5 Цією метою n1. Павлик пропонував створити студентське товариство,

мета якого полягала б у забезпеченні тісного зв'язку інтелігенції з народом.

Кожна інтелігентна одиниця повинна вважати себе за засіб піднесення

народу, а не народ за засіб піднесення себе.

Диску сія навколо першого листа М. Драгоманова свідчила про те. що

його автор підняв важливі, актуальні, а в чомусь і болючі проблеми, які

хвилювали ру синську громаду . Шляхи їх розв'язання, якими б простими не

здавалися нам тепер, не виглядали єдино можливими на той час у

середовищі львівського студентства. Але посту пово ситуація змінювалася в

бік прийнятля справедливих постулатів київського нау ковця й пу бліциста.

Нові умови в редакційному кохіітеті журналу "Друг" склалися на по­

чатку навчального року. Відбулися загальні збори "Акадехшческого кружка",

які обрали до прааління більше членів, прихильних до злу ки з народовцяхін і

їх ідеології. "А до редакційного кохіітету. - згадував А. Дольніщькшї. - по

уступтенні Кордасевпча з формального редакторства і перейнятті редакції

Олексієхі Зафіовськихі. увійшли крім .мене (як голови), Іван Франко (як

секретар). Михайло Вагніевич, Володимир Лукич-Левицький. Михайло

ІІавлик. Іван Белей, 3. Подляшецький - сахіі народовці"33

.

Проте домоітися негайної грансфор.мації тоді ще не вдалося. Позиції

хюсквофільства ще були сильні між студента.ми. Кріхі того, діяло рішення

загальних зборів ще 1874 року про віщання "Друга" язичієхі і

етимологічнихі правоиисохі. Проте до зміни позиції журналу

підштовху вали ще дві події.

Перша: віщання в Празі в 1876 році нового двотохювого віщання

"Кобзаря" Т. Шевченка. Перший тохі його складали поезії, уже видавані

раніше, допущені до друку російською цензурою. Другий тохі складати

вірші й поехш. заборонені в Росії і опу бліковані вперше. Таким чинохі

33

Дольницький Антін. Спомини про Івана Франка // Спогади про Івана

Франка. - Львів. 1997. - С. 84.

лакМихай.іин І.Л.

празьке надання "Кобзаря" істотно розширило уявлення про творчість Г.

Шевченка, подало галичанам спокусливий приклад дія наслідування, який

швжди складає доробок генія.

Друга: восени 1875 року звільнений царським урядом з посади доцента

Київського у ніверситету відправився на емії рацію М. Драгоманов. Кілька

тижнів він провів у Львові, але з огляду на рутенське середовище вирішив

не лишатися в тут: занадто несприятливою була обстановка для здійснення

його планів. Але за цей час він перезнайомився з студентською молоддю,

побував в "Академическом кружке", де зокрема справив величезне

враження на М. Павлика, який на все життя лишився ного агентом у

Галичині. Коли М. Драгоманов поїхав далі, хііж ним і М. Павлнкохі. а

згодом і І. Франкохі. зав'язаюся листування. Між ними встановилися

стосунки учителя и учнів. Великі знання М. Драгохіанова. його хінстецтво

аргументації своїх позицій, переконливість публіцистичного стилю

спричинили ге. що він сирнйхіався молодихш галичанами як безсумнівний

авторитет. Його поради і вимоги хіали виконуватися беззастережно.

Драї оманівські настанови на єднання Галичини з У країною, переведення

часопису на українську мову й запровадження фонетичного правопису все

більше заволодівала умами членів редакційного комітету журналу "Дру г".

Вони шукали шляхів до її здійснення.

Лк згаду є Василь Лукич, у лютому 1876 року прихильники змін почали

думати над тим. як перебрати в руки все товариство. "За нашою нахювою.

свідчить він. вписалося до "Акадехінческого кру жка" на весну 1876 року

понад ЗО народовців, між ними Іван Белей (що також прибув із

Станослава). Леонід Заклписькнй. Андрій Павлиш. Василь Дідошак. Антін

Горбачевский га інші, і на надзвичанґшх зборах хні переголосувадп

"твердих", відтак вибрали свою управу з Антоном Дольнпцькихі на чолі.

[...] Редакцію "Друга" перебрали Франко. ІІавлпк. Дольницький і я та.

сахю собою, зхііинли в ньому напряхі. хюву і т. п.™38

.

Але це сталося не відразу, як це виклав Василь Лукич. Лише в середині