Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ярема А. Г. та ін. Науково-практичний коментар...doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
6.14 Mб
Скачать

Глава 52

  1. Д оговір не може суперечити індивідуальному актуоргану виконавчої влади, обов'язковому не тільки для обох,але і для однієї зі сторін договору. Це правило означає, щоакт державного органу, обов'язковий для однієї зі сторіндоговору, непрямо впливає і на другу сторону, підпорядковує собі її поведінку. Однак таке підпорядкування носитьнепрямий характер, і категорією правового регулювання неохоплюється. Не бажаючи підпорядковуватися акту державного органу, обов'язковому лише для однієї сторони,інша сторона може відмовитися від укладення договору.Але, погодившись на укладення договору, ця сторона повинна погодитися і на те, що зміст акту органу виконавчоївлади, обов'язкового для однієї сторони, буде відображенов договорі і стане обов'язковим для обох сторін договору.

  2. Якщо відповідний акт органу виконавчої влади чимісцевого самоврядування є обор'язковим для однієї чи обохсторін договору, то невідповідність договору зазначеномуакту є підставою для визнання недійсним договору повністюабо у відповідній частині. Такий висновок грунтується наст. 627, ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК і ст. 183 ГК [32]. Хочав цих статтях мова йде про неприпустимість суперечностіправочину актам цивільного законодавства, невідповідністьдоговору індивідуальному акту державного органу означаєв кінцевому підсумку невідповідність договору ст. 627 ЦК,із якої випливає обов'язковість для сторін договору індивідуальних актів державних органів та органів місцевого самоврядування.

При розгляді позову про визнання недійсним правочину, що суперечить індивідуальному акту державного органу чи органу місцевого самоврядування, господарський суд не застосовує акти цих органів, якщо вони не відповідають законодавству України (ст. 4 ГПК [20]). Це надає право господарському суду відмовити в позові про визнання недійсним договору, що не відповідає індивідуальному акту державного чи іншого органу, який (акт) у свою чергу не відповідає законодавству України, без визнання недійсним зазначеного акта. Іншим судам прямо таке право не надане. Однак Верховний Суд не вважає за можливе застосування нормативно-правових актів, що суперечать закону (п. 5 по-

Стаття627

станови "Про застосування Конституції України при здійсненні правосудця" [374]). За таких умов слід дійти до висновку про те, що навіть за відсутності прямої вказівки на це в законі індивідуальні акти державних органів і місцевого самоврядування, які суперечать законодавству, не можуть застосовуватися і неспеціалізованими судами загальної юрисдикції.

  1. Кабінет Міністрів затверджує основні показники державного оборонного замовлення, що є підставою для укладення відповідних державних контрактів (ч. 1 ст. 6 Закону"Про державне оборонне замовлення" [98]). У випадках,якщо виконавець державного оборонного замовлення не визначений на конкурентній основі, державне замовлення розміщується органом, уповноваженим Кабінетом Міністрівна відповідних підприємствах (ст. З того ж Закону). Такедержавне замовлення є індивідуальним актом державногооргану, обов'язковим для обох сторін майбутнього контракту.

  2. Для суб'єктів, перелічених у ч. 2 ст. 8 і в ч. 2 ст. 11Закону "Про державний матеріальний резерв" [82], державне замовлення на поставку продукції в державний резерв і на відповідальне зберігання матеріальних цінностейдержавного резерву є обов'язковим. Учасником таких договорів на стороні державного замовника може бути сам державний орган, що розміщує державне замовлення (абзацп'ятий ч. 4 ст. 8 Закону "Про державний матеріальний резерв"). У такому випадку державне замовлення як індивідуальний акт державного органу, обов'язковий для виконавця, належить вважати обов'язковим для однієї зі сторіндоговору. Але центральний орган виконавчої влади, щоздійснює управління державним матеріальним резервом,вправі доручити укладення державних контрактів на поставку матеріальних цінностей у державний резерв підприємствам, що входять у сферу його управління. Тоді державне замовлення набуває характеру обов'язкового для обохсторін державного контракту на поставку продукції в державний резерв та її зберігання.

  3. Кабінет Міністрів визначає центральні органи виконавчої влади, які доводять до державних замовників обсягипоставок продукції для державних потреб (ст. 2 Закону "Про

648

619