1811-1812 Рр. " "Нариси народного життя Малоросіїу другій половині XVII

ст", М. Сумцова "Сучаснамалоруська етнографія", В. Милорадовича

"Народна медицина в Лубенському повіті Полтавської губернії", "Життя-

буття лубенського селянина ". Полемічні праці в журналі Висвітлення

діяльності попередніх редакторів. Нова українська література: персонали І.

Котляревського, Т. Шевченка. Літературна крипшка: С. Єфремов, Л.

Старицька-Черняхівська. Праці В. Науменка. Спадщина М. Драгоманова

під час революції. Значення журналу.

Другим, окрім україномовних белетристичних альманахів, способом

існування української журналістики в Росії була російськомовна

журналістика українська за духом і спрямуванням. В умовах урядових

Михайн .Л.Історія української журналістики XIX століття

заборон на публічне українське слово ще залишався вузький простір для

існування української белетристичної книжки, але наукова чи науково-

популярна. публіцистична чи призначена для початкового читання кшіжка

була цілковито неможлива.

Тнмчасом у середовищі української інтелігенції, що єдналася навколо

Київської старої громади, ідея створення українського журналу існувала

давно. Ще 6 червня 1861 року під час перепоховання Шевченкового тіла з

Петербурга на Чернечу гору у Києві, у помешканні інспектора,

майбутнього директора Другої гімназії М. К. Чалого, зібралися

представники старої громади для обговорення видання журналу про

минуле України. Уже тоді визначилися лідери цієї справи: Володимир

Боніфатійович Антонович (1834-1908) і Олександр Матвійович

Лазаревський (1834-1902). Але до практичних наслідків справа тоді не

дійшла. Гострота її була знята існуванням у Петербурзі журналу "Основа",

а в Чернігові - газети "Черниговский листок".

У серпні 1874 року в Києві під час роботи Третього археологічного

з'їзду за участю тих же осіб знову відбулася нарада з проблеми створення

українського наукового журналу. .Але знову розв'язана не була, бо

втратила актуальність. Саме в цей час до Стара громада працювала

практично в повному складі в Південно-Західному відділі Російського

імператорського географічного товариства. Окрім того, до неї практично

перейшло керівництво газетою "Киевский телеграф", що розв'язало на той

час проблему створення аласного друкованого органа. Про цю газету

необхідно сказали докладніше.

"Киевский телеграф" як приватний політичний і літературний часопис

заснував на хвилі газетного буму в Росії відставний поручик Альфред фон

Юнк (за іншими джерелами - Юнг) 1 липня 1859 року. .Альфред фон Юнк

був поганенький російський поет і сподівався за допомогою газети

задовольиігги свої літературні амбіції. М. С. Лесков у книзі "Печерські

антики: Уривки з юнацьких спогадів" (першодрук у журнаїі "Киевская

старина", 1883, № 2-4) назвав "Киевский телеграф" дідусем київських газет.

А її засновник і перший редактор, на його думку, що мав нездоланну і

вельми руїнницьку пристрасть до літератури, заслуговував на вдячний

спогад киян, якщо не як поет, то як самовідданий піонер періодичного

видавництва в Києві. У Юнка не було коштів на задумане віщання газети,

але під час Кримської війни він дещо заробив на військових поставках,

зберіг якісь заощадження, які потім спалив на олтарі літератури.

"Це був справжній літературний маніяк. - розповідав далі М. Лесков.

- якого не могло зупинити ніщо, він усе видавав, поки зовсім ні за що стало

видавати. Літературна нездібність його була зразковою, але. крім того,

його переслідувала якась зла доля. Так. наприклад, з "Телеграфом" на

початку траплялися такі анекдоти, у які. напевно, важко й повірити:

наприклад, газету цю цензор Лазов вважав за корисне заборонити "за

неможливі друкарські помилки". Виправлення ж Юнку іноді коштували

дорожче за самі помилки: одного разу, наприклад, у нього з'явилася