- •13. Загальна характеристика прози м. Хвильового. Ілюзія та реальність у світобаченні головного персонажа новели «я (Романтика)».
- •35. Провідні мотиви поезій Максима Рильського.
- •45. Поетичний світ Богдана-Ігоря Антонича.
- •52. Життєвий і творчий шлях Євгенія Маланюка.
- •54. Загальна характеристика творчості Юрія Дарагана.
- •22. Зображення подій збройного протистояння та більшовицької колективізації на Україні в новелах г. Косинки.
- •23. Образ Мусія Швачки як жертви власної та більшовицької “політики” (новела “Політика” г. Косинки).
- •2. Проза в. Винниченка 1920-1930 рр.
- •3. Роман в. Винниченка «Сонячна машина»: жанрова специфіка та проблематика твору
- •4. Система образів та розстановка персонажів у романі в.Винниченка «Сонячна машина»
- •5. Прогностичні судження про подальший розвиток людства в романі в. Винниченка «Сонячна машина»
- •6. Український літературний процес 1920-1930-х рр.: специфіка розвитку, ідейні та естетичні пошуки
- •7. Літературні напрями і угрупуання в українській літературі 1920-1930 рр
- •8. Літературна дискусія 1925-27рр.
- •9. Процес українізації та його відображення в укр.Л-рі 1920-30 рр.
- •11.Місце і роль Хвильового в українському політичному житті та літературному процесі 1920-1930 рр.
- •13. Загальна характеристика прози м. Хвильового. Ілюзія та реальність у світобаченні головного персонажа новели «я (Романтика)».
- •15. Ідейно-тематичне спрямування роману «Вальдшнепи» м.Хвильового
- •17. Творчість Павла Тичини: провідні мотиви ранніх поетичних збірок
- •18. Інтимна та пейзажна лірика ПавлаТичини
- •20. Творчість в.Сосюри 1920-1930 рр.
- •21. Життєвий шлях і творча спадщина Григорія Косинки
- •25. Проблема зміни духовних та суспільних орієнтирів (трагедія роздвоєння особистості) у повісті Антоненка-Давидовича Смерть.
- •26.Суспільно-політична атмосфера в післяреволюційній Україні та її відображення у повісті Антоненка Давидовича Смерть.
- •27.Проблематика роману Підмогильного “Місто"
- •29. Психологічний портрет головного персонажа роману Підмогильного "Місто"
- •30.Романтичне зображення героїки визвольної боротьби українського народу романі "Чотири шаблі" Яновського
- •31.Жанрові та сюжетні особливості роману у новелах "Вершники" Яновського
- •32. Ідейно-естетичні пошуки київських неокласиків.
- •34. Життєвий і творчий шлях Максима Рильського
- •36. Рефлексія війни у поезіях є. Плужника
- •37. Елементи екзистенціалізму у творчості є. Плужника
- •38. Розвиток української драматургії 20-30х рр. Хх ст.
- •51. Варшавська група укр.Літераторів.
- •41. Проблематика п’єси м.Куліша «Народний Малахій»
- •47. Провідні мотиви поетичної творчості Богдана Кравціва 1920-1930 років
- •42. Укр. Підпілля в «Патетичній сонаті» м.Куліша
- •43. Літ.Напрями та угрупування в західноукр.Та еміграційній л-рі 1920-1930 рр.
- •44. Західноукр. Літер.Життя 1920-30 рр.: загальні тенденції розвитку.
- •48. Укр.Літ.Процес 1920-30-их рр. В еміграції.
- •50. Розвиток укр.Л-ри в 1920-30 рр.На теренах Чехословаччини.
- •58. Проблематика роману у.Самчука «Марія»
- •53. Історіософська лірика є. Маланюка
- •59. «Хроніка» життя і смерті Марії як відображення історичної трагедії України (роман «у.Самчука «Марія»).
- •56. Розвиток укр.Прози в еміграції.
32. Ідейно-естетичні пошуки київських неокласиків.
Рік 1923 був схожий на трамплін, із якого «неокласики» рушили в літературний процес. Саме тоді вони всі з'їхалися до Києва й познайомилися. Саме цієї пам'ятної осені «неокласики» влаштовують серію літературних вечорів, із яких особливого розголосу набрали зібрання, проведені 25 вересня і в середині грудня. Із спогадів їх учасників знаємо, що основні зусилля цих заходів були націлені на згуртування мистецьких сил, на прямування їх у річище конструктивної праці.
Все це відбилося в дискусії на початку 1924 р., де позитивна оцінка М. Зеровим ідейно-естетичного плюралізму як свідчення «літературного оживлення» була рішуче засуджена Д. Загулом, котрий фактично обстоював необхідність уніфікації, суворої регламентації як вибору ідей, так і художніх засобів. Також неокласики взяли активну участь у літературній дискусії 25-28рр. і Зеров наголошував на тому, шо вони повині повсякчас заявляти про потребу уважного відношення до всякої культурної цінності, повинні заявити, що ми хочемо такої літературної обстановки, в якій будуть цінитися не маніфест, а робота письменника. Така позиція викликала на диспуті, та й згодом у пресі, зливу заперечень. Особливо дратувала опонентів М. Зерова його вимога замість гурткового протекціонізму запровадити здорову літературну конкуренцію. Коли незабаром у М. Зерова виникла нехіть до розмов про сучасну літературу, то причини насамперед слід шукати в подібного роду інсинуаціях та в неможливості їх відмести й спростувати. Все це для поета ставало малоцікавим. Починаючи з 1926 р., він лише принагідне виступає як літературний критик, основні зусилля зосередивши на перекладах та історико-літературних студіях. Лідер київських неокласиків Зеров мав виважену концепцію розвитку національної культури, за якою українська словесність - невід'ємна складова частина європейської культури, а кращі зразки здатні задовольнити найвимогливіший смак. На думку Зерова, «культурним орієнтиром» для України має стати величезний європейський мистецький фонд. Це положення поет відстоював і в своїх полемічних статтях та публічних виступах під час літературної дискусії 1925-1928 років, і в численних висококваліфікованих перекладах, і, звичайно, в оригінальній ліриці.
Також до групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
Те, що неокласики прагнули впроваджувати в своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935р. були заарештовані М. Зеров, Павло Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, в підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.