54Історія української журналістики XIX століття

приймаючи його вчення і спосіб життя, бачив, однак, і численні людські вали

свого вчителя. Багато думок, су голосних з ученням Г. Сковороди, розкидано

мимохідь у творах І. Вернета. Доведемо це. пославшись на нарис (есе?) із

симптоматичною назвою ' Ще декілька моїх спогадів" (1816. № 8; № 10).

"Зололо! золото! починає свої роздуми автор. Для придбання твого

орють, торгують, плавають по морях, мандрують, залишають рідних і

друзів, вчаться, пишуть книжки, турбуються, мучаться, не сплять [...] і

мріють при накопиченні скарбів про повернення райського житгя на

землю. Однак же, просте щастя не в грошах полягає, але в здоров'ї,

веселощах, спокої серій й сумління, у поміркованій насолоді благами,

якими нам дозволено користуватися на короткий час. Від багатства ж

завжди народжується розкіш: від розкоші пересиченість, нудьга,

жадібність і скнарість.[...] Шляхетна простота звичаїв і смаку прикрашає

життя, повертаючи нам блаженство днів молодості, пам'ять про які

солодка від того, що дні протікали в радості й невинності без бур і шалених

пристрастей своїх і чужих" (№ 10, с. 58-59).

Щоб дати уявлення про стиль і метод І. Вернета. скажемо, що ці

роздуми плавно переходять в описи: "У Таганрозі відмінно сподобалась

мені охайність будинків з галереями, чистота простих меблів " (№ 10. с. 59).

Це все навіть без абзацу. су цільним текстом з попередніми розду мами.

У розділі 'Історія харківської жу рналістики'' з у же цитованої монумен­

тальної праці Д.І. Багалія та Д.ГІ. Міллера автори, вик.тавши подібність пог­

лядів і життя Г. Сковороди й І. Вернета. вважають все ж за потрібне наго­

лосити на їхній неподібності, а. можливо, й протилежності одне до одною.

“Ціла прірва. - писали вони. була між глибоким, оригінальним

самобутнім розумом Сковороди і легким, що уникав у сіляких труднощів,

розумом швейцарця Вернета. котрий міг бути тільки наслідувачем

великого "старчика Варсави” і при тому головним чином у зовнішніх

прийомах його проповідницького життя, наприклад, у мандруваннях.[...]

Проповідь Сковороди ставила перед собою докорінне завдання

розумового й морального переродження суспільства; Вернет же в своїх

бесідах і писаннях прагнув бути приємним співбесідником. [...] Лкого б

визначеного сюжету він не торкався, він завжди робив відсту пи в бік легких

філософських роздумів, літературних бесід, пройнятих риторикою й

почасти сентиментатьністю. Зрозуміло, що вплив подібних статей не міг

бути особливо значним. Це був. так би мовити, фейлетоніст свого часу, що

писав легким стилем, володів чисто французькою літературною освітою:

його читали: він був відомим і навіть популярним: його охоче запрошували

до себе, тим більше, що він потім публічно дякував своїм гостинним

господарям. Але цим справа і обмежу валася - особливо глибоко його

вплив не йшов’ '

4 8

(підкреслено авторами. І. М.). З цими авторитетними

оцінками н сьогодні не можна не погодил ись.

43

Баїалей Д. М.. Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его

существования. - Т. 2 . - С . 787.

55Михайлин 1.Л.

V ^40 році в Москві вийшло зібрання творів І. Вернеш у двох

частинах під промовистою назвою "Мої дрібнички" ("Мои безделицы").

Невідомо. кому належить віднайдення заюловка. але сутність творчості

письменника він відбив добре. Невимушеність, ненав язливість. товариське

базікання без претензії на імперативність, ось що відзначає художній світ

слобідського прозаїка. Поруч з цим не можна не враховувати . що в особі І.

Вернем а все ж маємо відомого письменника свого часу , який займав у

літературі осібне, лише йому належне місце.

У віддій віршів "Украинского вестника” виступали з перекладами, а

дай й з власними творами Іван Срезневський. Євграф Філомафітський,

Павло Куницькин. Орест Сомов. Любов Кричевська та деякі інші автори,

їхні твори мало чим були ирикмегні на тлі тодішньої російської поезії.

Однак поступово давалася взнаки українська стихія, котра поставала з

природної о довкілля. \ якому жили й творили автори журналу.

Найкращі уявлення про інстинктивний (несвідомий) стан і рівень

українофільства може дати нарис "Переяслав” Олексія Льовшина (1797­