1890) - Письменника, перекладача, видавця. Однак, як і в о. Корсуна, власна

його літературна творчість і невелика за обсягом, і невисока за художньою

вартістю. Головною справою його життя, завдяки якій він залишив своє ім'я

в історії, стало видання згаданого чотиритомного альманаху. Діяльність І.

Бецького слід розглядати як наслідок благотворного впливу на освічене

громадянство Росії існування Харківської школи романтиків, яка

примножила славу Харкова як значного культурного й освітнього центру. І.

Бецький виховувався в родині відомого російського історика Михайла

Петровича Погодіна. Він вчився спочатку в Московському університеті

(1833-1839), але, прагнучи взяти участь в українському відродженні, переїхав

жити до Харкова, перевівшись до місцевого університету, який і закінчив

1842 Року. Здобувши вищу освіту, він служив урядовцем у Харкові,

займаючись одночасно видавничою діяльністю.

Поява в Харкові цієї молодої людини, яка ще нічим себе творчо не

виявила, лишилася майже непоміченою. М. Костомаров у спогадах про

харківський період свого життя вживає щодо нього слово “якийсь”

(“некто”). Але згодом він перезнайомився з студентською молоддю,

налагодив стосунки з Г. Квіткою, В. Каразішім, М. Костомаровим і

опинився в центрі літературного руху.

М. Костомаров так описав в “Автобіографії” появу в Харкові нового

видавця: “Услід за тим (тобто після появи альманаху О. Корсуна “Сніп”)

з’явішся другий діяч у справі відроджуваної малоруської словесності: то був

якийсь Бецький, що приїхав у Харків з Москви. Він Почав готувати збірник,

122Історія української журналістики XIX століття

який мав намір наповнити статтями, написаними по-малоруськи або

дотичними до Малоросії. Познайомившись зі мною, він заявив про добре

бажання зібрати воєдішо розсіяні сили духовних діячів і спрямувати їх на

те, що мало б місцевий етнографічний та історичний інтерес. Л зрадів такій

появі, вбачаючи в цьому зорю того літературного відродження, яке давно

вже стало моєю улюбленою мрією”

98

.

“Молодик” став новим оглядом сил літературного Харкова, засвідчив

бурхливе зростання його творчого потенціалу. За короткий час було

назбирано матеріалів на три томи. Вони одночасно пройшли цензуру 10

вересня 1842 року і вийшли в світ у Харкові з університетської друкарні в

1843 році. Четвертий том, зібраний трохи згодом, випущений з цензури 22

березня 1844 року і тоді ж надрукований, але вже в Петербурзі. У його

кінцівці І. Бецький вмістив звернення “Від видавця”, де розповів історію

створення "Молодика”, висловивши подяку усім учасникам альманаху,

серед яких особливо виділив Г. Квітку й В. Каразіна.

“Майже всі статті, вміщені мною в третьому випуску, - зазначав І.

Бецький, - були надані мені шановним засновником Харківського

університету: разом з його смертю я позбувся багатого джерела, звідки міг

черпати всі можиіві відомості про Харків, навряд чи комусь так добре

відомий, як він був відомий йому (...). Тілько-но встиг я помістити в 1-му

випускові портрет Г. Ф. Квітки, мало не єдиного письменника, який міг за

своїм безсумнівним, самородним талантом, сам підтримати самостійність

української літератури, як і його не стало...” (т. 4. с. 241. Підкреслення І.

Бецького. - І. М.). Тут же відзначена й вагома участь у створенні

"Молодика” й М. Костомарова, “якому я, - писав І. Бецький, - виключно

зобов'язаний упорядкуванням і виданням українського відділу” (там само).

Він висловив твердий намір продовжувати видання і далі. На

перспективність його планів указував уже заголовний образ альманаху:

молодика - зростаючого місяця. І. Бецький перелічив уже наявні в його

портфелі матеріали, але наступні випуски альманаху не з'явилися. Після

смерті В. Каразіна (1842) і Г. Квітки (1843), від’їзду з Харкова М.

Костомарова (1844) місто спорожніло, і сам І. Бецький у 1845 році переїхав

на мешкання до Москви. -Як і задум О. Корсуна продовжувати видання

альманаху “Сніп” не був реалізований, так і І. Бецькому не вдалося

перетворити “Молодик” на періодичне видання. Але другий діяч значно

ближче, ніж його попередник, наблизився до цього ідеалу.

Перші три томи його альманаху складали цілісність, побудовану за

єдиним логічним задумом. У першому томі друкувалися художні твори

харківських письменників російською мовою; у другому, крім завершення

драми Ю. Коженьовського “Горець”, розміщався український відділ;

третій том містив у собі наукові статті й матеріали з історії України.

Окрасою першого тому була повість Г. Квітки “Заснування Харкова”.

В її основі лежав родинний переказ Квіток про заснування їхнім пращуром

98

Там само.

123Михайлин І.Л.

Основи. Харкова та й взагалі організацію українського заселення

Слобожанщини. Попри численні історичні неточності, у літературному

відношенні твір виконаний з властивим для пізнього Г. Квітки блиском,

мав захоплюючий сюжет, виразні характери.

Сам І. Бецький опублікував тут свої переклади з німецької мови,

представивши читачам два твори Жан Поля: “Спогади з кращих часів життя

для останніх” та "Місяць удень”. Він у цей час багато працював над

перекладами з доробку цього письменника і в 1844 році в Петербурзі видав

велику книжку "Антологія з Жан Поля Ріхтера”. оцінюючи яку в

"Отечественных записках” (1844. № 6) В. Г. Бєлінський відзначив . з одного

боку, нерозбірливість і поганий смак у виборі у ривків з Жан Поля, з другого

боку, назвав антологію "єдиною помітною книгою в белетристичному

бюджеті нашої літератури, про яку можна було сказати що-небудь”

99

. Крім

двох творів, перекладених упорядником, у першому томі друкувалися ще

"Поетичні афоризми й у ривки” Жан Поля в перекладі Н. Василькович.

Зарубіжні літератури були представлені також “Сценами з Гамлета”,

поданими А. Кроненбергом, та віршами Ґете у переспіві А. Кульчицького.

Поезію першого тому альманаху "Молодик” представляло широке

коло авторів. Безперечним його набутком була публікація столичних

поетів: Ф. Глинки. Н. Кукольника, А. Фета, А. Дельвіга, В. Луганського (В.

Дал* Вони дали для альманаху дрібні вірші, але сама їх участь свідчила

про лідтримку ними почину І. Бецького, надавала збірникові

авторптеїності, привертала до нього читацьку увагу.

Ширше була представлена творчість харків'ян та інших авторів з

України: Л. Щоголева. Н. Щербини, О. Шаховського, А. Кульчицького, О.

Афанасьєва-Чужбинського. Причому вона не виглядала провінційною на

тлі творчості столичних поетів. У цьому російському томі був

опублікований і єдиний український вірш - “Ліс” С. Гребінки.

Була тут представлена й драматургія. В автоперекладі російською

мовою надрукував у першому томі “Молодика” свою щойно написану

драму “Карпатські верховинці” (1843) класик польської літератури Юзеф

Коженьовськнй (1787-1863). А втім, прізвище автора подавалося так: "И.В.

Корженевский”. З 1838 по 1846 роки він був директором гімназії в Харкові.

Написана в цьому місті п’єса “Карпатські верховинці”, присвячена

національно визвольній боротьбі гуцулів, вважається класичним

надбанням у доробку польського драматурга. -Яскравим сюжетом і

національно-визвольним пафосом вона привабила цілий ряд українських

авторів, які під різними назвами здійснили її переклади або переробки.

Серед найвідоміших з них слід відзначити "Верховинці Бескидів” (1848) М.

Устияновича, "Верховинці” (1864) К. Климковича. “Гуцули” (1890) С.

Тобілевич, “Помста гуцула” (1893) К. Підвисоцького, "Антін Ревізорчук”

(1910) Г. Хоткевича. Драма в різних текстових варіантах мала велику

99

Белинский В. Г. Антология из Жан Поля Рихтера // Белинский В. Г. Собр.

Соч.: В 9 т. - М.. 1981. - Т. 7. - С. 481.

124Історія української журналістики XIX століття

сценічну історію в українському театрі, починаючи з 1864 року. Першодрук

цієї драми був значним успіхом І. Бецького як упорядника альманаху.

Другий том у головній своїй частині складався з "Малоросійського

відділу”, упорядкованого М. Костомаровим. З прози тут були опубліковані

два класичні твори Г. Квітки: "Перекотиполе” й "Підбрехач”, а також

обробки народних казок, зроблені М. Костомаровим: "Торба” і "Лови”.

Г. Квітка був представлений різнобічно. "Перекотиполе” належало до

його менших повістей сентиментально-реалістичного напрямку,

“Підбрехач” - до бурлескно-гумористичних оповідань. Обидва твори

об'єднувало фольклорне джерело, вони виростали з народних оповідань,

щоправда, різного естетичного забарвлення.

Повість "Перекотиполе”, що відкривала "Малоросійський відділ”,

підносила ідею Божого провидіння, неминучого покарання людини за

вчинений злочин. Багатий селянин Денис Лоскотун убив свого бідного

односельця Трохима Венгра. аби приховати крадіжку, свідком якої

мимоволі був цей останній. Трохим, помираючи, затиснув у руці гілку

перекотиполя, закликавши її бути свідком його смерті. Побачивши в руці

убитого ним товариша знайому гілку. Денис сам виказав себе. Таким чином

Божа кара здійснилася. Повість передавала певні містичні настрої пізнього

Г. Квітки, утверджувала ідею позасоціальної рівноваги добра і зла в світі.

В основі оповідання "Підбрехач” лежав народний анекдот про невдале

сватання, зіпсоване помічником старости підбрехачем, який без розуму,

але доволі буквально виконував настанови свого керівника. Оповідання

виблискувало іскрометним гумором, містило динамічну ситуацію, дотепні

репліки героїв.

Про епічні твори М. Костомарова говорити як про самостійні не

доводиться, це вдосконалені письменником фольклорні записи.

Традиційно для українських альманахів того часу багатшим за

прозовий був відділ поезії, хоча б щодо участі залучених упорядником

авторів. Тут було опубліковано три нових твори Т. Шевченка: “Думка”

(“Тяжко-важко в світі жити”). “Н. Маркевичу” і балада “Утоплена”.

Перший вірш являв собою монолог ліричного героя, козака, який

осмислював свою сирітську бідняцьку самоту, тужив через те, що його

цураються люди, а ще більше через те, що з нього кепкує дівчина. У

другому вірші подібний конфлікт героя і світу набував виразного

автобіографічного характеру. Прощаючись з товаришем, що від'їздив в

Україну, автор жатівся на свою самоту, яку він відчував на чужині: але й в

Україні ніхто його не чекав: відчуття універсальної самотності огортало

поета: але воно тут же руйнувалося образом України, що сприймалася як

знак родинності, товариськості, тобто усього того, що забезпечу є людині

відчуття повноти життя, своєї потрібності в ньому.

Окремо від цих двох ліричних віршів стояла балада "Утоплена”.

Присвячена неприродному змаганню між матір'ю і дочкою за парубків,

балада вже в первісному сюжеті містила виключну романтичну колізію.

Вона розгорталася між удовою, що відзначалася брутальною поведінкою, 1