461Михайин іл.

Ще більш шкідливим явищем, ніж москвофільство, є "нова ера",

цілком реакційний політичний виплід. Б. Грінченко промовчав про нього,

але М. Драгоманов, як соціаліст, не міг проминути єднання польської й

української панської верхівки.

Головній настрій цих фінальних "Листів" по.лягав у твердженні: в

справах політичних і соціальних у нас немає практичної різниці.

"Теоретична ж різниця зводиться хіба на те. що одні йдуть до цілей

націонаїьних (автономія і розвиток нашої нації), виходячи від принципів

всесвітнього поступу, а другі йдуть до сих принципів, виходячи від основ

національних" (с. 246).

Діалог двох провідних діячів українськохї політичної думки скінчився

тоді, коли Б. Грінченко припинив публікацію "Листів". Це позбавило М.

Драгоманова підстав вести діалог далі і він закінчив "Листи на Україну

Наддніпрянську".

У процесі дискусії М. Драгоманов продемонстрував свій незгасаючий

інтелект, глибокі знання української історії й літератури, чутливе розуміння

сучасного політичного становища українців. Він був більше політик, ніж

літературний критик. Його історико-літературні погляди, зокрема на Т.

Шевченка, класичну українску прозу й драматургію сьогодні не

витримують критики й можуть бути пояснені лише історично, в системі

його політичних поглядів.

У ставленні до національного питання він був послідовним

автномістом, але земського зразка і аж потім вважав за можливе вже наявну

земську автономію наповнити й національним змістом. Нація була для

нього не самодостатньою одиницею, а формальною ознакою певної

людської спільноти. Оскільки вона існує, то не можна з нею не рахуватися.

Але головна мета особи - опанування всесвітніми, інтернаціональними

ідеями. Поскільки український культурній простір містить у собі менші

можливості для опанування ними, ніж російській, то порятунок особи - у

здобутті цих світових вершин російською мовою. Поскільки національні

утиски несумісні з ідеями гуманізму, лібералізму й демократії, то необхідно

боротися проти них (що М. Драгоманов і робіш), але не для того, щоб

українська нація збудувала свою державу, а для того, щоб розчистити

українському народові шлях своєю мовою опанувати світові ідеї.

У статті "Поза межами можливого" (1900) Іван Франко так оцінював

суспільно-політичне значення М. Драгоманова: "Для нас тепер не підлягає

сумнівові, що брак віри в національний ідеал, продуманий до крайніх

консеквенцій також на політичнім полі, був головною трагедією в житті

Драгоманова, був причиною безплодності його політичних змагань, бо ж

теоріями про басейни рік і про сфери економічних інтересів не загрієш

людей до політичної діяльності"

29

.

"Як політик, - писав І. Франко в статті "Суспільно-політичні погляди

37

Франко І. Я, Поза межами можливого // Франко І. Я. Зібр. творів: У 50 т. -

К„ 1986. - Т. 45. -С. 283.

462Історія української журналістики XIX століття

М. Драгоманова" (І906). - він до кінця жнття лишився тим, чим був при

виїзді з Росії - gente икгаіпш. пайопе КішшЛ8

: Росія якполітичиа цілість

була дорога йому головно задля тих задатків духової культури, які бачив у

ній. України без близького зв'язку з Росією він не міг уявити собі, хоч годі

заперечити, що його погляди на границі обласної і національної автономії

підлягали з часом змінам на користь національного принципу"

299

.

Під кутом зору драгоманівського космополітизму й русофільства

увиразнилася позиція Б. Грінченка. Він озброєний новим досвідом

розвитку українства в демократичних умовах Австрійської держави. Він

бачив наочно, яких успіхів можна досягти, якщо нація має простір для

культурного й політичного діяння. Б. Грінченко спирався на

драгоманівську думку про те, що в нас заборонили те, чого в нас не було, і

припустив: а якби воно в нас було, якби М. Костомаров, П. Куліш та інші

українофіли написали усі свої наукові праці українською мовою, то й

Валуєвський циркуляр став би неможливіш. Російська культура розширює

свій плацдарм за рахунок праці українців, тимчасом як українська культура

животіє. Вихід він бачив у позиції національного максималізму: не

працювати російською мовою, усю діяльність українців перенести на

український національний ґрунт.

Позиція М. Драгоманова мала б навічно законсервувати дійсний стан:

вчитися в росіян, брати всесвітні духовні цінності через посередництво

російської культури. Позиція Б. Грінченка вимагала рішучих змін. Так далі

не можна, твердив він, або свідомі українці перенесуть свою діяльність на

український національний ґрунт, або український народ чекає цілковита

асиміляція з сильнішим сусідом.

У питанні культурної автономії Б. Грінченко пішов далі М.

Драгоманова, але спинився в питанні політичної автономії, і тут уже М.

Драгоманов пішов далі Б. Грінченка.

Лк непорозуміння сприймається сьогодні приписування Б. Грінченкові

у співавтори О. Кониського і повторена двічі кваліфікація його позиції як

"патріотично-національної", а позиції М. Драгоманова як "прогресивно-

інтернаціональної"

300

. Позиція Б. Грінченка була не менш прогресивною,

ніж М. Драгоманова. Обмін думками двох діячів був плідним і

максимально корисним для молодої української спільноти.

"Національне питання, що перебуває в центрі полеміки між двома

українськими протагоністами, - слушно відзначив Аркадій Жуковський, -

28

Походження українського, національності російської.

29

Франко І. _Я. Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова // Франко І. _Я.

Зібр. творів: У 50 т. - K.. 1986. - Т. 45. - С. 430.

300

Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини доби національно-

культурного поступу (1885 - 1900 рр.) // Збірник праць Науково-дослідного

центру періодики. - Львів. 1998. - Вип. V. - С. 118 - 119: Романюк М. М.

Українська періодика Північної Буковини (1870 - 1940 рр.) як вид історичних

джерел // Там само. - Львів. 2000. - Вип 8. - С. 24.

463Михайин ІЛ.

покликало до життя вперше сформульовану більш-менш точно ідею

у країнської національної незалежності. Для Грінченка тут ідеться, перш за

все. йро культурну незалежність і цілковите визволення від будь-якого

російського впливу. На відміну від цього, концепція М. Драгоманова.

сконцентрована на політиці, висуває ідею територіальної автономії,

підкреслюючи інтернаціональний, космополітичний аспект політичної та

культурної діяльності, та віддає перевагу російсько-українському

співробітництву"

301

.

"Буковинська" дискусія мала грандіозні наслідки для української

суспільно-політичної думки.

Вона:

ознаменувала народження нової якості в українському

національному русі, засвідчила появу нового покоління свідомого

українства, яке сприймало Україну як самодостатня цінність;

засвідчила, що для цього покоління Україна не засіб, а мета, не

форма, а зміст; українська нація має право на задоволення усіх тих потреб,

які мають й інші нації, включаючи й політичні потреби;

мала величезне значення на становлення і пришвидшила

формування української національної свідомості.

орієнтувала українство в культурній діяльності на енергійну.

Посилену працю для свого народу в українскому культурному й

вербальному просторі. сподіваючись швидкого національного

відродження;

значно розширила уявлення про найближчі політичні завдання,

поставивши поруч з культурницькою діяльністю питання економічного

піднесення народу, поліпшення його добробуту, здобуття політичних

свобод шляхом проголошення конституції в Росії;

головною метою українського відродження проголосила

політичну мету - здобуття політичної автономії в межах Російської

конституційної держави.

Публікація діалогу Б. Грінченка і М. Драгоманова була величезним

успіхом газети "Буковина". Навіть якби в ній більше нічого не було

надруковано, першодруком уже цих творів їй було забезпечене почесне

місце в історії української журналістики.

Видатний внесок зробила "Буковина" в розвиток у країнської літерату ри,

друкуючи на своїх сторінках нові твори багатьох письменників. У

хронологічному періоді XIX століття головними письменниками "Буковини"

були Ю. Федькович, Є. Лрошішська, О. Кобилянська та О. Маковей.

Традицію тісної співпраці газети з літерату рними силами краю й України

започаткував першігіі редактор "Буковини" Ю. Федькович. Він знав, що

інформаційне віщання, яким, безумовно, в першу чергу була "Буковина",

сгаалячи перед собою завдання пробудження національної свідомості народу.

301

Жуковський Аркадій. Національне питання в полеміці між М. Драгомановим

і Б. Грінченком //Діалоги про українську національну справу. - К.. 1994. -С. 26.

464Історія української журналістики XIX століття

мусіггь велику увап приділяти н літературі, оскільки саме за допомогою

художнього слова розкривається краса рідної мови, формується естетичний і

моральний світогляд читачів, виховуються патріотичні почуття.

Ю. Федькович сам надруку вав у газеті свої нові вірші та прозові твори:

"Дністрові кручі" (1885. №№ 3-7). "Панич" (1885. №№ 10. 12). В

оповіданнях він залишався вірним відкритому на початку своєї творчості

напрямкові етнографічного романтизму; опубліковані в "Буковині" твори

нагаду ють легенди, близькі до фольклору за узагальнюючим пафосом і

відсутністю прив'язаності до конкретних соціальних детермінант.

"Повість з руського народного життя на Буковині" - такий

підзаголовок мало оповідання " Дністрові кручі". Була тут традиційна дтя

етнографічного романтизму оповідачка Настя, яка брала у часть у подіях:

наративннй птан був стилізований під її усне моалення. Вона розповідача

про кохання своєї подруги Мару сі з парубком Тимофієм. Тимофія покликано

до війська: за час його відсутності батько Оман заручив Марусу з багатим

удівцем Петром Кліщуком. .Але його син Ннкифор - побратим Тимофія -

знає, як завадити батьковому весіллю і облашту вати щастя товариша. Під

час відпустки Тимофія він організовує його побачення з митою, але робить

це так. щоб воно відбулося на очах у Омана й Петра. Задум полягав у тому,

що, побачивши таке велике кохання, старі люди не зможуть завадити щастю

молодих. Але все відбулося інакше: Оман і Петро зрозуміти побачення як

зраду й почали стріляти в молодих, засліплені лютлло. Тоді сама природа

втрутилася в людське життя: маківка Хрестаревої скелі, де стояли старі,

обірвалася в дністрові хвилі, вони загинули. Через рік - час необхідний для

жалоби - одружилися Тимофій з Марусею, а Никифор з Настею. Так. за

думкою письменника, сама природа виправила людську несправедливість.

Подібним до першого була п "повість з козацького життя" - "Панич".

Після смерті старого Панька. який невідомо як з'явився в цих краях з

маленьким хлопцем на руках, Михась залишився сам-один. Стара Хима

обіцяє йому відвести в козаки; у країні саме розгоралося велике козацьке

повстання. Парубок, закоханий у Мітрану. не дуже охоче прийняв її

пропозицію. Втікачів у козакн схоплено військом воєводи К. Коли їх

привели перед його очі. то Хима розповіла свою історію: вона замолоду

кохалася з воєводою, але він. одружившись з княгинею Вандою. прогнав її

з двору: тоді вона пішла між цигани, а як княгиня породила енна, за

допомогою слуги Панька викрала дитину і запровадила його в далекі краї.

Воєвода, від збудження, що віднайшов викраденого сина, дістає серцевий

напад і помирає. Михась дістає у спадок його володіння. Але перше, що він

робить. - одружується з Мітраною.

Ю. Федькович був і в пізній творчості залишився нев'яну чим романти­

ком. що предстааляв в українському романтизмі фольклорну лечію. Могутні

почуття, надзвичайні пригоди й ситуації, що не вкладалися в поняття буден­

ності, наділені особливою сплою герої, що підносилися над обставинами

свого життя, - таким вияскравився художній світ Ю. Федьковича у творах,

опу блікованих у "Буковині" в перший період існування часопису.

465Михайин ІЛ.

Він же вів велику організаційну роботу по залученню до газети інших

письменників. Значну роль відіграла "Буковина" у становленні Євгенії

Ярошинської (1868-1904) як української письменниці. Діставши традиційну

для буковинки того часу німецьку освіту, вона почала свій творчий шлях

німецькими творами, опублікувавши в І886 році у віденській газеті "Das

Interessante Blatt" ("Цікава газета") свою першу повість "Ein Frauenherz"

("Жіноче серце"). Але прагнучи працювати для свого народу, вона

звернулася з листом до редакції "Буковини" і невдовзі отримала відповідь

із заохоченням до української творчості й проханням присилати українські

повісті й новели для друкування. Невдовзі в "Буковині", ще того ж 1886

року, з'явилося перше українське оповідання Є. Ярошинської "Уроєна

слабість". Таким чином, можна сміливо твердити, що саме "Буковина"

спричинилася до народження української письменниці Є. Ярошинської.

Найвидатніші твори, опубліковані нею тут, - це оповідання

"Проклятий млин" (1891. №№ 6-9), "Липа на межі" (1897, №№ 124, 125), "Єї

повість" (1897, №№ 181-183), повісті "Понад Дністром" (1895. №№ 60-78),

"В домі протопопи" (пізніша назва - "Перекинчики"; 1898, №№ 1-5).

Усі твори Є. Ярошинської пройняті буковинським колоритом,

розміщують дію в просторі розкішної української природи У творчості

вона виглядає старанною ученицею І. Нечуя-Левицького, подовгу

зупиняється на пейзажах, портретах, інтер'єрах. Описує почуття героїв,

подає розтягнуті діалоги. Особливо це помітно в повісті "Понад Дністром",

розв'язка якої починається по добрій половші тексту. На перешкоді

коханню двох закоханих Ореста Мартинова й Марії /Псковської встав

Денис Горецький, закоханий у Марію. Його сестра перехоплює листа

Ореста до Марії. Розом вони вирішують надіслати Орестові лист Марії до

Дениса, у якому вона відмовляє йому в коханні. Стосунки закоханих

виявилися зірваними. Але з часом все ж воші зустрілися і непорозуміння

з'ясувалося. Кохання між ними спалахнуло знову, вони одружуються, але

немає меж їхньому обурення людською підлістю. Уже тут Є. Ярошшська

розвішала свою улюблену тему: денаціоналізація є головною причиною

моральної деградації людини. Денне Горецький зневажає свій народ,

вважає, що українська інтелігенція повинна перейти у простір румунської

культури, звідси і його схильність до низьких вчинків, обману, помсти.

З особливою силою ця ідея відлунила в повісті "Перекинчики" -

найкращому творі Є. Ярошинської. У центрі оповіді - дім протопопи о.

Артемія, який хоч і мав найменше здібностей, але все-таки дістав місце

протопопи, "бо був записаний у консисторії як щирий волоський патріот".

"Так жадоба почестей і корнстолюбність. - подає коментар авторка, -

винародовила не одну руську родину на Буковині, дала волохам багато

інтелігенції і щирих партіотів, бо вже нема більше запеклого волоха, як

русш-перекннчнк" (1898. № 1).

Особливо розпусне жіггтя веде протопопнха Стефанія. Її старший син

Василіка народжений від позашлюбного зв'язку. І зараз вона має коханця о.

Моцана з сусідньої парафії. Вона дозво.ляє собі обманювати приходжан.