1. Заперечення і. Франка викликала думка і. Нечуя. Що українска

література мусить бути самостійною, відрубною від московської. Він

використав прийом доведення цього твердження до абсу рду . Для кого має

бути та відрубна література? затнпав він. Лкщо для інтелігенції, то це

неможливо, тут відрубності не заведеш, бо інтелігенція мусить студіювати

чу жі мови і літерату ри, вона за природою своєю коспомолітична. Літерату ра

дтя народу сама по собі відрубна, бо народ іншої мови, крім своєї, не знає.

Аргументація І. Франка побу дована на фальшивій драгоманській тезі

про існування багатоповерхової російської літератури, яка розрізняє за

змістом твори для інтелігенції з світовими ідеями і для народу

(великоруська, малору ська), що містять картини його життя. Але насправді

існує єдина національна літерату ра, яка не знає ніяких, як довів згодом Б.

Грінченка підіітератур. Думка І. Нечуя про те, що українська література,

як і всяка інша, мусить бути національно своєрідною виявилася

неспростовною. Бу дь-яка літерату ра обслуговує всі верстви своєї нації.

Особливо гостро виступив І. Франко проти відрубності української

літератури саме від московської. На підставі драгоманських ідей про те.

що без російського кому нікативного каналу у країнську інтелігенцію чекає

духовна ехіерль, він довго роз'яснює: російська література то одне, а

російська поліцейська держава то друге. Пройдуть роки, і І. Франко

висловить протилежну точку зору (на хіатеріалі польсько-українських

стосунків): українській нації протистоїть уся польська нація, включгго з

елементали організованої соціал-демократії.

1. Нечуй-Левнцький висловився про те, якою повинна бути та

самостійна новітня українська література. І. Франко розібрав з його

характеристик лише одну.

2. Засада реальності, тобто реалізму. викликала нібн-занеречення тому,

що вся літерату ра перебу ває у зв'язку з життям, "зовсіхі нового, зовсіхг відір­

ваною від світу його вражінь чоловік ніколи не міг і не хюже сотворити"3

\

Нечулі заперечив "ультрареальну" літературу, яка творить прості копії.

Дзеркало творить копії, річка відбиває берег у воді, говорить І. Франко, але ж

сам чесний автор твердить, що література повинна бути дзеркалохі житія

народного. І. Франко знову намагався довести до абсурду Нечуєві думки. І

знову зазнав поразки. Засаду реалізму не визнат и бу ло не.можливо.

Засади націоішльнос гі і народності І. Франко не розглянув. Він прохшнув

їх як неістотні, неважливі. Аналіз цих попять він підмінив розглядохі питання

про сутність літератури та її завдання, знову повернувшись до ппгання

5 5

Франко 1. Я . Література. її завдання і найважніші ціхи // Франко І. Я . Зібр.

творів: У 50 т. - К.. 1980І - Т. 26. - С. 1.Історія української журналістики XIX століття

реалізму та його ознак у новітньому письменстві. Література г більшим або

меншим відбитком сучасного життя народного, твердить він. Усяка

література, за І. Франком, стихійно реалістична. Але сучасний її стан иіхують

(ось вам і ціхн) такі ознаки: "вона повинна гіри всім реалізмі в опису ванні

також аналізувати описувані факти, виказувати їх причини і їх конечні

насіідки. їх повільний зріст і упадок '' \ І. Франко повернувся таким чином до

думки І. Нечу я. який нід "ультрареалізмом" розумів бу квальне наслідування

дійсності в літературі, не осяяне світлом авторської думки, необхідної для

аналізу описуваних фактів. Спросту вання знову обернулося ствердженнях!.

Для аналізу, веде даті І. Франко, замато вже пильного ока. тут

потрібні знання і нау ка. Новітню літературу й ціхус науковий реалізхі. це

нова школа, "втягаюча в літерату ру і психологію, і хіедицину та патологію,

і педагогію, і другі науки"3

. А завдання такої літератури: "вказувати в

сахііхі корені добрі і злі боки існуючого порядку і витворювати з-похііж

інтелігенції людей, готових служити всею сплою для піддержання добрих і

у сунення злих боків життя, значить, зближувати інтелігенцію з народохі і

загрівати її до служби його добру"3 8

. Зважати тільки на правду , а не на

естетичні правила, описувати і разохі з тихі аналізувати факти щоденного

життя, вказувати хиби суспільного устрою і будити охоту до у су нення тих

хиб - це с посту пова тенденція су часної літерату ри.

3. Стаття хіала несподіваний фінал. Дискусія з І. Нечусхі вийшла ніби-

днскусією. І. Франко поговорив на спільні з опонентохі техіп. аж ніяк не

спростувавши жодного його твердження. Підбиваючи підсумки, він

написав: "Таким способохі. оба проелаалені ч. авторохі "принципи"

паро.шіе п. і національність, се те сахіе. що й його самостійність речі конечні

і природні, але зовсїхі не жодні провідні принципи, так як иринцнпохі не

хюжна назвати спання. їдіння. дихання і т. п.. хоч се також речі правдиві,

природні і для чоловіка конечні" (підкреслення мої. - І. М.)

3

Аж ось де собака закопаний! І. Франко протестував не проти

естетичних засад І. Нечуя. а проти того, щоб називати їх принципахіи. бо не

хюжна називати принципами, думав він. речі природні й конечні, без яких

явище унехюжліголюсться як таке. І сахюстійність. і національність з

народністю, і реальність (реалізм) визнаються І. Франкохі суголосно з І.

Нечуєм як атрибути літератури, речі конечні і природні", тобто

обов'язкові для існування явища. Такихі чином, стаття "Література. її

завдання і найважніші ціхи" с псевдогюлехіікою І. Франка з І. НечусМ.

Тепер варто поміркуваати. чохіу І. Франко написав цю абсурдну у

своїй сутності статтю.

У спогадах Сергія Сфрехгова знаходнхю розповідь про дуже цікавий

епізод з 1903 року. І. Франко запросив С. Сфрехюва до Стрия на

Г6

Там само. - С. 11

3

Там само.

0

Там само.

375 Там само. - С. 14.Мнхайлин І.Л.

шевченківський вечір, де мав бити за доповідача. Доповідати він мав про

Шевченкове "Послапіе". С. Є'фремов уже після блискучого виступу, що

містив тонкий аналіз, нагадав • авторові його давню статтю в журналі

"Світ", у якій він розправився з цим твором, познаходив у ньому "всякі

гріхи смертні й засудив, як твір мато не реакційний". І. Франко перебив

співрозмовника: "А, то пуста річ. - пояснив він. - Молоді ми тоді,

вважайте, були дуже, зелені, чужими все очима на річі дивилися.

Драгоманов не любив "Посланія" - ну, то за ним вже й ми всі. Л умисне оце

вибрав таку тему, щоб той давній свій блуд публічно виправиш"'

8

".

Тут вимовлена дуже цікава фраза: "Драгоманов не любив, а за ним уже

й ми всі". Вона пояснює статтю "Література. її завдання і найважніші ціхи".

М. Драгоманов не любив І. Нечуя. громив його неодноразово у своїх

статтях. Ще більше М. Драгоманов не любив "Правди". Отож і І. Франко

вирішив не любити І. Нечуя і "Правди" і продемонструвати це публічно

перед своїм патроном.

Цю статтю аж ніяк не можна вважати програмовою в творчості

Великого Каменяра. Це прохідна, учнівська стаття, у якій голос М.

Драгоманова звучить гучніше, ніж голос молодого автора. До І. Нечуя-

Левицького ж І. Франко завжди ставився з пієтетом. І не лише як до

художника слова, але і як до публіциста й літературного критика. Про це

свідчить той факт, що в І883 році, залишившись після смерті В.

Барвінського з редакційним портфелем "Правди", він опублікував уже сам

другу частину статті І. Нечуя-Левицького "Сьогочасне літературне

прямування", з першою частішою якої нібн полемізував у "Молоті".

Значення журналу "Громадський друг" і супровідних збірників

полягало в тому, що

1) у них був зроблений крок у напрямку підвищення професіоналізму

української журналістики, був реалізований проект створення товстого

журналу з великою літературною частиною, широкою публіцистикою,

розгорнутими інформаційними матеріалами;

2) особливо високим рівнем відзначався літературний відділ; тут були

вперше опубліковані класичні твори художньої літератури, зокрема

політична лірика І. Франка, а також оповідання та повісті І. Франка та М.

Паалика; це були синтетичні за літературним стилем твори, у яких можна

спостерігати при реалістичній домінанті елементи натуралізму,

імпресіонізму, романтизму і навіть експресіонізму;

3) слабшою була публіцистика; редактори наповнювали цей відділ

вже опублікованими перекладними працями А. Шеффле. Ф. Ланге. N1.

Драгоманова. Б. Лімановського; це засвідчило теоретичну слабкість

українського соціалізму, його спрямованість на практичну діяльність,

розв'язання питань поліпшення життя народу;

4) матеріали з рубрик "Вісті з Галичини" і "Вісті з України" містили в

380

Є'фремов Сергій. Зі спогадів про Ів. Франка //Спогади про Івана Франка. -

Львів, 1997. -С. 228.Історія української журналістики XIX століття

собі соціальну критику тодішньої дійсності; і хоча вони створювали

однобічну негативну картину життя. їх значення полягало в тому, що вони

будили думку читачів, учили мислити й аналізувати соціальні явища:

виробляли потяг до покращення становища українського народу:

5) у жу рналі й збірниках було продемонстроване особливе обличчя

українського соціалізму, який не міг відмовитися від постановки

національного питання; ніяк не міг увірувати в постулат соціалізму про

космополітичних характер класової боротьби, про те, що пролетаріат не

мас батьківщини: українські соціалісти працювали в ім'я відродження своє

батьківщини; ду ховного й економічного піднесення свого народу;

6) особливості українського соціалізму виявився в тому, що головним

завданням його представники вважали не захоплення влади, а повільне

вростання су спільства в соціалізм: для цього необхідна величезна праця над

пробу дженням народу , розвитком у нього людської і національної гідності:

вони все більше переконувалися в тривалості процесу боротьби за

соціалізм: розглядали цю боротьбу як напружену працю, готували себе і

вже зараз бралися за цю працю; з огляду на це їх ідеологію варто назвати

каменярськшї соціалізм:

7) до праці в журналах і збірниках вдалося залучити ширше, ніж

раніше, коло авторів; тут надрукували свої твори І. Франко. М. Паалик. М.

Драгоманов. Михайлина Рошкевич. Ф. Вовк. Андрій Кос, Остап

Терлецький. Анна Павлик. М. Старицький. Олена ІІчілка. О. Кониський,

Роман Гудзман, Євген Борисов, Ф. Василевський та деякі інші автори; це

свсідчило про те, що рівень таланту редакторів і їхнє вміння робити свою

справу приваблювали творчих людей більше, ніж ідеологія;

8) широке коло авторів, залучених до віщання, дозво.ляє говорити

про поглиблення співпраці галицької журналістики з підросійськими

українцями: люди поміркованих загальнодемократичних настроїв, якими

були М. С гарицький, Олена Пчілка. О. Кониський, охоче співпрацювали в

радикальній журналістці, приваблені її високим професійним рівнем:

9) незважаючи на конфіскації, журнали і збірники розходилися,

читалися і мали величезний вплив на стан громадської свідомості того часу;

радикальний часопис виявився лідером і тягнув за собою всю українську

журналістику.Михайин .Л.

Розділ дванадцятий

Журнал "Світ"

Формування під впливом журналістики гуртка радикальної молоді

Нездійснений задум видання газети "Нова основа". Становище І. Франка в

цей час. Ухвала зборів молоді про видання журналу "Світ" і його загальна

характериспилка І. Белей та І. Франко як організатори видання. І. Франко

в Нагусвичах. Соціалістичний зміст, але поміркований тон. Уникнення

конфіскацій. Белетристика журналу. "Борислав сміється": перший твір у

світовій літературі про органиовані форми протесту робітників,

народження в ньому методу соціалістичного реалізму. Припинення роботи

над романом як ознака розчарування в соціаліспшчному вченні Сатиричні

нариси І. Белея. Прозовий доробок О. Кониського. Поезія в журналі: дебют

Б. Грінченка, домінування І. Франка, співвідношення епічного й ліричного,

універсальний характер ліричного героя, цикли: "Веснянки", "Галицькі

образки", "Карткалюбові". Науковий відділ журналу пш його головні праці:

Володимир Олеськів "Якрозвивалися погляди людські на звірів?", І. Франко

"Мислі о еволюції в історії людськості", "Війни і військо в наших часах".

Робіпшиче питання в публіцистиці журналу: статті І. Франка

"Про мис лові робітники в Східній Галичині і їх плапш р. 1870. Стапшспшчна

студія" і О. Терлецького "Робітницька плапш і робітницький рух в Австрії

в послідніх часах". Тема національно-визвольної боротьби в журнали

Статті Ф. Василевського "Сербське царство і турки", О. Кониського

"Листи про Ірландію", І. Франка "Католицький панславізм". Етнографія і

спштистика в журналі: праця І. Франка "Знадоби до статистики України.

І. Лісові шкоди і кари в с. Нагусвичах". Імперативна публіцистика: статті

І. Франка "Чи вертапшсь нам назад до народу?" і "Кілька слів о тім, як

упорядкувати і провадити наші людові видавництва". Літератуна критика

в "Світі"; "Причинки до оціненая поезії Тараса Шевченка: І. Гайдамаки; II.

Темне царство" І. Франка, "Відчити з історії русько-українського

письменства ХІХвіку" О. Кониського, "Хупюрна поезія П. А. Куліша"І.

Франка. Портрети діячів та їх життєписи як ознака ілюстрованого

часопису. Причини припинення і значення журналу "Світ ".

Вплив радикальної журналістики на гатьцьку громадську думку тих часів

виявився вдвох напрямках. По-нерше, формувалося дедалі ширше коло діячів,

переважно молоді з покоління І. Франка, яке горнулося до соціалістичного

ідеологічного вектора. По-друге, новий етап пробудження пережила

народовська партія і зокрема її журналістика, адже саме на цей час припадає

створення ряду нових віщань, які виявитися перспективними проектами.

Сту дентську молодь приваблювали до радикальної журналістики її опти­

містична футуристична спрямованість, увага до жплтя народу і його проблем,

готовність викривати при допомозі друкованого слова його визискувачів,

критикувати державні порядки й установи. Невдовзі, незважаючи на

переслідування лідерів, навколо І. Франка сформувався гурток, до якого

належали Іван Белей. Володимир Коцовський, Василь Білецькнй, Володимир