96Історія української журналістики XIX століття

Це була замаскована алегорія й доволі прозора відповідь критиканам

української літератури. Г. Квітка вказував, що оцінювати українське

письменство беруться люди типу' шевця Терешка, некомпетентні у цій

галузі, невігласи в українських справах. Вони не знають України. її історії,

національного життя, мови. Тому їм здається, що України немає, що не

існує й української мови, а як існує, то її ніхто не розуміє. Г. Квітка знає, що

це не так. Трохи пізніше в листі до А. О. Краєвського, редактора журналу

‘Отечественные записки”, від 25 жовтня 1841 року він писав: “Важко

упевнити десятки міліонів людей, що своєю мовою говорять, пишуть,

читають з насолодою, важко людям, які не знають тієї мови, запевнити їх

же, що вони не мають її”

75

.

Власне вся ця велика передмова (і “Супліка”, і "Патрет”) знадобилася

для того, щоб опублікувати на сторінках “Зірочки” (так Г. Квітка ласкаво

називав “Утреннюю звезду”) наступний твір - "Малоросійський ранок”. Це

був невеликий уривок з повісті "Маруся” - твору програмового в творчості

Г. Квітки й рубіжного в українській літературі. Написана як відповідь на

Гулакові заперечення поважної української творчості, повість “Маруся”

покликана була відіграти роль взірця, продемонструвати величезний

внутрішній потенціал української мови, здатність втілювати трагічні

мотиви, відображати самодостатній, герметичний у самому собі,

високоморальний світ українського селянства, створювати пластичні

картини дійсності. Не можна твердити, що Г. Квітка вибрав для

демонстрації властивостей повісті найбільш вдале місце. Це був уривок, що

відповідав швидше вимогам “мальовничої прози” Розумника Ґонорського.

“Ось і рідесенький туманець пав на річеньку, мов парубок

приголубивсь до дівчиноньки і укупі з нею побігли ховатись меж крутими

берегами, - читали шанувальники красного письменства в “Утренней

звезде”. - Далі і хмарочки стали розходитись, порідшали і стали звертатись

купками, мов клубочки, розступатись, щоб дати дорогу для якогось

пишного, важного гостя, ніби царя якого, діючого добро усьому миру, щоб

тільки відтіля дивитись на те, що тут буде!” (с. 46-47)

Це було цілком новаторське явище в новій українській літературі, яка

до того знала лише вірші, переважно бурлескні, та драму. Але справжня

зрілість приходить з прозою, яка відображає картини народного життя,

будить думки, народжує читача. Таку роль відіграла в українській

літературі проза Г. Квітки, що почалася з “Марусі”, уривок з якої був

уперше опублікований в альманасі “Утренняя звезда”.

-Як упорядник українського тому Г. Квітка згуртував на сторінках

“Утренней звезды” провідних авторів молодої української літератури. Можна

хіба що зауважити відсутність у збірнику творів Левка Боровиковського.

Із. Срезневський виступив з циклом “Запорозькі пісні”, опублікувавши

уривки з своєї знаменитої праці “Запорозька старовина”, що саме тоді

розпочата виходити першими випусками. Тут було подано три історичні

75 Там само. - С. 322.

97пісні: "Надгробна пісня Свпрговському”, "Спалення Могилева” та

Надгробна пісня на смерть осавула Чурая”. Фольклористом було

використано н структуру "Запорозької старовини”: спочатку подавалася

історична довідка про подію чи героя, потім український віршований текст

пісні, далі його прозовий підрядний переклад російською мовою та

примітки з поясненням незрозумілих слів.

Пізніше було встановлено, що “Запорозька старовина” є українським

варіантом відомих романтичних містифікацій, до числа яких належать

“Пісні Оссіана” Дж. Макферсона. "Краледворськрй рукопис” Вацлава

Ганки та Йозефа Ліндн, "Гузла” Проспера Меріме . Але в 1833 році про

фальсифікацію ще ніхто не здогадувався, а твори, можливо, придумані на

зразок фольклорних самим Із. Срезневським. відповідали Квітчиним

настановам переходу від бурлескної до поважної творчості.

Про твори П. Гу лака-Артемовського на сторінках “Утренней звезды”

вже йшлося.

Є. Гребінка, поруч з двома байками “Будяк та Конопелечка” й

"Пшениця”, опублікував уривки з другої й третьої пісень поеми О. С.

Пушкіна "Полтава”, що він її тоді перекладав по-українськи. Останній

уривок був присвячений зустрічі Мазепи з Марією після страти її батька.

Марія збожеволіла.

Тебе я мала за другого!

Ти. старцюга, який страшний.

Ні. гарний був Мазепа мій:

А ти, так здавсь на чорта злого.

В його очах - як жар любов.

А речі - од огню жарчіші.

Від снігу ус його біліші,

А твій замазаний у кров!

І з реготом завискотіла;

І мов лихий її злизав.

Мазепине трусилось ліло.

Його циганський піт проняв;

Мов смертю на нього сопнуло.

За шкуру снігом мов сипнуло,

І волос шапку підсував (с. 86-87).

Наведений уривок демонструє і мовну недосконалість перекладу,

порушення в ньому граматичних норм української мови (наприклад, у

рядку "від снігу ус його біліші”, де мало б бути слово "вуса”, але не

вклалося в розмір), і схильність до бурлескної лексики, яка

дисгармоніювала з трагічністю відтворюваної картини (“лихий злизав”, “і

з реготом завискотіла”). Важко також зрозуміти, чому українські поети (О.

6

Див. про це докладно у кн.: Кирдан Б. П. Собиратели народной поэзии. ІІз

истории украинской фольклористики XIX в. - М.: Наука. 1974. - С. 81 - 137.

Михайлин І.Л.

98Історія української журналістики XIX століття

Шпигоцькнй, Є. Гребінка) так наполегливо беруться за переклад саме

“Полтави’', твору, з одного боку, на українську тематику, але. з другого

боку, з яскравим імперським антиукраїнським змістом.

Завершувані другий том "Утренней звезды” твори І. Котляревського.

Його добірка теж розпадалася на бурлескну й сентиментальну частини. Тут

був опублікований уривок з шостої книжки “Енеїди”, але на закінчення

друкувалися пісні з Наталки Полтавки” з нотами до них харківського

композитора А. Й. Барсицького. Серед трьох представлених пісень "Віють

вітри”, “Дід рудий” і “Ой я дівчина Полтавка” друга була жартівливою, але

перша й третя демонстрували великі можливості української мови дія

вислоалення поважних почуттів.

Публікацію пісень супроводжувала ілюстрація - літографія

української дівчини (Натаїки Полтавки) відомого російського гравера

академіка І. Чеського. Лицо додати до цього інші ілюстрації - краєвид

Харкова та портрет Г. Сковороди, вміщені в першому томі й виконані

харківським художником І. І. Альгенштедтом. - то можемо говорити про

“Утреннюю заезду” як про перше ілюстроване видання в історії української

журналістики.

Альманах "Утренняя звезда” мав велике значення в розвитку

українського письменства та журналістики. Воно полягаю в тому, що

а) він об'єднав літературні й наукові сили краю, засвідчив могутній

творчіш потенціал Слобожанщини:

б) другий його том став першим окремим українським виданням у

Харкові;

в) ця книжка продемонструвала народження прози в новій українській

літературі, де до того часу існували лише поезія і драма:

г) засвідчила наполегливе прагнення ряду авторів вийти за межі

традиції котляревщини (бурлескно-гумористичної творчості), що склалася

на той час, і започаткувати новий сентиментально-романтичний

(просвітницько-реалістичний) напрямок;

,т) дала перший зразок української літерату рної критики, захисного

спрямування, стала моментом згуртування українських авторів на

сформульованій одним з них - Г. Квіткою - засаді: непідлеглості

українського письменства негативним і некомпетентним судженням про

нього російської критики й журналістики.

“Утренняя звезда” була по-справжньому видатним звершенням

українського духу, величним явищем, хоча воно, на жаль, гідно не

поціноване в нашій історичній науці.

Натомість дуже високо підноситься значення альманаху “Русалка Дніст­

ровая”, виданого у 1837 році в Будапешті й підготованого до друку так

званою “Руською трійцею”, у чому вняаляється. власне, вищий рівень націо­

нальної самосвідомості, історично аластивіш західноукраїнській інтелігенції,

звідки й більш шанобливе ставлення її до власних духовних скарбів.

Лкщо про “Утреннюю звезду” можна прочитати лише у відповідних

розділах історії журналістики і літератури як про прохідне явище, то