1896 Року. По вічу в Перемишлі запросили мене торецькі читатьшіки, а

головно посол Новаківський. поїхати з ними до Торок". У дорозі автор

розмоаляє з селянином Андрієм Крицькнм, від якого й почув історію

старого діда Онопрія. Він був настільки бідний, що навіть панській

отаман, що збиткувався над людьми, побачивши, чим харчується селянин,

розчулився до сліз. Скасування панщннн застало його в старому віці. У

відповідності до народного світогляду Онопрій ототожнив два поняття:

хліба і свободи, відчувши необхідність матеріального забезпечення волі.

"От би мені хлібця житнього з власного поля покушати! - говорив не раз. -

Може би. я аж тоді засмакував свободу". Цього, на жаль, не сталося.

Старий похіер у перший рік волі, якраз заносячи снопи в хату . Історія

старого Онопрія розгорталася як ілюстрація до думки про жахливість

панської сваволі, вчила ціну вати свободу.

Оповідання "Чиста раса" ще ближче стояло до нарису. Автор розповів

у ньому так само про, своє спілкування з подорожніхі. На цей раз зу стріч

Михайли» І.Л.

600Історія української журналістики XIX століття

відбувалася в купе потяга, а сусідом автора виявився пан 3. із сином,

угорський дворянин. Він у сю дорої у втішався піднесенням у горської нації,

протиставляв її русинам, яких вважав расою дикою, нездібною до

цивілізації. Прикладом "чистої раси він назвав свого слугу Я ноша, який

нібито настільки любив свого пана, що і без попередження виїхав

зустрічати ного на залізничну станцію. Через деякий час автор прочитав у

газеті, що пана 3 і його сина вошо й пограбовано, підозріння падає на

слугуЛ ноша і ного прибічників. Письменник закінчив текст саркастичною

фразою: Нема то. як чиста хіадярська раса!" Оповідання викривало

вихваляння національної вищості, приниження інших націй панівними,

засвідчувало безперспективність цього шляху.

Жанр "Опозиції" І. Франко визначив як казку. Вона дуже близько

стояла до тих творів, що друкувалися в журналі Народ". Була собі раз

Опозиція, годі було до неї доступитися, боролася вона за етимологію,

сумувала над народною кривдою. Але скінчилося все тихі, що за невеличку

подачку Опозиція цілком присмирніла, стала вірнопідданською

Опозицією. У тексті згадувалися іхіена Рохіанчука. Озаркевнча. що

надавало казці фельетонного звучання. Твір висміював українських

політичних діячів, які горі у вали своєю опозиційністю.

На нарисовому дискурсі було побудовано й оповідання М.

Коцюбинського " Посол від чорного царя" (1897. № 2). Автор, мандруючи

Бессарабією. зустрів свого давнього знайомого Солонину й залишився в

нього у гостях на ніч. Права оповідача далі передавалися господареві, який

розповів про історію свого життя. Захоплюючись фотографією, він якось

приїхав у село, що вразило його народними типажами. Але селяни

сприйняли його за посла віл чорного царя, адже він накривався чорним

покривалом, аби зробити знімок. Герой ледве вряту вався втечею. Після

тривалих роздумів він повернувся в село і став у ньому крамарювати. У

такий спосіб він здійснив своє "ходіння в народ". М. Коцюбинський

розгортав тут улюблену свою тему: відірваність інтелігенції від народу ,

сприйняття народом інтелігенції як папства, від якого не можна чекати

нічого гарного. З величезною силою ця техіа прозвучить пізніше в

класичній новелі пізнього М. Коцюбинського "Сміх" (1906).

Проза в другому періоді журналу "'Житє і слово" була побудована з

широким використанням дидактичних елементів, відзначалася

публіцистичністю в змісті й нарисовістю у форхіі і. зрештою, виконувала

вчительські фу нкції. Вони ж домінувати у п'єсі І. Франка Учіпель" (1896.

№№ 4-6). Історія Омеляна Ткача, який був переведений на вчительство у

глухе гірське село, яке не знало освіти, не хотіло вчитися й не розумію

потреби в цьому, була предстаалена в полегшенохіу варіанті розв'язання

конфлікту . Перешкода на шляху до перемоги над селянським невігластвохі

несподівано у су валася. Нею бу в хіісцевпй єврей, який передбачав, що освіта

припинить його здирство неосвіченпх селян. Але його самого заарешту вати

за кримінальний злочин. Селяни потяглися до школи й симпатичного

вчителя. Заключна сцена зображала перший іспиту школі й демонструвала