іаради нового життя. Завершується балада перемогою над самим собою, життєствердними акордами.

Ознаки «оновленого» життя й світопочування засвідче­ні у друг й частині збірки. Поет прагнув різнобічно пізна іи життя, відтворити його в усій непривабливій грубій си­лі, без прикрас. Відповідно змінюється тематика, образний лад. Лексика поповнюється новими поняттями, символи — новим змістом. Та зміни в авторській свідомості виявля­ються не лише на рівні лексики. Він прагне проникнути в душу людини, перейнятися її болем. Герой «Поеми про різьбяра», виснажений, хворий літній чоловік, щоденно за­ради кусня хліба вирізує з каменя мадонну. Сотворена в муках скульптура починає жити власним життям. Вона стає ритуальною прикрасою церкви, холодна й зневажливо байдужа до злиднів і болю свого творця — «робітника». В душі його назріває бунт, робітник розбиває мадонну і помирає. Стихійне наростання протесту, бунту — ідея поеми.

У 1931 р. вийшла ще одна збірочка — «Залізна коро­ва», до якої, крім віршів, увійшла поема «З-над прірви». Очевидним тут є процес зростання свідомості І. Крушель- ницького. Відгомоном жахів імперіалістичної війни, що за­вдала людям стільки горя, погіршила й без того злиденне існування, перейнята поезія «Лісова осінь», відчуття зрос­таючого вибуху народного гніву декларується у вірші «По­ложили шини».

На особливу увагу заслуговує поема «З-над прірви» (вийшла також окремим виданням). Драматична за зміс­том, вона в експресивній формі відтворює картини голоду, здатного знищити в людині її людяну сутність, штовхнути на злочин. Голод, приниження, несправедливість пробуджу­ють почуття помсти, ідея народного месництва отримує в цій поемі свій подальший розвиток. За всієї художньої ви­разності й експресивності, віршам І. Крушельницького бра­кує конкретно-історичних реалій, чіткої адресації авторсь­кої інвективи. Це дало поживу для пролетарської критики з її апологетикою виключно класового підходу до оцінки літературних явищ. Так, один із «вікнівських» критиків звертає пильну увагу на «речі, щодо яких не можна ска­зати, чи поет може врости в нову класу, в нове суспільство. Споглядальність автора, загальникова фразеологія свідчать тільки про зацікавлення новою для нього екзотичною тема­тикою без глибокого зв’язку з життям цієї класи, про яку поет пише» ’. Певний сенс у тому був: І. Крушельницького, природно, передусім хвилювали проблеми краси й мистецт-

1 Яран к• Немічні пориви//Вікна. 1931. № 3.

359

ва, які він трактував із позицій загальнолюдських. Основна їдея написаної 1930 р. драми «Спір за мадонну Сільвію» — пошук ідеалу краси й мистецтва. Побудована на античному сюжеті драму критикували (за «міщанство»), що й зава­дило її постановці на сцені.

Театр, драматургія посідали не менше, ніж поезія, міс­це в інтересах І. Крушельницького. У 1924 р. в журналі «Червоний шлях» з’являється його дослідження «Драматур­ги німецької модерни останніх літ». У надрукованій 1931 р. праці «Шляхи сучасного театру» йдеться як про стан роз­витку сценічного жанру загалом, так і пролетарського те­атру зокрема. Художність — основний критерій в оцінці

І. Крушельницьким явищ мистецтва, і, викладаючи свої естетичні критерії, він входив у дедалі більші суперечності з «вікнівцями». У цей же час написана й драма «На скелях (Каверна № 16)». Дія її відбувається в Альпах наприкінці першої світової війни, основні персонажі — солдати (в п’єсі вони позбавлені імен і діють під номерами). Написана в експресіоністичній манері, вона має виразний антивоєн­ний, антиімперіалістичний характер.

Окремою книжкою виходить дослідження І. Крушель­ницького «Джерела творчості Ярослава Галана» (1931), в якій розглянуто ранню драматургію відомого публіцис­та, і, зокрема. «Дон Кіхота з Еттенгейму». Автор дохо­дить висновку, що перша драма Я. Галана — плагіат з Вер- фелевої «Хуарес і Максиміліан». На захист письменника стали «вікнівці». І творчість Крушельницького зазнала огульної критики. Так «Відповідь поплентачеві» Я. Галана (Вікна, №7—8, 1931) звучала в дусі найкращих зраз­ків вульгарно-соціологічної критики із поширеними тоді ярликами: «наклепник», «перебуває у міщанській гнилі», «нещасний автор», «явний і прихований фашизм» тощо. У фашизмі, білогвардійщині, «недовір’ї до пролетарського літературного фронту» несправедливо звинувачуються й попутники журналу «Нові шляхи» вже в іншій, не без учас­ті Я. Галана написаній, редакційній статті «Новошляхів- ським попутникам». Все робилося для знищення журналу «Нові шляхи» як фактичної платформи, що об’єднувала різних представників галицької інтелігенції, тісно лучила галицьких письменників із письменниками Східної Ук­раїни.

Журнал проіснував ще 1932 р., І Крушельницький устиг надрукувати частину своєї драми «Мури і межі» на тему села. Того ж року він переїздить до Східної України, де переживає нове творче піднесення. Із захопленням вдивля­ється в «нове» життя, багато їздить, збагачується вражен-

360

Ііями... Як пише В. Півторадні, 1. Крушельницький кілька разів зустрічається у Москві з артистами Камерного те­атру на читці своїх п’єс.

У Львові після закриття «Нових шляхів» його справу продовжує досить нетривалий час журнал «Критика», чле­ном редколегії якого лишається 1. Крушельницький. Тут же він друкує й останні свої вірші, написані в Східній Ук­раїні,— «Виплавка чавуну», «Робітник вертається з заво­ду», «Молотарка висипа зерно» та ін. Завжди дуже вимог­ливий до форми, техніки вірша, поетичної виразності мо­ви, він в цих останніх своїх творах збивається на голу декларацію й риторичне уславлення громохкого індустрі­ального світу. Безперечно, з часом втратилась би новизна перших вражень і поет повернувся б до власних естетич­них критеріїв. Але 1934 р. його безпідставно заарештували і в ніч з 16 на 17 грудня стратили.

Загинувши 29-річним, І. Крушельницький не реалізу­вав себе повністю як творча особистість, проте у справі розбудови української культури є і його чималий внесок

Юрій Липа (1900—1944)

Історія української літератури знає чимало письмен­ницьких династій: Старицькі, Косачі, Кандиби, Гординсь- кі, Вороні, Крушельницькі... Ось у такій сім’ї в Одесі 5 травня 1900 р. народився Ю. Липа. Від свого батька, ві­домого прозаїка й поета, активного громадського діяча, одного із засновників Братства Тарасівців, од лікаря Іва­на Липи він успадкував не лише любов до рідної мови, жагу літературної творчості, а й захоплення медициною, зокрема фітотерапією.

У здоровому духовному мікрокліматі української пись­менницької родини формувався характер літератора-гума- ніста, закладалися підвалини національної самосвідомості майбутнього учасника визвольних змагань в Україні 1917—

1921. рр.— козака збройного куреня морської піхоти уряду УНР, невдовзі — заступника командира Одеської січі, який пішов слідами свого батька, члена Центральної Ради та Трудового Конгресу. Після крутих воєнних доріг, що про­лягли через Кам’янець-Подільський, Станіславів та Вин­ники, Ю. Липа опинився в еміграції, закінчив медичний факультет Познанського університету (1929), виконував