337Михайли і.Л.

духовні поневіряння, глети й падіння буде нікому. Він. очевидно, збагнув,

що через незрілість українського руху він просто лишиться незрозумілим

для нащадків, і тому вирішив сказати "свою правду " про себе для сучасників

і прийдешніх поколінь. А відтак "Жизнь Куліша" мусить розглядатися як

цінне джерело до біографії видатного письменника й діяча, а також як цінне

джерело з історії у країнського духовного життя XIX століття.

На сторінках журналу "Правда" було розкидано багато

публіцистичних праць П. Куліша. на жаль, не зібраних потім у жодному

віщанні його творів. А вони могли б чимало сказати про нього особисто і

про його епоху. Так. у 1869 році у журналі була надрукована його

пу бліцистична праця "Герцеиів дзвін" (№№ 2-3). у якій він висловився проти

соціалістичної теорії як такої, що дестабілізує суспільство п призводить його

до громадянської війни. Герцен. на його думку, "виявляючи факти,

винуватив за все і про все короновані голови і високі государственні власті",

не враховуючи, що суспільство ру хається шляхом саморозвитку.

Це була позиція представника пригніченої, уярмленої нації, яка

повинна дбати передусім про внутрішньонаціональну консолідацію,

пробудження в народі національної самосвідомості, адже саме це. а не

класова боротьба, мусить вивести народ з національної неволі. А відтак

позиція П. Куліша якраз дуже добре зрозу міла, виважена й доцільна.

1869 Року п. Куліш опублікував у "Правді" під псевдонімом Павло

Ратай віршований переклад біблійної книги Іова. засвідчивши початок тієї

праці, якій присвятить усе своє наступне життя. І хоча сьогодні цей

переклад викликає справедливу критику за невміння знайти міру

гармонійного поєднання живої народної мови і старослов'янізмів, його

значення не можна й применшувати. І (є була перша спроба подати Святе

письмо українською мовою.

П. Куліш виступив ідеологом "Правди", наснаживши її головними

ідеями, серед яких головне місце відводив реалізації на її сторінках єдності

західноукраїнських і східноукраїнських діячів.

З першого ж числа розпочалося співробітництво з новим часописом Ю.

Федьковича. який опублікував тут оповідання "Опришок". Образ старого

Дондн, до якого батько наймає свого сина, аби навчити розуму,

змальований кількома виразними штрихами. Він суворий і неприступний,

не рохлучаеться з дротяною нагайкою, але шанує кохання доньки-одиначки.

віддає її за бідняка Василя Зарійчука. Разом з тим провчив він і оповідача,

поставивши на місце скривдженого тим. хто має більшу фізичну силу.

У № 4 1867 року було опубліковане нове оповідання Ю. Федьковича

"Безталанне закохання", присвячене епічному опрацюванню традиційного

дтя народної ліричної пісні сюжету: мати приневолює дочку вийти заміж за

багатого нелюба. Олена не в силі опиратися материній волі погоджується

на шлюб. Її коханий кінчає життя у хвилях Черемоша.

. Обидва твори розвивали пізній романтизм в українській літературі, що

вже сусідив на сторінках "Правди" з класичним реалізмом. Це був романтизм

фольклорної течії, усі його мотиви розміщалися в структурі народно­Історія української журналістики XIX століття

поетичних образів і уявлень. До цього ж типу романтизму слід віднести іі

трагедію "Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест", дві дії якої були

опу бліковані у " Правді" першого періоду (1869. №№ 13-16. 19-24. 26-35).

Довбуш тут поставав не стільки як народний месник, ватажок

опришків, скільки як традиційний коханець, вражений красою жінки з

іншого соціального стану, гу цульської княг ині, дружини воєводи руського.

Вряту вавши її від пожежі, він не в ситі її забути, від чого потерпає ревнива

Дзвінка. За законами романтичного письма пристрастями закоханих

користується злий геній Секретар воєводи, який, з одного боку,

закоханий у княгиню і прагне заволодіти нею. з другого боку, заслішіений

бу лавою самого воєводи й прагне посіст и його місце.

Ю. Федькович максимально заплутав стосунки дійових осіб: Олекса

Довбуш. княгиня. Дзвінка, циганка Чора виявляються братом і сестрами..У

боротьбу включається й брат Олекси - Іван. Трагічна розв'язка приносить

смерть головному героєві: гине Чора. божеволіє Дзвінка. Уся дія виглядала

штучною, позбавленою природності, герої розмовляли жахливою

говіркою, трагедія була написана віршами, важкими дія читання й

внмоаляння на сцені.

Незважаючи на творчу поразку. Ю. Федькович не змирився з нею і ще

повертався до п'єси "Довбуш", залишивши три її варіанти. Це свідчить про

те. що йому був дорогий предмет відображення і віднайдений спосіб його

подання в пригодницькому й любовному сюжеті.

Широко була предстаалена на сторінках ТІравди" поетична творчість

Ю. Федьковича. Тут були опубліковані його вірші "Душко моя розмаїта"

(1868. № 4). "Старий жовняр" (1868. № 5). "Співак" (1868. № 9). "До Данила

Млаки" (1868, № 14). "Прощі" (1868. № 17). "До М. Д." (1868, № 21).

"Одних виучують писарить" (1868, № ЗО). "Кріль Ероль" (1868. № 37).

Гуляли" (1869, № 40), "Ідем" (1869. № 42). "З окрушків" (1868, № 35, 36:

1869. № 6: 1870. №5).

Традиційніш для Ю. Федьковича тематичний дискурс був доповнений

тут новими рисами. Виразне наслідування Т. Шевченка зустрічається у

вірші "До Данила Млаки". Цей твір слід віднести до критики поетичним

словом, до якої в доробку Кобзаря належать вірші "До Основ'яненка" і "На

вічну пам'ять Котляревському". Дивним є звертання "батьку" до на два

роки молодшого за автора Ісіщора Воробкевича (1836-1903). українського

поета й композитора з Буковини, що публікував поетичні твори під

псевдонімом Даніьло Млака: як і той філософський розмах, що його за

Шевченковнм прикладом вживає по відношенню до цього . цілком

локального за значенням діяча Ю. Федькович. Але головна його поетична

ідея вщартикульована виразно: український поет Буковини вже не самотній.

Із романтичним захопленням він запевняв про свою готовність померти -

усе одно вже є кому продовжіпи його справу оспіву вання Бу ковини. Він з

того світу буде молитися за Україну і благословляти її народ.

Вірші "Співак" та "Кріль Ероль" являли собою вільні перспівн

відповідно з Ф. Шіллера і Й. А. В. Гете. Ю. Федькович досить вправно