451'Ихайлин гл.

могла знати, що там автор когось дурить. Його авторитетне слово

сприймали насправжки. "І ось цей авторитет каже: мета наша змоскалнтися:

а поки змоскалпмося. то писатимемо для мужика книжки "на

малороссийском наречии", і се на те. щоб змоскалнтися "міцно та справді, а

не на вигляд тільки" (с. 79). Численними прикладами з історії Б. Грінченко

спростував думку М. Костомарова про нездібність українського народу до

державного життя. Нещасливу боротьбу за свою державнусть бачимо ми в

українській історії, а не нездалтнсть до державності, твердив автор "Листів".

П. Куліиш Б. Грінченко назвав "уславленим борцем за нашу

народність, першим після Шевченка" (с. 82). але й він надрукував

кількатомовнй памфлет "Исторіи воссоединения Руси" і ще кілька творів

такого ж характеру. Він опаганнв козацтво, не знайшовши прикмет

державності в козацьких рухах, проспівав гімни Катерині II та Петрові І за

те. що скасували українську автономію, він Шевченка назвав "п'яницею", а

музу його "полупьяною", а творчість "умоисгуплением". У "Крашанці" він

уже хвалить не москалів, а ляхів, прагнучи примирити українців з поляками

в Галичині, він забув, що то два народи в своїх інтересах поставлені один

проти одного. Праці П. Куліша "збили з пантелику нашу інтелігенцію,

поплутавши знову її національні розуміння, закаламутивши і ту невеличку

чисту течію національної самосвідомості, яка потекла була в нашу

інтелігенцію після Шевченкової поезії"" (с. 88).

Аналогічну до М. Костомарова й П. Куліша роль відіграв для

української інтелігенції й М. Драгоманов, висунувши плутану теорію

чотирьох літератур у праці "Література російська, великоруська, українська

і галицька". Зміст цієї концепції полягає в проголошенні гасла: "існу є тільки

одна "общеруська" література, а літератури великоруська, українська та

гатицька - се тільки частини з того цілого, тільки паростки" (с. 89). Б.

Грінченко вперше піддав обгрунтованій критиці теорію М. Драгоманова.

довівши, що вона нічим не відрізняється від поглядів М. Костомарова, хіба

що систематичніше виложена. Автор "Листів" показав, що М. Драгоманов з

одної літератури - російської - зробив дві: російську і великоруську, а з двох

літератур - російської й української - зробіш одну, оголосивши українську

додатком до російської. В іншому аспекті з однієї літерату ри у країнської

він так само зробив дві: українську і галицьку . Російська .літерату ра під цим

кутом зору розглядалася як вищий тип словесної творчості, а великоруська й

українська як приватні тиші творчості для простого народу.

Тимчасом "історія не знає ніяких "підтітератур", - спростував Б.

Грінченко теорію М. Драгоманова. - ніяких літератур "для домашнего

обихода", ніяких літератур спеціально про пана або спеціально про

му жика, а знає просто літератури, що суть виявами розу мового жігггя того

чи іншого народу цілком, і з панами, й з му жиками" (с. 93).

Де джерела драгоманівської теорії"? - замислився Б. Грінченко і

відповів: - У його російській освіті, вихованні. „Якщо з його освіти вийняти

все російське і залишити лише українське, то тахі .майже нічого не

залишиться. От йому і здається, що так повинні почу вати себе всі українці.