25. Проблема зміни духовних та суспільних орієнтирів (трагедія роздвоєння особистості) у повісті Антоненка-Давидовича Смерть.

Твір є глибоко психологічний і письменник свідомо подав повість у психологічному зрізі, будучи глибоко переконаним, що в ‘мистецтві доба підбивання підсумків після величезних політичних катаклізмів й буде добою психологізму’. Своє ставлення до порушених проблем автор виявив через психологічний самоаналіз внутрішнього світу головного персонажа і, по суті, антигероя Костя Горобенка, в чиєму образі чимало пережитого й самим автором.

Однією з найдражливіших і найболючіших для Горобенка є проблема поєднання власного перебування в партії більшовиків і розв’язання національного питання, яке раз у раз постає у всій своїй невідворотній реальності, дошкуляючи суперечливістю, проблематичністю, а часом і ’нерозвязністю’ . Горобенко переборює в собі болючі суперечності , переживає психологічні муки, прискіпливо стежить за своїми вчинкам і сушить собі голову над численними проблемами . І всі його муки самотності , самоаналізи і перевертання власної утроби, болючі сумніви не дають йому змоги радіти, холи хочеться й журитися коли сумно. А річ у тім, що Кость Горобенко-колишній націоналіст, петлюрівець. Колись засновував Просвіти, Нац. Союз, але зневірившись в їхніх на його думку ’облудних’ ідеалах, він формально порвав зі своїм соціальним оточенням: з ’петлюрівщиною’, Директорією, ба став навіть членом РКП(б). Та хоч він і одірвався від свого соціального коріння, але в душі не спроможний покінчити з нашаруванням минулого і придушити в душі його рецидиви.

Своєрідним ключем до розуміння твору й зокрема позиції Горобенка є повість вміщена на початку твору притча про алхіміка, який дошукувався філософського каменя. Вона багато чого розкриває і пояснює , але не пояснює одного-що змусило Горобенка порвати з націоналізмом і перйти до більшовиків.Драматизм становища головного персонажа полягає в тому, що він мовби дволикий Янус, одне обличчя якого звернене в минуле, а друге в майбутнє. До нього пасує відомий парадокс : ’Свій серед чужих. Чужий серед своїх’. За час перебування в партії більшовиків у Горобенка зявився й розвинулись підозрілість, дражливість , внутрішня наструченість , потайливість, остережливість. Адже йому не до кінця довіряють колеги-партіці, вважаючи , що як комуніст-більшовик він несталий, зважаючи на пребування раніш українських організаціях і лише ’як культробітник може бути використаний у губерніальному масштабі’.

Під впливом усіх цих факторів Горобенко став амбітним, мстивим, агресивним і ладен мало не в кожному вбачати контрреволюціонера. Він мов алхімік довго й марно дошукувався свого філософського каменя, прагнув пізнати самого себе, намагався витрусити з себе міщанську інтелігенцію, геть усе що не тичиться комунізму, що лишається в ньому від минулого, і нарешті дійшов єдино можливого виходу –ніби спокутувати давні гріхи і стати больовим більшовиком, стати комуністом можна тільки ціною крові людей із середовища якого недавно вийшов сам: ’За життя розплата тільки кровю’.

Яскраво описані переживання Горобенка коли він намагається розстріляти 6 заручників, але все таки Рубікон перейдено і Горобенко так і залишився людиною з роздвоєною психікою. Автор описує його не тільки як жертву власних переживань і роздвоєної психіки, а й як жертву обставин тогочасного жорстокого життя, коли доводилось думати одне говорити інше, а робити ще інше.