26.Суспільно-політична атмосфера в післяреволюційній Україні та її відображення у повісті Антоненка Давидовича Смерть.

Описані в творі події відбуваються в часи воєнного комунізму(1920) в одній із парторганізацій українського повітового містечка. Тут автор виводить охтирський типаж і використовував сцени, побачені в Охтирці на великій арені життя. Письменник зображує політику «збірної відповідальності» і її безоглядними масовими розстрілами людей.

Читаючи текст ми зустрічаємо «огидливо стирчали гнилими кроквами напівзруйновані ятки. Це жертви боротьби комун відділу з приватним торгом». Для того щоб стати “своїм” серед чужих і переконати колектив у тому шо він такий самий як вони-більшовики і о він вже більше не націоналіст-петлюрівець, Кость Горобенко починає реквізовувати. Кость реквізовує все:книжки з бібліотеки, піаніно, мікроскоп, столи для письма, книги в дорогих палітурках, шафи. Піаніно перевозили до клубу, дитбудинків, шкіл. Столи й шафи – у різні канцелярії, відділи і секції. Книги ж кидали на підлоги кімнат НАРДому

Ведеться політика проти купців,та підприємців. Базари, де в той час жінки комуністів ходять туди купувати, комгосп попсував ятки на м'ясо і тепер різники продають м'ясо просто на землі. Тут йдеться про про таке якище як продрозкладка. Тобто все продовольство мало бути спільним і влада реквізовувала товари у тих хто провадив власну торгівлю. Навіть ситуація, коли в читальні була знайдена брошура Шарлеманя "Охороняйте рідну природу" і з таким же успіхом вона була конфіскована через слово "рідна". Адже як це так? Природа скрізь інтернаціональна. Це самостійницька книжка. Її "ніззя" пускать.

Контрреволюція проявлялася у всьому. Під час зустрічі у бібліотеці, коли Дружинін помітив портрет Мазепи, запитавшись чи він революціонер видно як влада була ворожо настроєна до минулої влади і як міцно хотіла вкорінити свою.( - Ні, розуміється. А що таке? Дружинін спокійно повернувся до стіни: - Да вот - висит. Мне было невдомек. Думаю: ведь гетманы - это вроде как у нас цари. )

27.Проблематика роману Підмогильного “Місто"

Підмогильний створив модерний роман, в якому, на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами. «Місто» — перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.

У романі розглядається проблема міста і села, яка гостро постала перед суспільством і на початку XX ст., особливо в післяреволюційний період. Це насамперед проблема нових кадрів, які могли б змінити лице зрусифікованого міста. До міста потягнулася молодь, аби посісти там власне місце: одні мріяли заглибитися в науку, осягнути її, набути певного фаху, набратися розуму, щоб повернутися на село і будувати нове життя, інші просто мріяли "вийти в люди", зайняти престижне місце, бути на щабель вище простого «селюка». Степан Радченко, головний персонаж роману «Місто», виїжджає з села з єдиною метою — здобути новий фах і повернутися до рідного села з новими знаннями. Настроєний трохи скептично, а то й вороже проти міста, проти тих «безглуздих крамарів учителів, безжурних з дурощів ляльок у пишних уборах». Згодом він змінює свою думку: «Не ненавидіти треба місто, а здобути». Степан розуміє, що сільська молодь може влити в місто свіжу кров, яка «змінить його вигляд і істоту, і він один із цієї зміни, що її від долі призначено перемогти».

Також актуальним постає питання самореалізація молодого письменника. Студент, який приїхав із села завойовувати місто, захопився ідеєю стати письменником. Відвідавши літературний вечір Степан Радченко і собі вирішив чому він не може бути таким як ті критики, що сидять і обговорюють. Перше Степанове оповідання «Бритва», автор показав, як народився новий письменник і навіть отримав нове хрещення, обравши псевдонім Стефан.

28.Відображення літературного процесу сер. 20-х рр.. 20 ст у романі Підмогильного "Місто"

У цьому романі В.Підмогильний зобразив відродж.літ.процесу сер.20-их р.20ст. Автор у своєму творі описує літературну вечірку, яку відвідує гол.персонаж Степан Радченко. Там виступає найголовніший критик Михайло Світозаров, а також там Степан знайомиться і з поетом Вигорським. Степан Радченко теж вирішує стати письменником. Першим його твором стає оповідання «Бритва», де автор розповідає про свою бритву, яка під час громадянської війни переходила з рук в руки, належала різним ворожим силам. За Радченком, бритва – це символ виборюваної влади. Написавши це оповідання Степан підписав його власним іменем, бо вважав відразними всякого роду псевдоніми. Перед друком Степан вирішив показати це оповідання видатному критикові М. Світозару. Саме в образі цього критика автор і втілив правду тогочасного літ.процесу. Критик Світозаров буквально вигнав молодого письменника, навіть не запитавши що за твір. Після цього Степан порвав свій твір. Проте згодом, завдяки студенту Задорожньому, Степан знову почав писати. Він створив з півдесятка оповідань на повстанські теми. Борис відразу сказав, що їх потрібно друкувати в журналах. Проте Степан, пам’ятаючи про попередній гіркий досвід, зауважив, що «література – це делікатна річ. Руку треба мати, а то й не підступайся. Того й письменників так мало». Проте Степан почав друкуватись. Література виявилась для нього досить вигідною річчю, добре оплачуваною. Харківський журнал навіть запропонував видати збірку.

Самі ж оповідання Степана спочатку були недосконалими, з багатьма формальними, часто разючими хибами, необроблені, розтягнені, плутані, кволі на образ тощо. І якось Степан прочитав «Фата Моргну» і зрозумів, що те, що він пише – це все нісенітниці. Він ніколи не напише так. Так, він пише, але його твори ніякі, вони не залишають жодного сліду у душі читача, вони просто забуваються.

Входження Радченка в літ.товариство відбувалось поступово. Спочатку він відчував себе тут прикро, з нетерпінням чекав виходу своєї збірки, бо лише вона могла йому дати справжній літ.паспорт замість тимчасової посвідки журнальних оповідань. Лише після виходу збірки, на письменника Стефана звернув увагу Світозаров, який написав похвальну рецензію у «Червоному шляху». Згодом Степан став секретарем в журналі. Перевіряючи всі оті творіння, які надсилались до журналу, і тут він зрозумів, що справжніх талантів дуже мало. «Червоний шлях» - перший на Рад.Укр. громадянсько-політичний і літ.-наук.місячник, виходив у 1923-1936 рр.у Харкові, зосереджуючи навколо себе основний актив молодих творчих сил. З серпня 1936 р.-«Літ.журнал».

В.Підмогильний описує письменницьке середовище, показує народження Автора, його успіхи і невдачі, його мандри різними світами роману. І останнє речення роману закінчується там, де має розпочатися повість Степана Радченка: «Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей»