101Михайлин і.Л.

Розділ десятий

Альманах Є. Гребінки “Ластівка”

Діяльність Г. Квітки в справі організації українського журналу та причини

її невдачі. Альманах Є. Гребінки “Ластівка” - загальна характеристика.

Вступне слово упорядника “Так собі до земіяків”. Твори Т. Шевченка в

альманасі Л. Боровиковський в “Ластівці”. Поезія О. Чужбинського, В.

Забіщ Є. Гребінки. Проза Г. Квітки: бурлескно-реалістичні оповідання

“Пархомове снідання" та “На пущення як зав’язано”; сентиментально-

реалістична повість “Сердешна Оксана” та її місце в “Ластівці”. Твір П.

Куліша в альманасі В. Бєлінський про “Ластівку”. Значення альманаху

Ознакою розвитку українського літературного процесу стала спроба

української творчої інтелігенції видавати свій часопис. Напевно, навіть не

варто говорити про те, яким революційним змістом був наповнений цей

задум. Видання жу рналу стало б могутнім імпульсом активізації творення

української літератури, згуртувало б авторів, утворі по б читача, сприяло б

створенню позитивної опінії навколо українського письменства.

Ініціатива створення українського періодичного видання належала

мудрому Г. Квітці. Робота розгорнулася в 1838-1839 роках. Ще восени 1838

року Г. Квітка порадпв Є. Гребінці вступити в переговори з Андрієм

Олександровичем Краєвським (1810-1889), відомим російським

журналістом, видавцем і редактором популярного “грубого” журналу

"Отечественные записки” (1839-1867). про видання при планованому ним з

нового року журналі літературного додатку українською мовою.

Краєвський підтримав ініціативу українських письменників. Є. Гребінка

оповістив потенційних авторів і почав збирати матеріали.

У вересні 1839 року Михайло Олександрович Максимович (1804-1873),

що був тоді деканом філософського факультету Київського університету

(відкритого в 1834 році), звернувся до Г. Квітки з проханням дати для

задуманого ним альманаху “Киевлянин” якийсь твір. Г. Квітка в листі від З

жовтня 1839 року відповів, що жодного завершеного твору дтя публікації

не має - усе відправив у Петербург до приятеля для надрукування в

українському часописі.

“Думка Ваша, - писав він дачі, - аби видавати що-небудь по “наській

мові”, здається, в наступному' році повинна здійснитися. Вже подана

доповідна записка (так в усякому разі сповіщають мене), щоб дозволено було

при " Отечественных записках” на 1840 рік видавати 4, 6, 8 додатків

у країнською мовою. Чекаємо на рішення. Матеріали є. редактор п. Гребінка,

який Вам відомий, редакція не матиме збитків, принаймні, на перший рік. Ми

повинні присоромити і примусити замовкнути людей з дивовижним

уявленням, гласно проповідуючих, що не слід тією мовою гаїсати, якою 10

міліонів говорять, яка має свою силу, свою красу, невиразимі другою, свої

звороти, гу мор, іронію і все як нібито в порядної мови”

8

.

80

Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів: У 7 т. - К.. 1981. - Т. 7. - С. 228.

102Історія української журналістики XIX століття

Про створення періодичного видання стає широко відомо серед

українських письменників - редакційний портфель Є. Гребінки все товщає.

Але цим сподіванням не судилося здійснитися. Саме на 1839 рік припадає

переїзд з Москви до Петербурга відомого російського критика Віссаріона

Григоровича Бєлінського (1811-1848). В "Отечественных записках” він

очолив літературно-критичний відділ, визначаючи одночасно ідейно-

естетичну позицію журналу в цілому. Погляд цього діяча на українське

письменство сьогодні досить добре описаний у науковій літературі.

Зводився він до розуміння української мови як наріччя російської й

утвердження думки про цілковиту безперспективність, непотрібність і

навіть шкідливість створення літератури на цьому обласному наріччі. В. Г.

Бєлінський, хоч і не вважався номінально редактором журналу, але був

його фактичним лідером. Слово, дане А.О. Краєвським українським

письменникам, було забране назад, справа видання українських додатків

при журналі була провалена його новим лідером81

.

Обманутий Є. Гребінка залишився з цілим портфелем вже поданих до

українського часопису матеріалів, видавати який не було можливості після

зміни позиції “Отечественных записок”. І він. трохи почекавши й

повагавшись, віщав знову альманах. Назвав його упорядник "Ластівка”,

вийшов він 1841 року в Петербурзі як видання книгопродавця Василя

Полякова.

Відкривався альманах вступним словом Є. Гребінки "Так собі до

земляків”. У ньому автор створив колоритний образ українського

поміщика-інтелігента, який живе одним життям зі своїм народом. Перед

читачами проходив солярний цикл хліборобського року, проведеного в

праці й господарських клопотах. Аж ось настає зима, з довгими, нудними

вечорами. Але й крізь завірюху пробивається до панського дому заїжджий

з Московщини купець. Привозить товар, серед якого автора найбільше

приваблюють ‘‘книги московския”. Купує він їх з півдесятка. Сідає читати,

але ні до серця, ні до розуму вони не доходять. "Нічого робить. - пише Є.

Гребінка, - положиш на полицю новенькі книжечки: хай полежать, поки

порозумнішаю - та й станеш у сто десятий раз читати Котляревського

“Енея” або повісті Грпцька Основ'яненка - і читаєш, і смієшся, і

плачеш...”

82

.

Про все це згадав автор у столиці, де нудьгу вати ніколи, де саме життя

крутить людину, що не знаєш гаразд, коли середа, коли п'ятниця. І вирішив

він потурбуватися про земляків, що залишилися по хуторах і селах: зібрав,

що було в нього по-нашому написане, і своє, і добрих людей, і одніс у

друкарню. Так виникла ця книжка. Її й виносив на суд читачів Є. Гребінка.

Передмова ‘Так собі до земляків” була датована 7 січня 1841 року.

81

Див. про це також у пр.: Михайлин І. Л. "Я.тоді ще не знав, що я українець..."

// Березіль. - 1991. - № 6. - С. 147 - 165.

82

Гребінка Є. П. Так собі до земляків // Гребінка Є. П. Твори: У 3 т. - К., 1981. -

Т. 3. - С. 490.

103

Михайлин І.Л.

“Ластівка” стала й справді новим щаблем розвитку української

альманахової журналістики. Це був перший спеціалізований на предстааленні

художньої літератури альманах. У ньому були відсутні наукові статті та

розвідки, літературно-критичні праці, етнографічні та фольклористичні

дослідження, публікації історичних документів та джерел. Українська

журналістика прощалася із засадою універсалізму й переходила до

спеціалізації: читачам була запропонована книжка для читання, тобто цілком

складена з художніх творів. Крім того, упорядник орієнтувався виключно на

українського читача - у киїзі були зовсім відсутні російські тексти.

Альманах “Ластівка” став унікальною книжкою в молодому

українському письменстві, він був упорядкований з великим смаком,

багато творів, опублікованих у ньому, ввійшли в історію української

літератури. Книжка засвідчила високі редакторські здібності Є. Гребінки,

схильного до організаторської праці, до відбору для публікації справді

художньо довершених і вагомих творів.

Уперше після “Кобзаря” (1840) тут публікувалися нові твори Т.

Шевченка. їх було п’ять: “Вітре буйний”, “Причинна”, “На вічну пам'ять

Котляревському”, “Тече вода в синє море” та уривок з поеми “Гайдамаки”

(розділ “Галайда”, що починався словами “.Яремо! Герш-ту! Хамів сину!”).

Чотири перших твори відносилися за часом написання до 1837 і 1838 років,

останній ще не був завершений на час публікації уривка з нього в альманасі.

Зі сторінок “Ластівки” вперше на весь світ пролунали нині широко

відомі рядки “Реве та стогне Дніпр широкий”. Початковий розділ

“Причинної” з романтичним описом бурі на Дніпрі і заспокоєнням

розбурханої стихії став не просто народною піснею, а своєрідною візитною

карткою, якою репрезентують і за якою пізнають мистецтво нашого народу.

Це був перший, що дійшов до нас за часом, твір Т. Шевченка. Та вже в ньому

відбилася його геніальність. Романтичний бунт автора проти світу людей і

природи, проти Бога і законів буття сущого на землі, його пристрасний

захист закоханих і гаряче співчуття їхній трагічній долі - визначали художні

особливості балади. Без неї сьогодні ми не мислимо Т. Шевченка

83

.

Вірш “На вічну пам'ять Котляревському” академік Ю. В. Шевельов

назвав “Критикою поетичним словом”

84

. За нерозвиненого стану власне

літературної критики у віршах, присвячених своїм літературним

попередникам і вчителям (Котляревському, Основ'яненкові), він не тільки

дав їм оцінку, але й накреслив свій окремішний шлях художньої творчості.

Т. Шевченко був одним з перших, хто побачив реальне значення доробку І.

Котляревського, відчув історіософський пафос його “Енеїди”, зв'язок його

поеми з козацькою славою, про що свідчать слова:

83

Див.: Бондар Лариса. Шість світів "Причинної" // Збірник Харківського

історико-філологічного товариства. - X.. 1995. - Т. 5. - С. 91 - 102.

84

Шерех Юрій. Критика поетичним словом. Молодий Шевченко визначає своє

місце в історії літератури та дещо про "білі плями'

1

// Шерех Юрій. Пороги і Запо­

ріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. - Харків, 1998. - Т. 3. - С. 7 - 28.

1ПІІсторія української журналістики XIX століття

Нехай усміхнеться серце на чужині.

Хоть раз усміхнеться, днвлючись, як ти

Всю славу козацьку за словом єдиним

Переніс в убогу’ хату сироти (с. 312).

Вірш, присвячений І. Котляревському, в альманасі '‘Ластівка”

розташовувався після першодруку двох уривків з водевілю “Москаль-

чарівник” (с. 299-305). що посилювало як звучання твору знаменитого

полтавця, так і Шевченкового відгуку на його смерть. Широкої

популярності набули слова:

Будеш, батьку, панувати.

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть! (с. 311),

які. власне, створили архетішну українську формулу безсмертя митця у

творчості.

Два ліричні вірші Т. Шевченка, опубліковані вперше в “Ластівці”: “Вітре

буйний” та "Тече вода в синє море”, в “Кобзарі” 1860 року дістали однакову

назву “Думка”. Це сталося тому, що в обох творах втілений однотипний

образ романтичного героя, самотнього, відірваного від соціуму, наділеного

світовою скорботою. У першому вірші героїнею виступала дівчина, що

тужила за милим, у другому - козак, що не міг знайти свою долю.

Але якщо в цих віршах образи ліричних героїв створювалися в рамках

фольклорної парадигми, то в уривкові з поеми “Гайдамаки” виводився теж

романтичний герой, та вже наділений виразною індивідуальною долею,

характером, внутрішнім мовленням. -Ярема - “сирота багатий”, який до

часу гнеться в наймах у єврейській корчмі і не знає, що вже ростуть в нього

крила, “що неба достане, коли полетить” (с. 371).

Доробок Т. Шевченка, представлений на сторінках “Ластівки”,

закріплював образ провідного поета України, Кобзаря, романтичного

бунтівливого поета, а першодруки його знаменитих творів мали

неперехідне значення й піднесли вагу альманаху.

Другим поетом, чий великий доробок друкувався в цій книзі, був Л.

Боровиковський. Його представляли твори двох жанрових напрямків:

романтичні балади та ліричні вірші і байки, що в українській літературі

містили не лише повчання, але й комічний, гумористичний елемент.

За джерела баладної творчості Л. Боровиковському правіш український

пісенний фольклор. Поет відзначався вмінням адаптувати фольклорну образ­

ність у свою поетичну систему, прилаштувати її для виконання своїх завдань.

У вірші "Чорноморець” він створив образ козака, “ясного сокола”, якого роз­

шукує його товариш, “орел”, і розгапує про нього “сірих гусей” і “білих ле­

бедів”. Лебеді й гуси розповідають орлові, що його побратим, Чорноморець,

лежить коло моря, у степу, порубаний ворогами, крізь його реберця вже й

трава пробивається; жодної живої душі немає біля його - тільки три ластівки,

то душі його матері, сестри і дружини; це вони оплакують його загибель

вдома; де ридає матір - там кривава ріка, де сестра - річка пройшла йМихайлин І.Л.

просохла, а де жінка була - і роснці нема. Вірш будувався Л. Боровнковськнм

на засадах народної поетики, втілював традиційну долю українського козака

і водночас романтичний ідеал самотнього воїна - оборонця своєї

батьківщини. Цей вірш був розташований в “Ластівці” на другій позиції,

відразу після вступного слова Є. Гребінки ‘ Так собі до земляків”.

Віддалений від ‘Чорноморця” лише одним Шевченковим віршем 'Вітре

буйний” друкувався даті в аіьманасі твір Л. Боровиковського "Вивідка”. В

його основі - баладний український сюжет: дівчина закохана в козака, про­

сить її посватати; козак висуває умову: мені заважає твій брат, отруї його; і

розповідає, як це зробити; закохана дівчина виконала наказ коханого, але

вшвляється. що це була вивідка, козак відмовляється одружуватися з нею:

струїш, мовляв, і мене, молодого. Подібний сюжет відомий у фольклорі бага­

тьох народів, у тому числі й українського. Важко говорити про міру участі Л.

Боровиковського в створенні цього тексту, тим паче, що в українській літера­

турі від І. Котляревського встановилася традиція використання народних

текстів у своїх творах у незначній переробці, як це зроблено в ‘Наталці Пол­

тавці”. У даному випадку також мала місце така переробка. Твір Л. Борови­

ковського швидко набув популярності й поширився в народі. Вже в першій

половині XIX століття балада Л. Боровиковського була записана фолькло­

ристами як народна пісня. Цей твір теж відповідав естетичній програмі

романтиків: зматьовував виключної сили почуття, незвичайну сігтуацію,

гостру колізію, трагічну розв'язку.

У двох наступних віршах “Палій” і “Волох” також втілювалися образи

романтичних героїв. У першому - це був історичний Семен Палій, що

зображався як оборонець України від ляхів, національний герой, наділений

незвичайними якостями:

Хто в траві - врівні з травою;

Хто в воді - врівні з водою;

Хто у лісі - врівні з лісом,

Ніччю - перевертнем бісом?

Палій! (с. 247)

Стилістика народної пісні, заснована на яскравій образності,

синтаксичному паралелізму, повторах тем і одночасному розвиткові

ліричного сюжету - приваблювало в цьому вірші. Його енергійний початок:

Люлька в роті зашкварчата,

Шабля в ніжнах забряжчала;

Шабля різанину чує.

Люлька пожари віщує (с. 246)

увійшов в українську літературу як взірець поетичної точності,

ощадливості, майстерної словесної формули.

Вірш "Волох” створював романтичний образ молдаванина, який "в

степах з шатрами ходить” (с. 249), живе поза суспільством, найбільше цінує

волю й незалежність, його майно вміщається на возі. Але він смачно їсть і

міцно спить, він щасливий своєю долею.

У романтичному контексті сприймався й вірш “Зимній вечір”,