»,— але виключно російських. М. Рильський одним із перших у тогочасній українській літературі відчув потребу національного са­моутвердження — гордого й величного, всупереч усім за­грозам часу,— і створив «Слово про рідну матір», вперше проголошене по радіо 26 листопада 1941 р. Це була новітня ода, в якій стверджувалась ідея безсмертя народу, нездо­ланності його духу:

Хто золоту порве струну,

Коли у гуслях — дух Боянів,

Хто димний запах полину Роздавить мороком туманів,

Хто чорну витеше труну На красний Київ наш і Канів?

(«Слово про рідну матір»)

Краса пейзажів рідної землі, героїка національної іс­торії, волелюбність народу, овіяні пошаною багатьох поко­лінь імена творців його культури,— для цього М. Риль­ський знайшов слова виняткової поетичної ніжності й міст­кості: кожне випромінює цілі пучки дорогих українській людині асоціацій.

Творчість М. Рильського не раз, маючи на увазі її «традиційні» художні складники, називали мостом між класичною і радянською літературою. З цим до певної мі­ри можна погодитись, якщо усвідомити новаторське зна­чення його творчості в українській поезії свого часу. І в естетичному, і в культурно-психологічному розумінні висо- козмістовним і новим був уже центральний людський об­раз у його поезії,— образ її ліричного героя, за яким, ска­жімо, академік О. Білецький бачив характер, тип, постать «гармонійної особи» сучасної епохи, котрою «хотів би ста­ти кожний з нас і яку хотіли б ми бачити в своїх дітях»

М. Рильський входить як визначна творча постать не лише в коло найбільших майстрів літератури ближнього зарубіжжя, але і в загальнослов’янську, та й світову по­езію XX ст.

1 Білецький. О. Зібр. Праць: в 5 т. К, 1966. Т. 3. С. 201.