112Історія української журналістики XIX століття

Побачивши, якою художньою силою володіє "Ластівка" і якої

популярності набуває українська книга, видана в Петербурзі, російський

критик відгукнувся в “Отечественных записках" (1841. № 6) рецензією, яку.

ні слова не сказавши по суті аналізу зібраних у "Ластівці’’ творів,

перетворив на маніфестацію своєї ненависті до української літерату ри.

На його думку. вона просто не мас права на існу вання. Не існує самостій­

ної мови, якою може створюватися повноцінна література. "Ми маємо повне

право смзатн що тепер уже немає маторосійської мови, а є обласне мало­

російське наріччя, як є білоруське, сибірське та інші, подібні до них обласні

наріччя”

8

. Друга теза, що д ія В. Бєлінського обгрунтовує неможливість існу­

вання української літератури, полягає у відсу тності дтя такої літератури чи­

тача. Письменники пишуть для публіки, публіка - це освічений клас суспільст­

ва. немає української освіти - значить немає й української публіки. Писати

українському письменникові ні дтя кого. Третій аргумент В. Бєлінського

полягав у тому, що для у країнської літератури відсутній повноцінніш предмет

ху дожнього відображення. .Адже це селянський світ, а "му жіщьке життя саме

по собі мато цікаве дтя освіченої людини”

88

. Навівши два уривки з "Ластівки"

- з повісті "Сердешна Оксана” та передмови "Так собі до земляків” В.

Бєлінський, не зрозумівши ні задуму книжки, ні змісту цитованих текстів,

принизився до брутальної лайки: "Гарна літерату ра, яка тільки й дихає, що

простакуватістю селянської мови та дубоватістю селянського розуму”

89

.

Рецензія В. Бєлінського на "Ластівку” остаточно розвіяла всі сподівання

українських діячів на співробітництво з передовими демократичними

російськими силами в справі розвитку у країнської журналістики.

Значення ж атьманаху "Ластівка” виходило далеко за межі просто появи

чергової української книжки. Альманах являв собою антологію тодішньої

української літератури, до нього було відібране все найкраще, художньо

вартісніше з того, що існувато тоді в українському письменстві. "Ластівка”

засвідчила прощання з котляревщиною. яка ще не була остаточно подолана,

але вже витіснялася могутнім потоком романтичних та сентнментатьних

творів. Тут рішуче була заявлена ідея української самобутності. Самотній до

часу голос Г. Квітки, з його гаслом непідлеглості української творчості суду

російських критичних авторитетів, необхідності в українському слові

реалізації духовною життя українського народу, був гідно підхоитений і

виголошений зі столиці держави Є. Гребінкою. ’Ластівка” мата значно

вищії! художній рівень, ніж попередні (а почасти й наступні) українські

альманахи, набу ла широкого поширення, авторіпет серед читачів, а відтак на

боротьбу з українським словом піднялася російська критика. Це був перший

український аіьманах. виданий у столиці імперії, що сприяло його

попу лярності, поширенню й авторитету

7

. Діяльність в справі його збирання й

упорядку вання можна вважати жу рналістським подвигом С Гребінки.

г

Белинский В. Г. Собр. Соч.: В 9 т. - М.. 1979. - Т. 4. - С. 417.

88

Там само.

89

Там само. - С. 418.

113Михайлин І.Л.

Розділ одинадцятий

Харківські альманахи О. Корсуна “Сніп” та

І. Бецького “Молодик”

Харківська школа романтиків на початку 1840-х років. Загальна

характеристика альманаху “Сніп ”. Історична трагедія М. Костомарова

“Переяславська ніч” та його поетична добірка на сторінках альманаху. П.

Кореницький та його “сатирицька поема” “Вечерниці”. М. Петренко та

його цикл віршів “Думки ”, символіка в ньому небесного і земного. І. Бецький

та його участь у творенні української журналістики. Загальна

характеристика альманалу “Молодик”: хронологія, композиція. З.чіст

першого тому. “Малоросійський відди ” другого тому, твори Г. Квітки, Т.

Шевченка та ін авторів. Характер і зміст третього тому. Своєрідність

четвертого тому. Значення альманаху “Молодик”

Тимчасом у надрах Харківської школи романтиків зріли нові задуми.

Від часу виходу “Утренней звезды” склад українського гуртка істотно

змінився. Ось як описує культурне середовище в Харкові Микола

Костомаров у своїй “Автобіографії”: “У цей час я зблизився з гуртком

молодих людей, так само, як і я, відданих ідеї відродження малоруської

мови і літератури; це були: Корсун, молода людина, вихованець

Харківського університету’, родом з Таганрога, син досить заможного

поміщика; Петренко, бідний студент, уродженець Ізюмського повіту,

молода людіша меланхолійного характеру, що в своїх віршах майже

завжди зверталася до місця своєї батьківщини, до свого родинного

становища; Щоголев, студент університету, молода людина з великим

поетичним талантом, який, на жаль, рано випарувався; його жвава уява

найчастіше відлітала в старе козацьке життя; Кореницький, сільський

диякон, у його віршованій поемі “Вечерниці” помітна сильна схильність до

сатири і вплив “Енеїци” Котляревського: власне його твір написаний тим

же розміром і стилем, що й “Енеїда”; нарешті, семінарист Писаревський,

син священника, що вже написав по-малоруськи і видав драму "Купала на

Івана”; ця молода людина володіла добре мовою, вірші його були

правильні й дзвінкі, але великого творчого таланту він не виявляв. Корсун

затіяв ввдання малоруського збірника (“Сніп”) і наповнив його віршами,

як власними, так і своїх співробітників (,..)”

90

.

За виключенням деяких помилок (О. Корсун родом не з Таганрога, а з

села Богдановська Антипівка, тшер Ростовської обл.; а драма “Купала на

Івана” наткана не семінаристом Петром Писаревським, а його батьком

Степаном, що був українським письменником і виступав під псевдонімом -

Стецько Шереперя), в цілому картина літературного життя Харкова на

початку 1840-х років відтворена вірно. Слід лише додати, що альманахх “Сніп”

не був першим після великої перерви віщанням романтиків, йому передували

90

Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. - К., 1990. -

С. 453 - 454.

11 А .

Історія української журналістики XIX століття

окремі українські книжки М. Костомарова (Ієремії Галки) "С.'ава Чалий”

(1838). “Українські балади" (1839), "Бігка'’ (1840); А. Метлинського (Амвросія

Молиш) "Думки та пісні та ще дещо" (1839); самого О. Корсуна Українські

повір'я” (1840). На цьому тлі задум нового альманаху не виглядав якоюсь

надзвичайною подією, а випливав з потреби опублікувати розрізнені твори та

добірки віршів, які кількісно "не тягнули” на видання окремими книжками. За

винятком М. Костомарова та О. Корсуна решта учасників альманаху так

ніколи й не спромоглася на свої окремі книжки, а публікації' в "Снопові”

лишилися почасти найбільш значним иредстааленням їхнього доробку.

Альманах "Сніп” мав підзаголовок; “Український новорічник”, тобто

книжка для читання на новорічні святки. _Як бачимо, думка про потребу

дати читачам український збірник для розважань у довгі зимові вечори,

навідала не самого С. Гребінку в Петербурзі. У відповідності до образу

снопа, винесеного в заголовок, упорядник так окреслив свою роль:

“Скрутив Олександр Корсун”. Після заголовку багатозначно додавалося:

"Рік перший”, що передбачаю перетворення альманаху на періодичне

видання. Збереглися свідчення про те. що О. Корсун планував видати

другий том свого збірника, але задум цей лишився нездійсненим.

Головним автором альманаху “Сніп” слід вважати М. Костомарова,

який заповнив своїми гворами трохи менше третини книжки. Відкривався

альманах публікацією віршованої трагедії "Переяславська ніч”, яка несла на

собі виразні сліди експериментаторства, була спробою адаптації на українсь­

кому грунті поетики й стилістики Шекспірових хронік. Це була перша в укра­

їнській літературі віршована історична трагедія, що руйнувала близький до

котляревщиші жанр комічної опери - п'єси з сучасного побуту, у якій мело­

драматичніш конфлікт поставав у супроводі ненав'язливого й неущипливого

гумору, а діалоги героїв були перемежовані їхніми співами й танцями.

Історіософська концепція Харківської школи романтиків, сформована

в значній мірі самим М. Костомаровим, містила в собі як головний

компонент уяалення про козацьку добу. Україна розглядалася як козацька

держава, тим паче, що й практично весь наявний корпус історичних

фольклорних творів стосувався цієї епохи. Саме тому лідер школи, який,

щоправда, на цей час занурився в наукову працю, був запрошений на

кафедру славістики Харківського університету й перебував у закордонному

відрядженні, замисливши віщання українського історичного фольклору,

прийняв для публікації заголовок “Запорожская старіша”.

Закономірно, що М. Костомаров, прагнучи зробити свій посильний

унесок у становлення нової української літерату ри, обрав за сюжети для своїх

драм козаччину. Розуміючи величезну роль театру для виховання

національної свідомості, він береться за створення історичного репертуару

для нього. Його надихають два приклади. Перший - І. Котляревського й Г.

Квітки, які за відсутності національного театру все ж таки писали твори для

нього, намагаючись у такий спосіб викликати й стимулювати появу

у країнського театрального мистецтва. Другий - художній досвід Шекспіра й

- зовсім близький у часі - Шіллера як творців вагомої історичної драмату ргії.

115На самому початку літературної біографії М. Костомаров створив дві

історичні драми: "Саву Чалого", що вийшов окремим виданням в 1838 році,

і "Переяславську ніч", першодрук якої відбувся в альманасі "Сніп”. Обидві

вони лишилися яскравими фактами в його доробку і літератури українського

романтизму в цілому. Ідея українського національного визволення постає

центральною в обох творах. Автор, власне, прагне дослідити ті причини, що

унеможливили здійснення цієї' історично справедливої вимоги народу

7

. Звідси

глибокий аналіз внутрішньонаціональних конфліктів, внутрішньородинної

конфронтації, моделювання ситуацій, у котрих ідеал особистої свободи

домінує над загальнонаціональними інтересами.

Починаючи з епіграфів і перших монологів трагедії "Переяславська

ніч”, доля України опинялася в змістовому центрі п'єси. Діялося в 1649 році

у Великодню ніч у Переяславі. До міста прибув отаман Лнсенко, що привів

п'ятитисячний козацький загін з наказом Хмельницького визволити місто

від ляхів. Здавалося б, усе віщує успіх, утиски поляками українського люду

й православної віри такі очевидні, що кара мусить прийти неминуче. Але

знову внутрішні суперечності розривають українську громаду. Лисенкові

протистоїть отець Анастасій. що пунктуально дотримується Христових

заповітів: підставляє польському офіцерові після удару й другу щоку,

закликає паству до християнського терпіння й смирення. В іншому аспекті

Лисенкові протистоїть і його сестра Марина, закохана в поляка,

переяславського старосту .

Марина сама - глибоко трагічний персонаж. Намагаючись поєднати в

собі кохання до поляка й любов до України, вона приходить до висновку

про трагічну несумісність цих двох начал: її доля - або померли з коханим,

або піти в монастир, відмовившись від усього мирського в цьому житті.

Отець Анастасій все ж виблагав у Лисенка пощади для ворогів, той

піддався смиренським настроям священника і... заплатив за це життям. Лк

тільки староста був звільнений, він підняв шаблю на Лисенка, у двобої вони

дістають смертельні поранення й помирають. Ідейна перемога о. Анастасія

обернулася трагедією для героїв і всього народу.

Новаторство першої в українській літературі історичної трагедії

"Переяславська ніч” полягало в тому, що доля народна, доля батьківщини

була в ній життєвим осердям інтересів і змагань героїв, відсутність

консолідуючого начала в національній свідомості тлумачилася автором як

джерело національної трагедії. П’єса була позбавлена оперетковості й

етнографізму, які ще довгий час навіть у театрі корифеїв визначали

специфіку української драми. М. Костомаров пропонував театрові

поважний трагедійний твір, присвяченгш центральній, з його погляду,

проблемі історичного буття української нації, але за відсутності

національного театру шлях їй на сцену було перекритої тому й немає

відомостей про її сценічне втілення.

Вже після смерті М. Костомарова саме упорядник альманаху "Сніп” О.

Корсун переклав трагедію "Переяславська ніч” російською мовою. Це

сталося в 1886 році. Цей факт - ще одне свідчення , значимості

Михайлин І.Л.