- •1. Економічні передумови. Розвиток капіталістичного виробництва в
- •2. Політичні передумови. Ренесанс призвів до розкріпачення людини,
- •4. Культурні передумови. Сутність цієї передумови полягає в
- •5Михайлин і.Л.
- •6Історія української журналістики XIX століття
- •7Михайлин і.Л.
- •1. Першим твором, у якому була зібрана історико-політична
- •9Михайлин і.Л.
- •2. У той же час, в епоху Київської України-Русі, в духовному житті на
- •3. Як могутнє джерело української журналістики мусить розглядатися
- •5. За ще одне джерело, яке вже впритул наближає нас до часу
- •1860-Х років, коли внаслідок адміністративних переслідувань в Росії центр
- •1933 Році й ознаменували собою початок нової епохи - доби тоталітаризму.
- •1749 Року тут вийшов одноденний листок польською мовою ’’Kuryer
- •1783 Року німець Іван Фрідріх Шіц почав видавати у Львові тижневик
- •4 Травня 1812). Первісно часопис мав відділи економії, технології, комерції
- •1843), То можна уявити картину харківського культурного життя того часу.
- •99Михайлин і.Л.
- •II так же чудеса творит:
- •3«Михайлин і.Л.
- •46Історія української журналістики XIX століття
- •51Особливо схожі між собою, а тому, перекладаючи ці уривки, ми
- •54Історія української журналістики XIX століття
- •1879). Де містилися між іншими н такі думки:
- •56Історія української журналістики XIX століття
- •57Михайлин 1.Л.
- •58Історія української журналістики XIX століття
- •I лютого 1820 року газета надрукувала ще одну статтю в. Каразіна
- •1824 Року. У вересні розпочав читати в університеті курс астрономії. Його
- •44), І. Кулжинськіш змушений визнати: “3 достатньою достовірністю
- •73Михайлин і.Л.
- •74Історія української журналістики XIX століття
- •09. 1842) Не спинила культурного життя Харкова. Лідерство в Харківській
- •87Михайлин 1.Л.
- •90Історія української журналістики XIX століття
- •1839 Року розповів про те. Як він став українським письменником: ".Якось
- •1827 Році опублікував "Вестник Европы”, що тоді вільно надавав свої
- •96Історія української журналістики XIX століття
- •99Михайлин іл.
- •101Михайлин і.Л.
- •106Історія української журналістики XIX століття
- •108Історія української журналістики XIX століття
- •110Історія української журналістики XIX століття
- •112Історія української журналістики XIX століття
- •116Історія української журналістики XIX століття
- •120Історія української журналістики XIX століття
- •1 9 1Михайлин і.Л.
- •1890) - Письменника, перекладача, видавця. Однак, як і в о. Корсуна, власна
- •1842 Року. Здобувши вищу освіту, він служив урядовцем у Харкові,
- •125Михайлин і.Л.
- •128Історія української журналістики XIX століття
- •168). Ці положення розвиваються м. Костомаровим в аналізі домінанти
- •1833 Році m. І. Надеждін створив у своєму журнаті для м. Максимовича
- •1561 Роках створено пам'ятку, яка сьогодні вважається нашою
- •139Михайлин .Л.
- •140Історія української журналістики XIX століття
- •144Історія української журналістики XIX століття
- •147Михай.Іин і.Л.
- •148Історія української журналістики XIX століття
- •149Має наміру зробити її наложницею, а пропонує їй шлюб. Але Галочка,
- •150Історія української журналістики XIX століття
- •1853 Році він познайомив з ними свого нового приятеля - Льва
- •160Історія української журналістики XIX століття
- •1GaІсторія української журналістики XIX століття
- •8. № 10). Попри драматургічну жанрову природу цей твір також був
- •177Слов'янських народів: поляків, сербів, болгар. - чи взагалі чужих
- •178Історія української журналістики XIX століття
- •1Я1експансії Московського царства, яке в приєднанні й утриманні України
- •1862 Року "Основа" розпочала вести рубрику "Думки південноруса", у якій
- •1ЯаІсторія української журналістики XIX століття
- •261) (Термін, спеціально винайдений п. Кулішем для позначення бурлескної
- •190Історія української журналістики XIX століття
- •192Історія української журналістики XIX століття
- •1 Вихованим на вивченні своєї народності розумом" (с. 519).
- •196Історія української журналістики XIX століття
- •202Історія української журналістики XIX століття
- •36. А в 1963 - 14 (усього було віщано 61 число газети). Це не дозволяло
- •207Михайлин і.Л.
- •1861 Року л. Глібов започатку вав цикл нарисів "Нотатки Простодушного",
- •208Історія української журналістики XIX століття
- •209Віл 11 і 18 червня 1863 року. V* першому з них під заголовком " ороткнй звіт
- •1863), Яка розповідала про корисний досвід розв'язання національного
- •212Історія української журналістики XIX століття
- •1881. № 2, С. 319-332) м. Костомаров рясно цитує цей документ. Його автор
- •1) Це був сигнал для цензури полювати на будь-яку українську книжку.
- •223Мнхайлин і.Л
- •1772 Році між Росією, Прусією і Австрією.
- •1793 Році стався другий розподіл Польщі, згідно з яким Австрія не
- •70) Проти Австрії, відкидання всього позитивного, що набули тут українці
- •1) Урядове австрійське фінансування. Дві обставини визначили
- •1849 Року під назвою "Галичо-Рускій Вестник" за редакцією відомого поета
- •1881 Роках як додаток до "Науки" 1. Нау мовича виходив у Львові журнал
- •264Історія української журналістики XIX століття
- •267Михайи .Л.
- •1848 Року газета опублікувала "Пересторогу од рады народной", де йшлося
- •273Несторовій. Давши огляд давньої літерату ри і. Вагплевич перейшов до її
- •274Історія української журналістики XIX століття
- •25 Липня 1849 року "Зоря Галицька" опубліку вала офіційний документ
- •275Михайин .Л.
- •276Історія української журналістики XIX століття
- •129; В Италии 150: в Австрии 167; в Прусах 200; в Швеции и Норвегии по
- •25) Він висловлював задоволення від примноження русинської
- •20.04. 1856) Тут друкується анонімна маловартісна повість "Картяр: Образец
- •286Історія української журналістики XIX століття
- •1872 І до кінця існування - Венедикт Площанський (і834-і902).
- •289Михай-іин 1.Л.
- •10 Лютого 1861 року тут читаємо такі дивовижні зізнання:
- •290Історія української журналістики XIX століття
- •19 Лішня 1861 року в газеті була вміщена нова стаття "Похороны
- •293У редакційному колективі "('лова ' у цей час співпрацюють я.
- •297Полтави. Киева. Харкова, передруковувалися програмові публіцистичні
- •1. Мова і співвіднесеність галицького русинства з російським
- •3. Так само на нерозумінні політичної ситуації, у якій опинилися
- •300Історія української журналістики XIX століття
- •1859 Року від Австрії була відірвана Ломбардія. У* 1866 році дійшло до
- •301Створення Польського канцлерства означало б знищення усіх
- •02Історія української журналістики XIX століття
- •1882 Року були заарештовані а. Добрянськнй. Його дочка Ольга Грабар. І.
- •1861 Року, незабаром після відкриття газети "Слово", виникає
- •11 Грудня 1873 року народовці з ініціативи підросійських українців (о.
- •316Історія української журналістики XIX століття
- •1863 Року, на 17 номері він припинив своє існування. R ііІашкевич
- •322Історія української журналістики XIX століття
- •323Нового напрямку набуває думка публіциста з введенням теми
- •1). Це були ліричні вірші, часом мініатюри, але вони розбудовувати образ
- •V 1865 році в журнаті "Мета" з'явилася нова співробітниця два нариси
- •3.41І Іартицького з природознавства.
- •335Мнхайлнн гл.
- •337Михайли і.Л.
- •1869 Року п. Куліш опублікував у "Правді" під псевдонімом Павло
- •339Пробатансу вав між вірністю оригіналу і адаптацією його в український
- •1868 Році він опублікував тут статтю "Критичний огляд" (№№ 29-32). Яка
- •344Історія української журналістики XIX століття
- •345Михайли і.Л.
- •347Михайн .Л.
- •1873 Року в №№ 3-9 був опублікований великий уривок з повісті
- •1875 Рік ознаменувався опублікуванням ще одного твору Нечуя-
- •351Михайлин ьл
- •353Mиxайин .Л.
- •1870), А більша частина написаного о. Стороженком тексту 1876 року в
- •1874 Році подав низку перекладів з м. Некрасова; він же виступив
- •357Михайли .Л.
- •XVII столітті: Росією і Польщею. За Переяславською угодою вся Україна
- •364Історія української журналістики XIX століття
- •265Франко і. Я. Д-р Остап Терлецькнй: Спомини і матеріали //Франко і . Я . Зібр.
- •371Михаіі.Іии 1-л
- •II. Крутіня, "Антін Головатий, запорожський депутат і кобзар" та
- •V галузі української журналістики ю. Романчукові належить, окрім
- •X. Нарат. Кожного року він друкував великі статті, що йшли кількома
- •XIX століття вже набрала силу, претворплаея на цілу систему віщань
- •17 Лютого 1880 року Володимир Барвінськпй повідомляв брата
- •384Історія української журналістики XIX століття
- •1880-1890-Х роках двічі перекладалося для російської преси. Образ малого
- •386Сторія української журналістики XIX століття
- •02 1883) Він розвинув думку, що український народ без набуття політичної
- •39 1883). Y ній настільки віртуозно й переконливо доводилася авторська
- •13 Грудня 1886 року у газеті бу ла опу блікована прої рамна заява "Від
- •02). "Відозва" (1-4. 03). Незважаючи на активність українців, жаданих
- •1897) І "Процес проти 82" (10-21. 06 1897).
- •1 Ще одна програмова думка, висловлена і. Нечуєм. Пасувала до
- •1895). "Коли буде руська гімназія в Тернополі" (30. 06 1898).
- •XX століття боротьба за Львівський університет загострилася настільки,
- •16 Сторінок. У часи матеріальної скрути (1884) його довеюся зменшити до
- •401Михайлин 1.Л.
- •13). "Польське повстання в Галичині року 1846" (1884. №№ 1-19).
- •402Історія української журналістики XIX століття
- •19). Цикл віршів під псевдонімом Перебендя (№№ 3: 13: 14) та під атасним
- •1ЛіІсторія української журналістики XIX століття
- •1885 Рік засвідчив повернення "Зорі" до первісного рутенства перших
- •18). А іе її ці матеріали не мої ли привернули увагу пу бліки до часопису
- •8) М. Ьйорнстьєрне Бйорнсона та "Премудрий в'юн" (1886. № 15-16) н.
- •407"До історії руської церкви з XVIII віку", "Пісня про знесення панщини",
- •V журналі "Зоря" продовжували співробітничати Олена Пчілка. Давши
- •1907). На обширах його життя редагування ним "Зорі" у 1886 році виглядає
- •411Михайли і.Л.
- •X. Цю безцінну працю передплатили 20 чоловік, з них 4 українці.
- •178). Ми плачехю над долею нашої літерату ри й просвіти. - зазначав автор.
- •14) Вона розкривала думки попереднього виступу і продовжу вала їх. Б.
- •415Mиxайли і.Л.
- •417Михайлин .Л.
- •418Історія української журналістики XIX століття
- •422Історія української журналістики XIX століття
- •425Михайин і.Л.
- •1897 Роках побачили світ його численні вірші. Його поетична слава була
- •426Історія української журналістики XIX століття
- •430Історія української журналістики XIX століття
- •432Історія української журналістики XIX століття
- •433Шевченківські матеріали підносили авторитет Кобзаря, не лише
- •434Сторія української журналістики XIX століття
- •435Михайли» і.Л.
- •437Михайин 1.Л.
- •2 Лютого 1870 року. Її редактором став учитель гімназії і. Глібовицький.
- •442Історія української журналістики XIX століття
- •1893 Року, яка відіграла віщатну роль у становленні ідеології у країнського
- •448Історія української журналістики XIX століття
- •449Михайин іл.
- •450Історія української журналістики XIX століття
- •73). Немає рівного до т. Шевченка в справі нашого національного
- •451'Ихайлин гл.
- •452Історія української журналістики XIX століття
- •453Мнхай.Нін і.Л.
- •454Історія української журналістики XIX століття
- •I I знамя вольности кровавой
- •457Михайин і.Л.
- •177). І зараз твори м. Костомарова залишаються найкращим нашим
- •458Історія української журналістики XIX століття
- •190). М. Драгоманов висловив гасло: "Космополітизхі і ідеях і цілях,
- •460Історія української журналістики XIX століття
- •214). Дісталося тут о. Кониському, і. Нечую-Левицькому та й Василю
- •461Михайин іл.
- •466Історія української журналістики XIX століття
- •468Історія української журналістики XIX століття
- •1890-Ті роки розгорнута в кількох сюжетних лініях. Художній простір має все
- •472Історія української журналістики XIX століття
- •1898 Року в "Буковині" (№ 11) побачила світ друга новела
- •1877Року. Роль і. Франка в збереженні журналу. Цикл оповідань і. Франка
- •479Михайли .Л.
- •489Михай.Іин і.Л.
- •1874 Року до редакційного комітету був обраний сту дент першого курсу
- •490Історія української журналістики XIX століття
- •491Михайи і.Л.
- •5 Цією метою n1. Павлик пропонував створити студентське товариство,
- •1876 Року в "Завізванні до передплати' (1876. № 12) редакція оголосила, що
- •1. У Галичині не ведеться робота інтелігенції для народу. Ті позитивні
- •2. М. Драгоманов рішуве виступив проти галицького герметизму.
- •18 Листопада і876 року правління "Академнческого Кружка"
- •V відділі літературної крнтнки. Крім поточних рецензій, переважали
- •510Історія української журналістики XIX століття
- •20 Травня і877 року з'явилося останнє, шосте, число журналу "Друг",
- •1772 Року, хоч би й соціалістичної.
- •5 Березня 1878 року, провівши в тюрмі Бригідки дев'ять місяців. Увесь суд
- •524Історія української журналістики XIX століття
- •526Історія української журналістики XIX століття
- •527"Каменярам" чисто художньої привабливості. Вірш став класикою
- •4Історія української журналістики XIX століття
- •1. Заперечення і. Франка викликала думка і. Нечуя. Що українска
- •4Д9іІсторія української журналістики XIX століття
- •1882 Р. Його передплачувало 150 осіб і мав він тираж 300 примірників.
- •1881 Року поліція конфіскувала четверте число журналу "Світ" за вміщену в
- •40* Пустова ф. Д. До історії журналу "Народ" і участі в ньому Івана Франка //
- •4). "Матеріали до ревізії програми русько-української радикальної партії"'
- •1), "Оповідання про заздрих богів" (1894, 33 1-2, 3-4, 5, 6).
- •586Історія української журналістики XIX століття
- •1772 До 1872". Портрети діячів слов'янської науки і літератури. І. Франко
- •591Михайн .Л.
- •592Історія української журналістики XIX століття
- •595Михай.Іин і.Л.
- •6: 1895. №№ 1-6). Це була найголовніша праця о. Терлецького, до якої він
- •596Історія української журналістики XIX століття
- •598Історія української журналістики XIX століття
- •1896 Року. По вічу в Перемишлі запросили мене торецькі читатьшіки, а
- •600Історія української журналістики XIX століття
- •601Мнхайлин іл.
- •604Історія української журналістики XIX століття
- •605Сказати більшою чи меншою мірою про доробок і. Франка. Лесі Українки,
- •606Історія української журналістики XIX століття
- •607Михайи і.Л.
- •6). "Український і галицький радикалізм" (1897. № 3), "Соціалізм і соціал-
- •611Михайли» I.J1
- •XX століття в .Межах Російської імперії. Грохіади виникла в кінці 1850-х років
- •615Михайли і.Л.
- •6L6Історія української журналістики XIX століття
- •4. Громадінні мусять дія здіиснеїшя своїх завдані» закласти українську
- •1878 Років. П'ятий - вартості цієї війни для народу. Окрім людських жертв,
- •623Михайин і.Л.
- •V його оі ляді не браку вало цитат з народовеької преси, з яких випливаю, що
- •2. Концепція героя в Шевченка, за м. Драгомановим. Так само з тих же
- •5. Найпрогресивніший Шевченко в думках про волю в державі й
- •26 Серпня 1898 року (тобто через три роки після смерті діяча) він писав, що
- •631Західній Європі", у якій він висвітлив найважливіші події останніх часів
- •632Історія української журналістики XIX століття
- •633Михайлин !.Л.
- •3 1894 Року стала тижневиком, аз 1921 року - щоденником.
- •3. Ще одна причина полягала у відсутності досвіду редакцій галицьких
- •640Історія української журналістики XIX століття
- •1881 Році" з сумом відзначив, що між 1876 і 1880 роками число українських
- •644Історія української журналістики XIX століття
- •II. Куліш створив образ романтичного самітника, який у спілкування з
- •645Михайн .Л.
- •181). Де живописала новий для себе регіон України, куди переїхала разом з
- •1886", Але виданий був у с.-Петербурзі. Це була двомовна українсько-
- •1 Ірикрашалн вірш анафори "_я.Бачив". Я бачив, як вітер березку зломив''.
- •656Історія української журналістики XIX століття
- •1811-1812 Рр. " "Нариси народного життя Малоросіїу другій половині XVII
- •659Михайлин 1л.
- •5). Крижановськнх (1885. № 5). У містивши усього 21 портрет і закінчивши
- •1883 Рік так само пройшов під знаком великої публікації,
- •665Житецького. А також нотна частина вертепної драмі і малюнок вертепної
- •11). Дана публікація відзначалася тим. Що авторський текст тут був
- •9). "Музикант" (1887. № 12). Були опубліковані дві російські поеми т.
- •3300 Руб. Відступила право віщання журналу членові Старої громади
- •7 Липня 1919 року його заарештувало ч . Наступного ддя без суду і
- •1902 Року до в. Науменка в редакцію "Киевской старины" з'явився
- •1931 Році, згадував про події тридцятирічної давності: "Вперше пробудив у
- •12), Е. Кігалнцький "Пам'яті о. С. Лашкевича: До 10-ліллтя від дня
- •12) Про і. Франка, а також статті, що стали продовженням циклу " Замітки
- •84Історія української журналістики XIX століття
- •1891 Році в Києві утворився студентський гурток, на чолі якого стояли м.
- •687Михайлин 1л.
- •695Михай.Іин і .Л.
- •1. Людство переживає п'ятий (тобто останній) акт велнкоісторнчної
- •718Історія української журналістики XIX століття
1853 Році він познайомив з ними свого нового приятеля - Льва
Михайловича Жемчужникова, російського маляра, родом з Орловщини.
Будучи сугубо російською людиною, Л. Жемчужников прийшов у захват
від прочитаних йому Кулішем записів українського фольклору і розповідей
про його носіїв та процедуру запису. Він і зажадав від П. Куліша створити
книгу, у якій би фольклорні записи супроводжувалися коментарями й
роз'ясненнями упорядника та розповідями про виконавців та умови запису.
Під його впливом П. Куліш розпочав упорядкування аласного архіву.
Лев Жемчужников (1828-1912) - брат російських поетів Володимира,
Олександра та Олексія Жемчужникових, відомих як співтворці Козьми
Пруткова. Під впливом дружби з П. Кулішем він наблизився до
українського культурного руху, полюбив Україну, пізніше співробітничав в
"Основі", створив багато малярських творів з української тематики.
Заохочений П. Кулішем, він і сам записував усну народну творчість,
залишивши своє ім'я в історії у країнської етнографії.
108Єфремов С. О. Історія українського письменства. - К., 1924. - Т. 2. - С. 43.
109
Франко І. Л. Українці // Франко І. Я. Зібр. творів: У 50 т. - К.. 1984. - Т. 41
С. 186.
153Михайлин .Л.
Y кінці 1855 року перший том збірника був закінчений і відправлений
до цензури. Він назішався "'Этнографические записки о Южной Руси". .Ллє
при підготовці другого тому П. Куліш відчув творче невдоволення
тематичним обмеженням, яке передбачала запропонована назва. Гадаємо,
що справа полягала не в бракові свіжих і оригінальних матеріалів, хоча вже
накреслилися неминучі повтори, а в динамічній нату рі самого П. Куліша.
який відчув можливість друкувати не лише етнографічні, а розмаїті
матеріали про свою батьківщину. У квітні він звернувся до цензури з
проханням зняти перше слово в заголовку збірника, а після назви додати:
"Ііздал П. Кулиш". Цензор задовольнив його клопотання. Так склався той
заголовок, під яким альманах у війшов в історію.
У передмові видавця П. Куліш заявив про свій намір здійснити "у
невизначеній кількості томів "Записки о Южной Русн", у яких би кожна
освічена людина мала енциклопедію розмаїтих відомостей про народ, що
говорить мовою південно-руською" (с. Ш-ГУ). Отже, віщання
замислювалося як неперіодичний альманах.
Потяг до енциклопедичності особливо виразно виявився в другому
томі, але й перший том став новаторським явищем в українській етнографії.
Історики української фольклористики докладно описали й проаналізували
внесок П. Куліша на цьому науковому терені"0
. Нам же важливо
підкреслити, що він вперше в історії культури створив альманах у жанрі
етнографічного щоденника, де головну роль відігравав не стільки об'єкт
спостереження, скільки суб'єкт спостерігача. Стрижнем сюжету в книзі
стала не наукова класифікація матеріалу за темами й рубриками, а порядок
його сприйняття записувачем, що істотно роз-ширяло функції й
можливості упорядника: давало можливість вказати де, коли й від кого
записано фольклорний твір, подати короткі біографічні повідомлення про
кобзарів і лірників (причому як автентичні їхні розповіді про самих себе),
описати їхню манеру виконання, зафіксувати їхні репліки, пояснення й
коментарі до тексту виконуваного твору.
Відкривалася книжка твердженням про важливість збереження
духовних скарбів народу і розповіддю про перший аласний досвід збирання
фольклору в Києві. Далі йшов запис "Легенди про Золоті Ворота" з часів
"віддаленої татарщини". Але потім, на засадах асоціативності, до цього
матеріалу приєднано інший великий шматок розповіді: "Заговоривши про
сліпих жебраків, я згадав про другого приятеля мого з цього класу народу,
про Архипа Никоненка" (с. 7). У такий спосіб уводилася розповідь про
місце проживання, зовнішній вигляд і характер кобзаря, подано автентичні
"Розповіді Архппа Никонека про себе самого", а далі записи з його
110
Див. розділ про П. Куліша в кн.: Кирдан Б. П. Собиратели народной поэзии:
Из истории украинской фольклористики XIX в. - М.: Наука. 1974. - С. 203 - 246;
а також пр.: Шмалько А. В. Робота Пантелеймона Куліша над створенням
українського національного епосу // Пантелеймон Куліш і українське
національне відродження. - Харків, 1995. - С. 27 - 32.
154Історія української журналістики XIX століття
кобзарського реперту ару: п'ять дум - "Про козака Голоту '. "Про вдову і
трьох сннів". "Про сестру і брата". "Про бурю на Чорному морі" і "Про
втечу трьох братів з Азова" (с. 8-42).
Далі йшли такі ж частішії ліричного щоденника етнографа, де героями
були Андрій І ІІут. Андрій Бешко та ін. А відтак вказівка на обкладинці пер
шого тому "Пздал П. Кулиш" була не зовсім правильною. .Адже письменник
висту пив у даному випадку не лише віщавцем чи упорядником книжки, а по
праву може вважатися її автором, створивши персональний альманах, де. за
виключенням фольклорних записів, він був творцем усього тексту.
Видатний іторик української літературної науки Леонід Білецький у
пращ "Основи української літературної критики" (1925) так оцінював гловні
наслідки етнографічних досліджень П. Куліша: ".Як бачимо. - писав він. - в
цій праці Куліш підіймає й вирішує кілька принципово методологічних
питань: 1) народні твори є жива історія народного духа в його минулому; 2)
народні творн найкраще зберегли високий ідеалізм глибокоморальної душі
українця; 3) народні твори му сять були основою, на якій повинна відродитися
високоморальна поезія цивілізованої верстви українського суспільства і в її
історично-побутовій традиції, і в морально-ідеалістичній чистоті; лише такі
творн індивідуальних поетів будуть продовжувати те творче й високо
культурне діло справжнього у країнського духа: 4) сучасні українські поети є
єдині спадкоємці давніх рапсодів української поетичної творчості"111
. У
концепції П. Куліша, що акумулювала його наукові ідеї, з усією очевидністю
затрималися провідні положення естетичної програми Харківської школи
романтиків. І це зрозуміло: нерозв'язані завдання ще довго залишаються
актуальними для роботи представників української духовності.
Другий том мав істотні відмінності від першого й виразно засвідчив
тенденцію до переростання віщання в універсатьшій журнал. Тут теж
вміщувалися й фольклорні матеріали, але вони вже не домінували.
Натомість були предстаалені художні твори, наукові праці та документи з
історії України.
Перший розділ другого тому
7
був продовженням першого тому й мав
назву "Казки й казкарі". Він складався із записів П. Кулішем етнографічних
пошуків Л. Жемчужникова в тому ж дусі ліричного щоденника, що його
ефективність відкрито й апробовано в першій книзі атьманаху. Щоправда.
Л. Жемчужннков не наводив імен і прізвищ, але дослідники встановили, що
один із сюжетів його розповідей присвячено видатному кобзареві Остапові
Вересаю. Другий фольклорний матеріал розміщений у кінці другого тому -
нарис "Похорони, списані зі слів поселянина в Харківській губернії"'. Цей
твір підписаний явним псевдонімом: "Лісовик", але хто сховався під ним
достеменно невідомо.
У томі були опубліковані два художні твори: поема Т. Шевченка
"Наймичка" та ідилія П. Куліша "Орися". Обидва вони можуть бути
1
"
1
Білецький Л. Т. Основи української літературно-наукової критики. - К.:
Либідь. 1998. - С. 88.
155Михайлин .Л.
віднесені за сучасною термінологією до "шухлядннх" творів, написані в
середині 1840-х років, але не змогли вчасно прийти до читача через
політичні переслідування їхніх авторів. Т. Шевченко на час публікації його
поеми ще не повернувся із заслання, не дістав помішування, його ім'я ще
заборонене до вжитку. Тож П. Куліш друкує його твір анонімно, як нібито
випадково розшуканий в альбомі повітової панночки.
Поема "Наймичка" належить до головних у корпусі Шевченкових
творів. Саме її обрав ятя аналізу Іван Франко, готуючись до всту пу на
кафедру української словесності Львівського університету. 18 лютого 1895
року він виголосив габілітаційний виклад про цей твір. Глибше за І. Франка
ніхто тоді не розумів Т. Шевченка. Він підійшов до поеми з погляду втілення
в ній сутності української психіки й відображення основ національного
буття. Найбільші святощі в українській ієрархії цінностей, - відзначив І.
Франко, - "сімейне життя, патріархальне і сумирне"112
. Показавши
"деморалізацію і руїну патріархального сімейного життя через
солдатчину"113
, Т. Шевченко водночас втілив у поемі подвиг матері, яка
зробила все можливе, аби повернути "свого сіша знову до тої святині
сімейного життя, з якої її саму безповоротно випхну ло чисте та нерозумне
почуття"114
. Це був Шевченків шедевр, і його першодруком ми завдячуємо П.
Кулішеві, який в умовах цензурної неможливості знайшов змогу це зробити.
Його аласне оповідання "Орися" також вписане назавжди в історію
літератури. Створене за мотивами шостої пісні Гомерової "Одісеї", про що
сам автор зазначив у спеціальній примітці, воно яаляє собою відтворення
гармонійного патріархального українського світу, і письменник слушно
поставив після назви жанровий підзаголовок - "Ідилія".
Великий розділ другого тому складали нотні записи О. Маркевича
українських народних пісень. І хоча тексти цих пісень були переважно
відомі раніше, з інших збірників, воші вперше були опубліковані з нотами,
що мало велике значення і навіть відкривало новий етап в українській
фольклористиці.
Історичні дослідження й документи були предстаалені перекладом
видавця рукопису польського пана Симона Закревського "Оповідання
сучасшіка-поляка про походи проти гайдамаків" (с. 104-141), запискою
члена Малоросійської колегії Григорія Теплова "Про непорядки, які
походять від зловживань прав і звичаїв, грамотами підтвердженими
Маторосії" (с. 169-196) та статею Іоана Могилевського "Про давність і
самобутність південно-руської мови" (с.257-279). На завершення тому П.
Куліш помістіш свою дискусію з польським письменником Михайлом
Грабовським з приводу публікації універсалу гетьмана Остря ниці (с. 291
328). Усі подані в томі історичні матеріали розширювали знання про
112Франко І.Я. "Наймичка" Т. Шевченка//Франко І.Я. Зібр. творів: у 50 т. - К..
1981. -Т. 29. -С. 464.
113
Там само. - С. 468.
114
Там само. - С.465.
156Історія української журналістики XIX століття
Україну, сприяли пізнанню тих соціальних і психічних механізмів, що
творили українську історію.
Коментуючи універсал гетьмана Острянпці. II. Куліш вказував на
подібність викладеної в ньому ситуації до тієї, що призвала йдо визвольної
війни українського народу проти Польщі під проводом Бої дана
Хмельницького. Приниження іідності українців з боку шляхти, за И.
Ку іішем. було головним джерелом усобиць. "Малоросія і Польща,
підсумовував він. являють собою мало не єдиний приклад війни через
зневажене гіочултя людської гідносгі. до якого додалися інші образи і
зневаї її. вже як горючі матеріали, що підкидають у готове полум'я" (с. 325).
Історичні публікації були істотними допомагали, поруч з фольклорними й
художніми текстами, глибше зрозуміти душу у країнця, пояснити минуле й
сучасне нашого народу.
"Записки о Южной Руси" зібрали позитивні відіукп в критиці. З
розглядом двотомного альманаху виступили О. Пипін. М Костомаров.
Високо оцінив працю П. Куліша Т. Шевченко. У листі до творця "Записок"'
від 5 грудня 1857 року з Нижнього Новгорода він писав: "Боже мій. як би
мені хотілося, щоб ти зробив свої "Записки о Южной Руси" постоянним
периодическим изданием на кшталт журнала. Нам з тобою треба добре
поговорити о сім святім ділі" ' ' ->.
Шевченкове сприйняття "Записок" як віщання, що на його місці слід
започаткувати журнал, було піповим. С'а.м П. Куліш готу вав до друку третій
том. про що сповіщав у листах до дру зів. Тоді ж. у 1858 році, він зверну вся з
клопотанням до мініс тра народної освіти Є. Ковалевського про дозвіл вида
вати змість "Записок о Южной Руси' журнал "Хата'..Як головний аргумент
потреби задовольнити його клопотання він наводив такий факт: популяр
ність першого й друт оі о томів "Записок о Южной Ру си" виявилася великою,
йому як видавцеві від різних осіб у же надійшла така значна кількість мате
ріалів, що віщати їх без сприяння передплатників неможливо. Проте міністр
відмовив II. Кулішеві в дозволі видавати періодичне віщання. Повторилася
історія двадцятирічної давності, коли Є. Гребінка, зібравши матеріаш для
журналу , мусив їх віщати альманахом. Тоді з'явилася Ластівка". II. Куліш
теж. потримавши трохи матеріали, у 1860 році віщав альманах "Хата ".
Про успіх книги свідчило те. що після першого віщання, яке з явилося
25 лютого і швидко розійшлося. 11 травня довелося випустити другий
наклад, ідентичний з першим. У другому виданні П. Куліш зробив лише
незначні стильові поправки. Цензурний дозвіт на вихід у світ другого
віщання підписав уже відомий нам І. Розковшенко. котрий разом з І.
С'резневським майже тридцять років тому віщав у Харкові первісток
у країнської альманахової журналістики "Украинский альманах" (1831).
"Хата" яаляла собою збірку творів провідних українських письменни
ків. II. Куліш запросив до у часті в ній усіх помітних авторів, що писали на
115 Шевченко Т. Г. До П. О. К\ліша. 5 грудня 1857 // Шевченко Т. Г. Твори: У 5
т.-К.. 1979.-Т. 5.-С. 394.Михайлин І.Л.
той час українською мовою. У рубриці "Кобзарський гостинець" були
опубліковані десять віршів Т. Шевченка, написаних на засланні й після
нього. Твори подавалися за списками П. Куліша. з довільними назвами,
тому в пізніших їх публікаціях зроблені деякі виправлення у відповідності з
рукописами. Для публікації були відібрані твори баладного типу (як
наприклад з циклу "В казематі": "Чого ти ходиш на могилу...", "Рано-
вранці новобранці...") та автобіографічні ("Доля"). Ці вірші значно
розширили уявлення про Шевченкову поетичну творчість, засвідчили
нев'янучий навіть під впливом заслання талант їх автора, сприяли
зростанню Шевченкового авторитет) як одного з найбільших поетів
слов'янства. Так. наприклад, вірш з цієї добірки був перекладений
польською мовою Л. Совінським і в тому ж році опублікований в газеті
"Киуег Wïlenski" (№ 41. травень). А якщо згадати, що цензура дозволила в
"Кобзарі" 1860 року вмістити лише опубліковані до заслання твори, то стає
зрозумілою вага публікації кожного нового вірша Т. Шевченка. Усі
надруковані в альманасі "Хата" Шевченкові вірші увійшли до "Кобзаря"
лише у віщанні Д. Е. Кожанчикова (СПб., 1867).
Друкувалося в "Хаті" й оповідання "Чари" Марка Вовчка, яку Т.
Шевченко називав своєю днею і яка сприймалася як нова зірка в
українській літературі. Потім вона включила цей твір у свою класичну
збірку "Народні оповідання". Важко сказати, чому цей твір не був
уміщений відразу до основної книжки письменниці, оскільки в ній було
достатньо подібних романтичних оповідань баладного типу. В цілому воно
послаблювало антикріпосницьку тенденцію першої кннжки Марка Вовчка,
надавало їй фольклорно-етнографічного забарвлення, але й загально
людського змісту.
За простим сюжетом крилося відображення морального світу
українського народу. Закохана в Тимоша Хима після того, як він покинув
її. пішла до чаклунки. Діставши від неї надприродну силу, повернулася в
село якраз на дівич-вечір своєї суперниці і перетворила наречену та її
подру жок на зграйку пташок. Через рік Тиміш таки одру жився з Химою,
але першу кохану не забув. -Якось навколо них закружляли пташки. Хима
благає чоловіка постріляти їх, але він відмовляється. Хима зникає, а через
деякий час у небі з'явився чорний ворон і схопив найкращу пташку . Тиміш
вистрілив у ворона, і до його ніг впала його молода жінка з простреленим
серцем, а в руках вона держала його першу милу - неживу. Скоро помер і
Тиміш - нудьга його заїла.
Це було прекрасне романтичне оповідання, у якому не було й тіні від
поширюваного тоді в Росії критичного реалізму. Воно нагадувало казку,
ніби записану з народних уст, зображало моральний світ українського
народу, його погляд на кохання й родину.
П. Куліш представив на сторінках "Хати" й іншого класика
української літератури - Є. Гребінку, опублікувавши десять його
"приказок". Власне під цією жанровою назвою письменник створював
байки. Його книжка "Маторосійські приказки" вийшла в Петербурзі двомаІсторія української журналістики XIX століття
виданнями. 1834 і 1836 років, і відтоді стала бібліографічною рідкістю, З
огляду на цс вміщення Гребінчішої добірки в альманасі слід визнати цілком
виправданим.
і поетичних творів варто також відзначити публікації віршів .Якова
ІДоголева та Петра Кузьменка. Особливо перший з них належить до числа
значних українських ліриків XIX століття. Зате твори дру гого друкуватися
мато н ніколи не виходили окремими виданнями. Добірка Хати" просто
дата змогу здійснити читацьке знайомство з цим автором. Вірші обох
поетів були наснажені ілнбоким індивідуальним почуттям, сповнені
елегійного смутку, туги від порозділеного кохання. Поруч був здійснений
першодрук трьох віршів Олександри Псьол. написаних ще в 1847 році з
нагоди царської розправи над кирило-мефодіївцями.
Проза була предстаатена двома оповіданнями Ганни Барвінок "Лихо
не без добра" і "Восени літо". З одного боку, це був традиційний
етнографічний реалізм, стилізація під селянську розповідь від першої
особи, але разом з тим це був пошук такої моделі дійсності, яка б дала
можливість якомога глибше вияснити ідеал українського національного
життя, піднести культ праці, сім'ї, родинного щастя. Це було зображення
гармонійного в собі світу українського народу .
Із своїх творів П. Куліш опубліку вав тут оповідання "Сіра кобила та
драму "Колії". Оповідання являло собою белетризований народний
анекдот з образом немудрого, але щирого й дотепного хуторянина в центрі.
Стилізація під усне мовлення, сюжет, почерпнутий із фольклору робили цей
твір приналежннм до етнографічного реалізму, який уже сприймався як не
наділений художньою свіжістю стиль, використання вже відкритого,
відомого. На часі був пошук нових шляхів розвитку у країнської літератури.
Драма "Колії" була невеличка за розміром, мала всього дві дії. і.
швіщше за все. може розглядатися не як повнометражна п'єса, а праобраз
жанру драматичного етюда. що набув поширення в епоху модернізму (М.
Метерлінк. Леся Українка. О. Блок. О. Олесь тощо). Це була перша
драматична спроба П. Куліша, у якій він прагнув показати відкритий ще в
"Записках о Южной Руси" механізм виникнення народного обу рення проти
шляхти, наслідком чого й стало повстання, відоме під назвою "Коліївщина".
В образах драми сконцентровано головні тези П. Куліша: тут і пан-поляк.
що одбнрає в Карпа його жінку -красуню у двір: і евреи-орендар. у якого цей
Карпо наймитує: і ксьондз-уніт. що символізує духовне поневолення
у країнців. Карпо тікає на Січ. лише там він може відновити свою зневажену
людську гідність, лишитися людиною. Падає від кулі ното побратима Катря
- "я за тебе попрощався з недоляшкою!" (с. 156). - сповіщає Карпові
товариш. Вони обіцяли повернутися для розправи, ляхи тремтіли від жаху в
очіку ванні справедливої відплати. П. Куліш написав ду же насичений лвір.
вдавшись до конспективності сюжетних ліній, що не перешкодило створити
яскравий образ часу й виразні характери провідних (та й другорядних)
дійових осіб. Драма "Колії" стала окрасою альманаху "Хата", але про її
сценічне життя, на жать, нічого невідомо.
159Михай.іин І.Л.
На завершения книжки друкувалося оповідання М. Номиса "Дід Мина
і баба Мнннха" теж виконане у фольклорно-розповідному дусі з
настановою на зображення гармонійності українського світу, точного
відтворення етнографічних дета леї і. розвитком моралізаторської ідеї.
До багатьох розділів ГІ. Куліш написав коротенькі літературно-
критичні нариси про письменників. За взірець тут може правити вступна
стаття до Гребінчіпюї добірки байок. Представляючи Є. Гребінку читачеві.
II Куліш вказав на його талановитість, визначне місце в українській
словесності. Приказки найкраща частина його доробку . "Коли рівняти їх
і до сусідньої словесності, то навряд чи с в їй кращі приказки од
Гребінчиних. а тільки що московські дзвони голосніші од наших" (с. 41). -
резюмував кріггнк. Така композиція збірника, тобто публікація художніх
творів у су проводі літературно-критичних заміток, була продуктивною й
виправданою. Саму ідею упорядник запозичив з "Южного русского
сборника", але розвину в її. пішов далі..Якщо А. Метлинськпй обмежив свої
завдання викладом лише біографічних відомостей про авторів
опублікованих далі художніх творів, то П. Куліш виконав складніше
завдання дав стислі, але часто дуже точні, одягнені в афористичні словесні
формули критичні оцінки, вписав авторів у ширший літературний конгекст
розвіпку у країнської літератури.
Програмовий характер мала і вступна стаття до альманаху "Передне
слово до громади (Погляд на у країнську словесність)", наповнена багатьма
дорогими для П. Куліша ідеями. Український читач, твердив упорядник,
повинен задовольняти свої духовні потреби не за допомогою сусідніх
літератур, а своєї рідної словесності. Причому позиція автора була далекою
від культивування національної замкнутості, від пропозицій виключити
художній досвід інших народів з своїх аласннх духовних шукань. "Нехай
чигають і Пу шкіна і Гоголя наші земляки, нарівні з Байроном. Шіллером і
Мінкевнчем. - писав II. Куліш. - Ми й самі всього того доволі
поначитувались і вже сказати, що насмакувалися. Тілько ж бо у гостях,
кажуть, добре, а удома ще лучче. Побенкетувавши на тому пишному
чужоземному бенкеті, рвемося ми тепер, мов із неволі, у рідні ссла, степи й
луги. Там нам любо, там нам здорово і на серденьку легко!" (с. VIII).
Розпочав писати народною українською мовою І. Котляревський.
Його "Енеїда" примусила читача реготати, "і той регіт був - найстрашніша
проба нашому писаному слову українському" (с. XV). П. Гулак сміявся
іншим сміхом, але це був розвиток традиції І. Котляревського. Але
прийшов Г. Квітка зі своєю "Марусею" і змінив становище в українській
словесності. "Квітчина пам'ять буде свята вовіки поміж нами: він
самостайно зрозу мів серцем, що-то за диво праведне - наші селяне: він
зробив те ж саме для прози, що Шевченко для стиха у країнського: він так
само постеріг і переняв поезію щоденної сільської мови, як Шевченко -
поезію народної пісні. Удвох вони заправили нашу словесность віковічною
силою і назнамену вали їй правий і далекий путь" (с. IX).
Т. Шевченко протверезив нас від сп'яніння чужою словесністю. "Як же