460Історія української журналістики XIX століття

Так. у першому листі М. Драгоманов посилив критику сучасного

становища української літератури, про деякі речі сказав виразніше, чіткіше

вербально окреслив свою позицію. Він так само захищав свою теорію

розвитку української літератури знизу вгору, доводив велике значення

російської літерату ри для формування українського інтелігента.

Він уже був переконаний, що з самого початку він планував ("я

проектував") "досить широку" українську літературу, "самостоячу від

московської" (с. 211). "Література та. по моїй думці, мусила б підніматись

знизу вгору (се любимі слова моїх статей) і розширятись в міру того, як

піднімавсь би наш мужик, природна і безспірна публіка для нашої

літератури в Росії" (с. 211).

.Ллє робота йде незадовільно: "і досі наукової прози, котра тепер творить

скрізь основу літератури, в російській Україні нема" (с. 211). Українське

письменство і зараз залишається в межах белетристики та поезії, "і українська

публіка, якби зосталась без письменства російського, то була б сліпа і глуха"

(с. 213). Найбільша наша гордість - Т. Шевченко, але пора визнати, "що

заміри Шевченкові остались далеко вище їх виконання. Тому причиною була

літературна і всяка друга необразованість поета" (с. 213). Подиву гідне

наполегливе прагнення М. Драгоманова зіштовхнути Т. Шевченка з п'єдеста­

лу національного пророка. Ми "не можемо признати Шевченка за викінче­

ного поета образовано! громади. Се був тільки матеріал великого поета!" (с.

214). Дісталося тут о. Кониському, і. Нечую-Левицькому та й Василю

Чайченкові також. М. Драгоманов уперто обходив той матеріал, який міг би

спростувати його концепцію: поезію М. Старицького, С. Руданського. І.

Франка, прозу І. Франка, Олени Пчілкн, І. Нечуя. А. Свцдннцького, Панаса

Мирного, драматургію І. Карпенка- арого й М. Кропивннцького. Українська

журналістика програє перед російською: досить покласти перед собою два

російські і два українські жу рнали, щоб зрозуміти це.

"Думка про зовсім самостоячу літературу українську єсть думка

більше австро-руська. ніж російсько-українська" (с. 227), - констатував він,

не замислившись, однак, над історичними причинами цього, які полягати в

забороні українського слова в Росії, де вже цілком точно не могла йти мова

про українську літературу в повному обсязі. А відтак, справа української

літератури все ще нова, ця література переживає все ще етап станоалення.

Звідси має право на існування й концепція двох літератур: української й

галицької. - творяться воші у відмінних умовах, а відтак зберігають

автономність і щодо мотивів і щодо мови.

Толерантність виявив М. Драгоманов і в ставленні до москвофілів. Б.

Грінченко виніс їх за межі українського культурного простору й оголосив

ворогами українського народу. М. Драгоманов вказав на історичні

причини, що викликали появу цієї течії: від москвофілів слід вимагати не

того, "щоб вони поділяли наші національно-літературні погляди, а щоб

вони працювали для розширення політичних прав народу нашого і його

добробуту, а тоді народ сам піде по нашій національній дорозі, а не по

їхній, і переломить і їх у сій точці" (с. 235).