Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ярема А. Г. та ін. Науково-практичний коментар...doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
6.14 Mб
Скачать

Глава 50

зання пог або догов

2. Зар підстава лежного стверд» конанн зання з банкр} бов'яз ч. 1 с борж? яку ного

З

лив зан от бу; го го

ЗІ

Стаття 603-604

І якщо це не суперечить спеціальним положенням цив-

Іного законодавства. 3. Передбачається домовленість сторін про припинення

оов'язання шляхом заміни одного зобов'язання іншим.

года про заміну одного зобов'язання іншим іменується

овацією. Новація була відома ще в Стародавньому Римі. гай так характеризував новацію: "Виникає нове зобов'я-ання, причому первісне припиняється з переходом його в

!ове". Стверджується, що в римському праві новація вико-истовувалася, зокрема, для заміни заплутаних розрахунків сними і короткими (Римське приватне право. Підручник / Під ред. проф. І.Б. Новицького та І.С. Перетерського. — М.: Юристь, 1996, с. 296). Сьогодні новація також найчастіше використовується для заміни заплутаних розрахунків новими і для так званої реструктуризації заборгованості за грошовими зобов'язаннями, особливо у відносинах за участю житлових організацій та організацій, що надають комунальні послуги. Вони не можуть стягнути платежі з грома-дян-наймачів і власників квартир, а відповідно — не можуть розрахуватися і з особами, що надають їм послуги.

4. Домовленість сторін про припинення зобов'язання слід відрізняти від договорів про відступлення вимоги, переведення боргу та інших договорів про заміну однієї чи обох сторін в зобов'язанні. При заміні сторони і навіть при укладенні договору про повну заміну сторін у обох зобов'язаннях, що грунтуються на цьому договорі, зобов'язання продовжують існувати. Причому, спеціально передбачено, що заміна сторін у зобов'язанні не тягне зміни позовної

давності (ст. 262 ЦК).

Укладення договору про припинення зобов'язання шляхом заміни його іншим може провадитися як із заміною сторони (обох сторін) зобов'язання, так і без неї. У римському цивільному праві прямо передбачалася можливість новації з заміною особи кредитора чи боржника. Але в будь-якому випадку при цьому колишнє зобов'язання припиняється, а виникає нове. Відбувається новація зобов'язання в цілому, суб'єктивних прав, вимог і обов'язків, що складають зміст зобов'язання. Природно, і строки позовної давності будуть обчислюватися відповідно до строків вико-

478

16 Аг. Ярема, т. 2

481

Глава 50

н ання зобов'язання, передбачених договором про заміну одного зобов'язання іншим. Строк позовної давності, що не минув до дня укладення такого договору, не враховується. Строк позовної давності починає обчислюватися знову незалежно від складу суб'єктів зобов'язання, оскільки в цьому випадку ст. 262 ЦК, що не допускає зміни порядку обчислення та перебігу позовної давності при заміні сторін у зобов'язанні, застосовуватися не може.

  1. Від новації слід відрізняти правову конструкцію поновлення договору майнового найму на новий строк (ст.764 ЦК), продовження договору оренди (ст. 17 Закону "Прооренду державного та комунального майна" [68]), поновлення договору оренди землі (ст. 33 Закону "Про орендуземлі" [152]). Ці правові конструкції покликані легалізувати дію відповідного зобов'язання після закінчення погодженого строку дії договору, якщо жодна зі сторін не заперечує проти продовження права наймача (орендаря) на користування майном.

  2. Якщо зобов'язання між юридичними особами виникло на основі правового акта державного органу, обов'язкового для обох чи однієї зі сторін зобов'язання (ч. 1 ст. 648ЦК), домовленість сторін про припинення зобов'язання абопро його заміну іншим можлива тільки в тому випадку,якщо це не суперечить такому акту.

  3. У практиці мало місце прагнення до невиправданоширокого тлумачення заміни одного зобов'язання іншим.Так, предметом розгляду в суді стала справа такого змісту.На початку 90-х років два підприємства уклали договір оренди на тривалий строк. Договір передбачав всі істотні умови,встановлені для даного виду договорів, законодавству вінтакож не суперечив. У зв'язку з інфляцією виникла необхідність у зміні розміру орендної плати. Однак сторонивирішили не підписувати угоду про зміну розміру орендноїплати, а підписали новий договір, складений на основі тогож стандартного бланка, що і раніше укладений договір. Призаповненні цього стандартного бланка в зв'язку зі зміноюрозміру орендної плати сторони у вільні рядки вписалиновий розмір орендної плати та встановили новий строк діїдоговору (до кінця поточного року). Інші вільні рядки ти-

Стаття 604

пового бланка договору сторони повторили, як вони були записані в раніше погодженому тексті договору. Ніякої вказівки в тексті знову підписаного договору на припинення раніше укладеного договору не було. Проте арбітражний суд дійшов висновку про те, що сторони уклали угоду про заміну одного зобов'язання іншим. Наглядові інстанції з таким висновком погодилися. Тим часом, сторони не виявляли свою волю на припинення спочатку укладеного між ними договору. Існування між сторонами одночасно двох договорів стосовно одного і того ж предмета, з яких застосуванню в даний період підлягав лише один (пізніше укладений договір підлягав застосуванню до кінця поточного року, а до його укладення і після закінчення цього року застосуванню підлягав спочатку укладений договір), не суперечило ніякому акту законодавства. Розширювальне тлумачення арбітражним судом волі сторін, виявленої в умовах пізніше укладеного договору, було невиправданим. Намір замінити одне зобов'язання іншим у тексті угоди про це повинен бути прямо і недвозначно виражений. Викладені висновки не є авторською новелою. Вони враховують положення римського цивільного права, що є надбанням цивілізованої юриспруденції: 1) "немає нічого нового в тому, щоб поруч існували два зобов'язання однієї і тієї ж особи про один і той же предмет", хоча "одне і те ж не може нам належати з кількох підстав", а "добра совість не терпить, щоб те саме стягувалося двічі"; 2) "тільки тоді має місце новація, коли це саме було позитивно виражене договірними сторонами". Намір новувати зобов'язання — апітиз поуапсіі — визнавався необхідним для кваліфікації вчинених дій як новації.

Давньоримські юристи визнавали не тільки договірну, але й судову новацію (поуаііо песеззагіа). Гай відзначав, що при подачі позову первісне зобов'язання розв'язується, і відповідач починає бути зобов'язаним у силу літісконтес-тації (вступу у відповідь за позовом). Після присудження зв'язаність в силу пред'явлення позову відпадає і заміняється відповідальністю за кондемнацією. Але ж дослідники римського цивільного права відзначають і інше: "...У цих випадках (при поуаііо песевзагіа — Авт.) старе зобов'язання швид-

482

іб*

483