1873 Року в №№ 3-9 був опублікований великий уривок з повісті

"Хмари" під назвою "Новий чоловік". Головним героєм тут був Павло

Радюк. у якому письменник представив тип свідомого українця,

інтелігента, що запалюється ідеєю служіння своєму народові. І. Нечуй-

Левицькпй вступив у цьому творі в полеміку з М. Чериишевським. роман

якого "Що робити?" мав підзаголовок "з оповідань про нових людей".

Поняття "нового чоловіка" стало знаковим у Росії і вживалося щодо

соціалістичної молоді, нігілістичного напрямку, революціонерів, що

присвятили своє життя ходінню в народ або терористичній діяльності і в

такий спосіб прагнули змінити державний лад і соціальний устрій своєї

батьківщини. І. Печуй-Левицький. використавши вербальну формулу М.

Чернншевського, наповнив її новим змістом. Для Радюка соціальне

визволення було неможливим без визволення національного, не зіперті на

національний грунт революційні потуги виглядали безплідним й

приреченими на поразку. Уривок давав достатнє уявлення про молодого

у країнця, мрійливого й у чому сь непрактичного, але добре знаючого, чого

він хоче. Невдовзі "Правда" натру ку вала ще один уривок з цієї повісті

"Екзамен" (1874. № 7). Але на тон час повість вийшла окремим віщанням у

Києві, і пу блікація її жу рналі перестала бути акту альною для письменника.

Проте в 1873 році він подав у "Правді" свою казку "Запорожці" (№№

11-13). на якій не можна не помітити ху дожні впливи Салтпкова-Щедріна з

його методом умовного зображення дійсності. Дніпровський лоцман

349Карпі) Летючий якось розбившись па байдакові об пороги потрапив у

підводне царство і знайшов там... затрнулу Запорізьку Січ. Вона цілісінька,

є в ній гетьман, курені, козаки. Воин розпиту ють Карпа про долю України,

пам'ять серед людей про Запоріжжя, вони спільно моляться за її волю.

Характерник оживлює кущ калини: виявляється це зачарована дівчина

Маруся, яка прийшла на Січ. закохавшись у гетьмана. Її відправляє козаче

військо з Карпом в Україну довідатись, чи добре там людям жити. Якщо

добре, дівчина може залишитися нагорі, якщо погано повернеться під

воду й знову стане калиною. Мандрівка дівчини й хлопця засвідчує:

Україна перебуває під чу жою владою, а самі г осподарі, українці, живуть у

злиднях. Повертається під воду дівчина калиною перед козацькою

церквою, а Карно "навіки помандрував за границю, аж за синій Дунай".

Попри всю ненатуральність сюжету , неприродність та надуманість

ситуацій, думка автора була вияскраалена і донесена до читача. Причина

занепаду України вбачалася в іноземному ярмі, яке накинули на її людність

і поляки, і росіяни, і евреї. Україна зачарована, як і Січ. люди поснули і

будуть спати, поки теплий вітер не принесе цілющої та живущої води і не

покропить нею землю і людей. Казка зображала тяжке становище України,

але вселяла в серця читачів надію на чарівніш порятунок у майбутньому.

Вона відповідала програмовим цілям журналу народовців будити

українську національну свідомість.

Уже в цьому творі потужно відчу вався валив на І. Нечуя-Левицького

національної історіософії М. Костомарова. Образ України, що засну ла під

вопівом чарів, втратила притомність і очікувала розчаклування.

співвідносний з образом України, що лежить у могилі, але не вмерла, як

писав М. Костомаров у "Книзі буття українського народу"

251

програмовому документі Кприло-Мефодіївського братства. Близький цей

образ і до ПІевченкової України, яку "злії люди присплять, лу каві".

Надалі художнє дослідження української долі, українського

національного характеру, вивчення джерел бідування українського народу

стає головною темою творів Нечуя-Левицького, опублікованих у "Правді".

Першим таким твором став цикл з двох оповідань "Баба Параска та баба

Палажка'^ Перше з них "Не можна бабі Парасці вдержатись на селі".з'явило-

ся в № 5 1874 року, а друге "Благослові ть бабі ІІалажці скоропостижно вмер­

ти" вперше було надруковане в № 2 1875 року . Це були оповідання порт­

ретного типу без окресленого сюжету, що ідеально передавали хаотичність

усного моалення сільської баби. Максимальне наближення до усної говірки

це був ідеал 1.1 Іечуя-Левіщького, що про нього він писав і в своїх естетичних

працях, зокрема в статті "Сьогочасне літературне иряхіування".

Разом з тим за блиском стильової обробки, максимальним використан­

ням комічних ресурсів у країнської мови вимальову валася виразна тенденція.

Невміння сусідок не те що підтриму вати одна одну , але просто жити в мирі і

253

Костомаров М. І. "Закон Божий" (Книга буття українського народу). - К.:

Лнбідь. 1991. -С. 29.

Михайлин І.ЛІсторія української журналістики XIX століття

пагоді, прагнення дошкулиш найближчим родичам, отримувати насолоду

від страждань і приниження навколишніх і. головне, нерозуміння того, до якої

неповаги доводять героїні себе і своїх "ворогів", вияалялн феноменальні

українські риси національний індивідуалізм, нетерпимість до оточуючих,

втрата етичної міри в запереченні свого ж рідного, але інакшого. І {я тема була

настільки болючою для І. Нечуя-Левицького. іцодо неї він поверну вся згодом

у великій повісті "Кайдашева сім'я".