125Михайлин і.Л.

цнотлішою її дочкою, яка саме своєю незайманістю й неприступністю

приваблювала козаків. З цієї колізії виростала й трагедія: матір вирішила

отруїти дочку, а, коли отрута не подіяла, повела її на ставок, аби втопити. У

боротьбі воші гинуть обидві у хвилях ставка. Закоханий у Ганнусю рибалка

неспроможний врятувати дівчину - вона мертва. Він повертається з нею в

глибини водної стихії, без коханої йому непротрібне життя. Екзистенційний

конфлікт старшого й молодшого покоління, що є рушієм людської історії, Т.

Шевченко подавав у жахливих неприродних романтичних барвах,

загострював до трагічної розв’язки, що позбавляла життя трьох людей.

Твори Т. Шевченка надавали “Малоросійському відділу” виразної

романтичної орієнтації, підносили престиж альманаху "Молодик”.

М. Костомаров опублікував тут під псевдонімом “Ієремія Галка” два

оригінальні вірші “Пантікапея” і “До Марії Потоцької” та переклад вірша

“Турнія” з “Краледвірського рукопису”. Обидва оригінальні вірші

написані під час подорожі автора по Криму в 1841 році і присвячені

історичним сюжетам. У заголовок першого твору виносилася назва

давнього старогрецького міста, що було засноване в VI столітті до р. Хр. на

місці нинішньої Керчі. Сам вірш являв собою невелику драматичну сценку,

у якій відбувався діалог мандрівника, що оглядав руїни старого міста, з

привидом пантікапейського царя, який скаржився на неможливість

спокійно спати в пограбованій могилі.

Вступ - опис приходу мандрівника до царської гробниці - написаній

досить невправними віршами, з традиційними для М. Костомарова

зміщеннями наголосів, дивовижним слововжитком (мандрівника він

називає “Странній”), огріхами проти римування (“тереми” - “старовини”).

Але сам діалог був відтворений п’ятистопним ямбом і білим віршем,

усталеним для вживання в драмах, що зробило й мову М. Костомарова

кращою, більш розкутою; у двох місцях він перейшов на вживання

гекзаметру, відповідного до відображення старої Греції. Традиційне для

романтизму протиставлення світу людей і світу примар, живого й

потойбічного, дня і ночі створювало виразну колоритну картину. Вищість

світу мертвих над світом живих - така була головна ідея цього

непересічного твору М. Костомарова.

Цікаво, що в основу цієї романтичної, присмаченої містикою

драматичної сценки лягли реальні життєві факти, спостережені поетом під

час подорожі. Пізніше в “Автобіографії” він, описуючи свою подорож по

Криму 1841 року, згадував, як був обурений звістками про зловживання,

здійснювані при розкопках керченських могил. Залишені на ніч без охороші,

вони були розграбовані місцевими жителями. Крім того й самі археологи

були помічені за продажем англійцям скарбів з могил. Цілком зрозуміло,

наскільки такі повідомлення могли схвилювати історика М. Костомарова, а

огляд могил захопити його уяву. ‘Я написав по-малоруськи вірш,

надрукований згодом у “Молодикові” Бецького, - читаємо в

“Автобіографії”. -Я зобразив блукаючу тінь одного з боспорських царів,

прах якого ввикинули з могили шукачі старожіггностей, і тінь не знаходить

126

Історія української журналістики XIX століття

собі спокою, що представлене у відповідності до відомого античного

вірування про неспокійне блукання померлих, позбавлених поховання”

100

.

Другий вірш “До Марії Потоцької” був написаний у Бахчисараї після

огляду ханського палацу. Знаменита бранка, польська княжна, що стала

дружиною Керім-Гірея, на чию честь був споруджений знаменитий

Бахчисарайський фонтан - “фонтан сліз” - править для М. Костомарова за

блискучий образ романтичної героїні. Вона для нього - “українка

нещаслива” (с. 123), представниця християнського світу, що так і

залишилася вірною предківській вірі:

Там вона жила самотня.

Там молилася Христу,

Там зачахла і зав'яла,

Там похована лежіггь (с. 124).

Спустів ханський палац; виявляється, все в житті тлінне і минуще;

вічними є туга Марії за своєю батьківщиною, велич її духу, нескореність

перед обставинами:

Усе славне, світовеє

Розлетіггься й пропаде.

Тільки чистеє, святеє

Позостанеться навік (с. 125)

Вірші М. Костомарова були корисними й помітними серед поетичних

творів “Молодика”, розвішали романтичний напрямок, підносили ідеал

любові до України.

А. Метлинський під псевдонімом “А. Могила” теж опублікував два

нових вірші, суголосні із загальним напрямом альманаху. У творі “Розмова

з покійними” ліричний герой на чужині згадує батьківщину, коли з братами

і сестрами він садів у “зеленім садочку”, і відчував, як до них навідується

дух дідуся й бабусі, аби довідатися, чи щасливо живуть онуки. Сестра хоче

розважити піснею засмученого розмовою з покійними брата. Але йому

здається, що через сестрину пісню з ним розмовляє ненька, а та ненька

виявляється Україною. Вірш будив патріотичні почуття, ототожнював

матір і Україну, вводив образ батьківщини в коло особливо дорогих для

кожної людини понять, пов’язаних з родинним станом.

Другому віршу “Рідна мова” судилося стати першою в українській

літературі одою на честь українського слова. Написаний чотиристопним

хореєм, найбільш енергійним віршовим розміром, з точними римами,

восьмирядковими строфами з перехресним римуванням, вірш позбувся

властивої деяким творам А. Метлинського кволості, розтягнутості,

зазвучав як маніфест віри у величезні можливості мови спричинитися до

національного відродження. Рідна мова оживлює завмираюче серце

ліричного героя, відноалює в ньому пам'ять про героїчне мину ле, а відтак і

пробуджує надію на майбутнє відродження українського народу:

100

Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. - К.. 1990. -

С. 453.

127Михайин .Л.

Було щастя, були чвари. -

Все те геть собі пішло;

І як сонце із-під хмари -

Рідне слово ізіпшло (с. 114).

Обіщва вірші А. Метлинського, особливо останній, були окрасою

"Молодика", з ного сторінок зійшли в читацьку свідомість, стали набутком

історії української літерату ри.

В альманасі "Молодик" відбувся літературний дебют Я. Щоголева.

Він опублікував тут три вірша "Неволя", "На згадування Климовського" та

"Могила", оповиті козацькою романтикою.

Поезія "Неволя" скидалася на своєрідну українську інтерпретацію

відомих у творчості багатьох російських поетів того часу віршів під назвою

"В'язень" ("Узник"). Ліричний герой перебував в універсальній ситуації

неможливості здійснення своїх шляхетних душевних поривів. Він просив

невідомого співрозмовника дати йому коня й пустити на дорогу до рідного

краю. Але невідома сила не пускає його додому; пан кошовий без нього

виїздить у поле битися з турками, а козаче серце в'яне з туги за

батьківщиною на чужині.

Вірш "На згадування Климовського" змальовував образ знаменитого

українського поета XVIII століття, автора пісні "їхав козак за Дунай". Він

оспівувався як лицар України, чия пісня розлішалася "од краю до краю",

будила потяг до волі. Тепер лише кобзарі співають нам про давню козацьку

славу. А де поховано славного лицаря-поета, невідомо.

Суголосним з попереднім був вірш "Могила", у якому поет створив

образ безіменної могили, почорнілої від дощу й вітру, без хреста на ній,

лише шабля, яка лежить на ній, свідчить про те, що тут поховано козака.

Вірші Я. Щоголева відзначалися доброю поетичною технікою,

стилізацією під народну пісню, будили в свідомості читача "Молодика"

тугу за славою великої козацької держави України.

Поповнився завдяки "Молодикові" й доробок М. Петренка. Тут були

опубліковані два його вірші: "Вечір" ("Схилившись на руку, дивлюся..."),

що згодом увійшов у цикл "Небо", і "Батьківська могила". Мотив неба

набував у першому вірші нового напрямку. Вірш складався з двох частин:

у першій ліричний герой, спостерігаючи захмарене небо, замислювався над

тим, що воно віщує йому; у другій частині він у формі загаггань намагався

вгадати відповіді: можливо, це пророцтво людської кари, лихої долі; небо

мовчить, герой не дістає відповіді, йому тільки важко на душі, неначе всі

хмари схилилися йому на груди.

Образ не просто неба, а хмарного неба, подавав Петренків улюблений

романтичний мотив в іншому аспекті: небо вияалялося не тільки високим і

далеким, але й хмарним, ворожим героєві, віщувало йому тяжке майбуття,

сповнювало сумними передчуттями.

У другому вірші мотив сирітства поєднувався з мотивом пошуку

генетичного зв'язку з минулим, що символізувалося в образі батькової

могили. Його ліричний герой - сам бурлака. Удома він нудить світом