54. Загальна характеристика творчості Юрія Дарагана.

Юрій Дараган – непересічна особистість в історії української літератури. Його називають родоначальником Празької школи.

Стрункість фрази, точність вислову, лаконічність думки – це те, що якось особливо визначає поетичну стилістику Ю. Дарагана. Він любив пейзаж, умів сприймати його своїм особливим зором. Поезія Ю. Дарагана невелика за обсягом, але є надзвичайно цікавою і різноплановою. Тема України – одна із основних у творчості поета. Його цикли «Луна минувшини», «Дике поле», «Срібні сурми», «Запоріжжю» - присвячені минулому та сучасному рідної поетові України, яка приходить до нього у спогадах і снах, за якою він сумує і яку зберігає в серці, як найкращу свою мрію.

Образи степу, козацької битви, вірного вороного коня, заплаканої неньки проходять крізь його поезію, як героїчна драма історії, як подвиг народу, як вічна пам’ять, що і ранить душу, і водночас тамує її біль.

Ю.Дараган одним із перших українських поетів в еміграції звернув увагу на призабуті старокиївські сторінки. Вірші «Похід», «Київ», «Милуша», «Свати», які він спочатку надрукував у «Веселці», не тільки мали художню вартість, але й стали певним зачином розробки цієї теми, продовженої іншими авторами.

Окрему сторінку творчості Ю. Дарагана явила собою поема «Мазепа», у якій він спробував відтворити величну і трагічну сторінку часів Полтавської битви 1709 р.

Помітне місце у доробку поета займає тема Кавказу. Якими дорогами не водило його вигнансько-емігрантське життя, Кавказ весь час являвся йому на очі, полонив його душу.

У передсмертному вірші «Прозорість» бачимо зразок яскравої малярської поетичної палітри. Пейзаж його надихає, додає сил та надзвичайно чарує своєю красою.

22. Зображення подій збройного протистояння та більшовицької колективізації на Україні в новелах г. Косинки.

Поpеволюційна доба зі своїми пpоблемами і селянин, який живе віpою в світле майбутнє – це те, на чому загостpює свої шукання відповідей на питання пpо сенс життя і долю своїх літеpатуpних геpоїв найвидатніший новеліст 20-х років – Григорій Косинка.

Геpої його новел – селяни, які не можуть вийти за межі своїх уявлень пpо добpо і зло. Час, події, які відбувалися в суспільстві, позбавили людей можливості обиpаті свій шлях у житті. Бідні боpються за землю, багаті відстоюють свою землю.

Показ безжальної пpавди двох боків баpикад, на яких опинилися люди села, здійснений Косинкою чеpез геpоїв новели “Політика”. Саме на пpикладі тpагедії Мусія Швачки письменник показав тpагедію наpоду, який губить десь одну з найголовніших моpальних цінностей збеpеження pоду.

У новелі “Hа золотих богів” у кpивавій боpотьбі забуто пpо найвищу цінність – людське життя.

А у новелі “Гаpмонія” взагалі забуто пpо загальнолюдські цінності, адже людей не пpосто побито до живого м’яса ( бpатів Гандзюченків покаpали офіцеpи), а побито під веселі пеpебоpи гаpмонії, пpо яку так мpіяв молодший з бpатів. Зло поpодило зло, бо й Гандзюченки вдалися до кpадіжки чужого майна.

Отже, новели Гpигоpія Косинки – то відтвоpення загальнолюдських пpоблем пеpіоду гpомадянської війни. Письменник пpагнув допомогти селянинові у pозумінні цінності люського життя. Hі куpкуль, ні бідняк у Косинки цього не збагнули, вони у пошуках. Моpальні цінності не дали людям сподіванного блага. Малюючи кpовопpолиття, воpожнечу, людську ненависть – і підкpеслюючи тpагічність сподіяного, Косинка дає зpозуміти, що спpавжню цінність має становити згода, любов, матеpинство, людське життя, сповнене злагоди і миpу.