1843), То можна уявити картину харківського культурного життя того часу.

Головне ядро активних діячів складала молодь 1790-1793 років народження

(тобто юнаків по 23-26 років), запалених ідеєю творчості, праці на користь

культурного піднесення рідного краю, духовного розвитку своєї

батьківщини. Вони працювали під благословенням старшого покоління,

представленого головним чином професором Іваном Срезневським,

письменником Григорієм Квіткою та неспокійним засланцем у родовий

маєток село Кручик Василем Каразішім, який часто навідувався в Харків у

справах заснованого ним недавно Філотехнічного товариства.

“Харків стосовно України порівнюють з Афінами, якими були вони по

відношенню до інших міст Греції”, - співчутливо цитують “Украинский

журнал'' 1824 року Д. І. Багаїій і Д. П. Миїлер, вважаючи, що таке

порівняння занадто сміливе, але все ж відповідає реальному значенню

ОАХаркова в розвитку культури й освіти в Україні

2

".

У такому середовищі й виникає ідея творення журналістики в цьому

місті, відчуття готовності до подібного заходу місцевого громадянства і

достатності для реалізації задуму творчих сіп. Розгадка таємниці первісно

високого професійного рівня харківської преси 1810-1820-х років по.лягає в

її тісному зв'язку з університетом. За її творення беруться високоосвічені

люди. які. незважаючи на провінційний статус рядового губернського

міста, підносять жу рналістику в ньому до рівня кращих російських видань

того часу.

Історія української журналістики XIX століття

2 0 Батален Д. II., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его

существования. - Т. 2.- С. 58!.Михаил нм І.Л.

Частина друга

Харківська журналістика 1810-1820-х років

Розділ четвертий

“Харьковский Демокрит”

Василь Маслович як видавець сатиричного журналу. Програма журналу.

Автори. Предмет висміювання. Журнал як фактор просвітительської

свідомості. Українська творчість на сторінках часопису

Цензурний дозвіл на перше число журналу датований 7 січня 1816 року.

Видавцем його виступив Василь Маслович. студент Харківського

університету, що закінчував курс навчання. Особа В. Масловича по-свосму

прикметна й семантична в тодішній культурній ситу ації. На той час існувала

(в цілому небезпідставна) думка, що справжню кар’єру можна зробити лише

в столиці. Для цього редактор "Харьковского Демокрита”, видавши 6 чисел

журналу, у червні 1816 року вирушив у С.-Петербург. Але не менш слушною

була й дру га ду мка: підгрунтя кар'єри можна й слід закласти ще в провінції.

Принаймні трохи згодом саме таку позицію свідомо зайняв Ізмаїл

Срезневськпй (він навіть виклав її в листах до матері), розпочавши в 1833

році видання збірника народнопоетичних і своїх власних творів під назвою

"Запорожская Старина”. Видання на останньому курсі навчання журналу й

скидається на реалізацію добре виваженого плану В. Масловича: заявити

про себе “подвигами” на терені культу ри й просвітництва в провінції, аби

потім героєм з'явитися в столиці й мати перед собою відчиненими всі двері,

леї ко пройти шляхом творения кар'єри.

Під час подорожі до Петербурга В. Маслович веде щоденник, який

опублікував через два роки. Цей твір являв собою бліде наслідування

"Сентиментальної подорожі” Л. Стерна і мав довгий заголовок:

"Замечания и чу вствования, или Путешествие, каких мало, или каких очень

много, из Харькова до Санкт-Петербу рга (писанное наскоро карандашем.

а иногда пером на станциях) Василием Масловичем. доктором изящных

наук” (СПб.: В типографии Н. Греча. 1818. - 82 с.).

У різних джерелах можна зустріти свідчення, що твори В. Масловича

петербурзького періоду не опубліковані

21

. -Як бачимо, публікації в С.-

Петербурзі були. Але саме вони й засвідчити слабкість літерагурного

таланту В. Масловича. Уже сходила поетична зоря О. Пушкіна, активно

виявляли себе В. Жуковський. Д. Давидов. С. Баратннський та ін. На цьому

тлі. у порівнянні з ними В. Маслович був просто неконкурентноздатний.

Очевидно, він відчу в це і замовк у північній столиці. Таким чином, вихлюп

творчості і останній харківський рік. власне, й залишився єдиним виявом

його літературної праці.

1

Енциклопедія українознавства. - Париж - Нью-Йорк: Молоде життя. 1962. - Т.

4. - С 1484.

49Історія української журналістики XIX століття

Те. що слава складача для видавця надзвичайну вагомість, свідчить

вірш, опублікований у шостому числі "Харьковского Демокрита”. -

“Стихи по получении Докторского достоинства”. Тоді, навчаючись в

університеті, студенти могли здобути звання кандидата, а закінчити

у ніверсіггет. здобувши докторський науковий ступінь. В. Маслович пише

про цю подію один з найкращих своїх віршів:

Филиппка. в два мига к портному мой мундир.

Да вышьет сребрены на рукавах петлицы!

Дабы узнал скорей подлунный, целый мир.

Что к докторской и я принадлежу станице.

Се из школярства вдруг на славы верх взнесен!

Забыв мучительны и тяжкие уроки,

В дипломе лестные теперь читаю строки -

Завидный жребий мой с чем может быть сравнен? -

Цари и Короли. Маркграфы и Герцоги.

Хотите ль чтоб сказал всю истину я вам?

За ваши скипетры, не только черной тоги

Кусочка моего диплома не отдам!!

Слабкість літературного таланту видавця позначилася й на журналі

“Харьковский Демокрит”. Це була друга (після мрії про кар'єру в

Петербурзі і від'їзду до столиці) причина короткого віку журналу. За третю

причину можна вважати нерозвиненість літературного життя в харківській

глибинці, відсутність широкої громадської, а головне - творчої підтримки

журналу подібного гу мористичного напрямку.

З оригінальними творами (переважно віршами) в часописі виступати

Г. Квітка, О. Сомов. Іван Срезневський, Д. .Ярославський: широко

друкувалися твори талановитого харківського автора, майстра жанру

байки й сатиричного вірша, Лкима Миколайовича Нахімова (на той час

уже покійного, 1782-1814): серед перекладачів зустрічаємо ім'я Р.

Ґонорського. Але головним автором журналу був сам його видавець В.

Маслович.

У першому числі часопису в замітці “Від видавця” він декларує свій

намір спертись на місцеву автуру: “За обов'язок особливий у важаю згадати

про те. що цей журнал буде наповнюватися творами нашого краю.

Видавець дозволяє собі поміщати й надруковані п'єси, але тільки ті. автори

яких належать нашому ж краю. По-перше, для того, щоб познайомити

віддалених читачів цього журналу (видавець тішить себе сподіваннями, що

такі знайдуться) з творами нашими: а по-друге, аби цілком дотриматися

назви “Харківського Демокріта” (№ 1, с. 3. Підкреслення автора. - І. М.).

_Як бачимо, наміри були благородні й поважні. Утому, що реалізувати

їх у повному обсязі не вдалося, винні об'єктивні та суб'єктивні обставини,

серед котрих за головні слід вважати брак плідного суспільного й

літературного середовища й слабкість хисту самого видавця. У всякому