50. Розвиток укр.Л-ри в 1920-30 рр.На теренах Чехословаччини.

Після того як Польща почала надто неприязно ставитися до українців, більша їх частина подалася до Чехословаччини. Вже з кін.20-их рр. 20ст.в Прагу поч.з’їжджатися укр.емігранти, в тому числі й письменники. Адже тут, у Празі, діяв Укр.вільний універ при Карловім універі, Укр. педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (1923 р.), у Подебрадах—Укр.господарська академія (1922р.) та ін. У цих закладах навчалися Є. Маланюк, Н. Лівицька-Холодна, Ю. Дараган, О.Теліга, О. Ольжич, О.Лятуринська та.ін.

У Празі перебував Спиридон Черкасенко, туди з Нім.переїжджає О.Олесь. Там жив Борис Старий. Там перебував відомий хатянин М.Шаповал, в літ-рі знаний як Сріблянський. Туди навіть приїжджав В.Винниченко. Дуж багато письменників з таборів їдуть в ЧС. Ю.Дараган приїжджає в Прагу і у 1923 р. вступає до Укр.вищого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова. Восени 1923 р.приїжджає туди Є.Маланюк, де вступає на гідротехнічне відділення інженерного факультету Української господарської академії в Поєбрадах. В Прагу приїжджає і А. Павлюк у 1922 р. Отже,вже з 1923 р. Прага стає центром укр.літерат.життя. Звідси й виникає тзв.поняття «празька шк.».В сер. 20-их років були спроби створити літ.організації у Празі. Це, як правило, були письменники лівого спрямування, багато з них належало до соціал-революціонерів.Перша з таких спроб належала Є.Маланюку, який у сер. 20-их рр.створив об’єднання «Культ». Його членами були Ю. Дараган, М. Грива,Аполоній Падолист (Варавін). Проте це об’єднання проіснувало недовго,причини його зникнення нам не відомі.

В сер. 20-их рр..було також створено це одне літературне прорадянське об’єднання «Жовтневе коло» .Це літературна група укр. письменників-емігрантів лівої орієнтації, до якої входили А.Павлюк,поет, художник В.Хмелюк, Аполоній Падолист, С.Масляк.

Далі впродовж 20-30 рр.не було вже жодних спроб створити якісь літературні об’єднання.Проте виник такий собі феномен як Празька школа, який є доволі дискусійним. Адже самі письменники, наприклад Є.Маланюк, якого вважали лідером цієї школи, заперечували її існування. Сам термін «Празька школа» належить проф.В.Державину, який після Другої світової війни покинув Радянський союз і написав статтю, де проводив огляд укр.поезії в еміграції. Там він й вперше вжив цей термін на позначення письменників молодшого покоління (О.Ольжич, О.Теліга, О.Лятуринська,О.Стефанович, Г. Мазуренко). Далі критики почали активно користуватись цим терміном і поширили його на всіх, хто коли-небудь був у Празі.

Празьку школу не можна вважати якоюсь літературною групою чи об’єднанням ще й тому,що воно не мало ні статуту, ні членства, ні структури, як, скажімо, «Гарт» чи ВАПЛІТЕ. Чимало представників організації жило не тільки в Празі, а й у Варшаві, Львові та інших містах Європи. Як вважають,до так званої «празької школи» входили Ю.Дараган, Є.Маланюк, О.Ольжич, Л.Мосендз, О.Теліга, Н.Лівицька-Холодна, О.Лятуринська, О.Стефанович, закарпатські поети І. Ірлявський та І. Колос та інші.

( 57) Тема голодомору

На еміграції про трагедію голоду в Україні писав Євген Маланюк – про «трупи в житах» у поезії «Року Божого 1933». Поетичною історією того, як замовчувалася і фальсифікувалася тема голоду в часи «побудови світлого комуністичного майбутнього людства» можна вважати поему Миколи Руденка «Хрест». Написаний у божевільні, де тримали письменника комуністи 70-х, цей твір змальовує одного з мільйонів «Хомів невіруючих» –більшовика Мирона, який не вірить у страхіття голоду, а вважає, що про голод начебто «брешуть» «ворожі голоси», плямуючи райську радянську дійсність. Герой поеми переконується у гіркій правді на власні очі – він бачить мертве село, де знімають фільм про щасливе колгоспне буття.Літературознавці вважають, що першим із прозаїків звернувся до теми Голодомору Улас Самчук в романі «Марія», хоч відомо, що хронологічно першим твором про голод була новела А. Любченка «Кострига». Тяжку «цілину» цієї тематики освоювали й інші – Тодось Осьмачка, чиї повісті, написані в 50-ті роки минулого століття, перевидаються вже в 21-му; твори І. Качуровського і О. Веретенченка, О. Гай-Головка, В. Чапленка, М. Стельмаха, В. Земляка. Василь Барка, український письменник-емігрант зі США. Його роман «Жовтий князь» фахівці вважають чи не найкращим і найбагатограннішим із відомих творів про трагедію Голодомору.