13. Загальна характеристика прози м. Хвильового. Ілюзія та реальність у світобаченні головного персонажа новели «я (Романтика)».

М. Хвильовий – одна з найвизначніших постатей ХХ ст.. У 20-ті рр.. він перебував в епіцентрі українського інтелектуального руху як генератор нових ідей, що формували й характеризували культурне життя епохи Розстріляного відродження, яскравий її представник і водночас основоположник.

Однією з найважливіших для М.Хвильового впродовж усієї його творчості була проблема розбіжності мрії і дійсності. А звідси в його новелах майже завжди два плани: буденне сьогодення і протиставлене йому омріяне майбутнє або ідеалізоване минуле. М.Хвильовий правдиво змалював життєвий бруд, складність і суперечності довколишньої дійсності. Мрія і дійсність й його творах постають не в контрастних зіставленнях чи ідейному протиборстві, а в химерній сукупності, що надає оповіданням і новелам письменника неповторної стильової новизни.

«Я (Романтика)» - своєрідне попередження про непоправну втрату на обраному шляху істинних цінностей. Вічне протистояння добра і зла в цій новелі перенесено в площину внутрішнього світу героя. У новелі центром авторської уваги є душа ліричного героя, її страждання, невміння обрати правильний шлях. Герой відчуває у собі наявність добра і зла: «Я – чекіст, але я і людина». Віддаючи накази про розстріл, він заспокоює себе тим, що так треба, у душі ж плекає образ рідної матері, яка асоціюється з Матір’ю Божою. У мріях головний герой летить до рідної оселі, де відпочиває від насильства й жорстокості, які сам і сіє на землі. Ось такі ілюзії борються із жорстокою реальністю, в якій він живе, і яку сам же і творить.

Новела «Я (Романтика)» передає тривогу, сум’яття, роздвоєність душі самого М.Хвильового, для якого дуже гостро постала проблема морального вибору – правда чи ідея. Її розв’язанням у 1923 році став постріл у скроню.

35. Провідні мотиви поезій Максима Рильського.

М. Рильський – яскравий представник неокласицистичної літературної школи. За своє життя він видав 35 книжок власної лірики. Найбільш плідним періодом його творчості є 20-ті роки ХХ ст.: «Синя далечінь»(1922), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Під осінніми зорями», «Тринадцята весна» (обидві – 1926 роки). У ліриці М.Рильського передусім вражає багатство мотивів, запозичених з традиційного українського мистецтва, західноєвропейської та античної поезії, а також у яких міститься сучасна революційна та пореволюційна дійсність.

До ранніх поетичних творів письменника належить вірш «На білу гречку впали роси…» (1910). Основний мотив поезії – щемлива елегія, навіяна спогляданням природи й розлукою з близькою людиною. Узагалі мотив розлуки на довгий час стає провідним у творчості письменника. У поезії «Яблука доспіли, яблука червоні…» також майстерно поєднано опис осінньої природи й почуття ліричного героя, який назавжди прощається з коханою в цьому осінньому саду.

До «неокласичного» періоду творчості письменника належить поезія про місто його дитинства – Київ, яка має назву «Ластівки літають, бо літається».

У вірші «Шопен» найвищою цінністю людського духовного буття виступає музика. Поезія просякнута захопленням від вальсу видатного польського композитора Ф.Шопена.

Багата і яскрава народна символіка стала основною в поезії «Троянди й виноград». У ній автор возвеличує працелюбність, самовідданість людини як головні ментальні риси українця.

Вірш «Слово про рідну матір» у 1941 році був проголошений на радіомітингу, котрий транслювався на території окупованої України. У ній поет звертається до національної свідомості українців, тим самим вказуючи на силу, нездоланність, майбутнє нації.