23. Образ Мусія Швачки як жертви власної та більшовицької “політики” (новела “Політика” г. Косинки).

У новелі "Політика" відбиті трагічні наслідки громадянської війни, коли брат ішов на брата, син на батька, коли рвались родинні узи. Це тривожило письменника, якого турбувала ідея відродження єдиної української нації. Мусій Швачка — головний герой оповідання "Політика". Мусій — чесний, принциповий чоловік, який щиро вірить в більшовицькі ідеали. Письменник з симпатією говорить про його добре серце, коли він підбирає замерзлого кота, бо "чого ж йому, товаришку, пропадать". У зіткненні з багатим жінчиним родом Мусій не розгубився, не поступився своїми переконаннями. І пролилась кров на очах у дружини, у рідних.

Симпатії Г. Косинки на стороні мужнього, загартованого злиднями й боротьбою Швачки, але автор не ідеалізує свого героя. Заглиблюючись у характер тих, хто віддав себе на вівтар комуністичній ідеї, сліпо вірив в неї, письменник показує, що мета в них нібито благородна — покінчити з бідністю і експлуатацією, але способи її досягнення ведуть до нового кровопролиття. Мусій Швачка — завзятий організатор політичного життя на селі. Він принциповий, ненавидить куркульство. Письменник досить переконливо показує психологічну мотивацію його зв'язків з народом. Він вірить народу і хоче йому допомогти. У зіткненні з багатіями Мусій не розгубився, не поступився жодним переконанням. Вороги вхопилися за ножі, він вийняв браунінг... Пролилася кров. В основі новели «Політика» — земля. Григорій Косинка в художньому аналізі внутрішнього переживання проблеми землі своїми героями не допускає жодних компромісів. Мусій Швачка послідовно захищає інтереси незаможніх, але головною зброєю своєї політики обрав силу, яка породжує протидію з боку багатіїв. Косинка захищає в цій новелі словами Мар'яниної матері одвічні загальнолюдські моральні цінності: святість роду, людську доброту і терпимість: "Хоч за тебе, синку, ребро мені переломили, та кров моя за тобою, і в роду, виходить, всі ми рівні". Мати хоче добра своїм дітям, не зважаючи на їх класові протистояння, тому просить не зчиняти сварки, "нехай злість за водою спливе". Цією новелою автор стверджує, що не може бути правди багатих і правди бідних, вона для всіх одна, і її суть — у вічних ідеалах добра, справедливості, милосердя, чуйності.

Укр. Літ у 1920 -1930 рр. (питання № 1, 10, 60, 49)

(60)все: (49)У цих роках в укр. Літ. Появилась тенденція до створення літературних організацій у 20х рр . у Харкові діяла письменницька організація «Плуг» на чолі з С. Пилипенком вони мали на меті виховувати нове покоління – радянське покоління. До цього угрупування належали : А. Головко, Д. Гуменна, Г. Епік, Н. Забіла, П. Панч. 1923 р була заснована Спілка пролетарських письменників «Гарт» на чолі з В. Елланом – Блакитним + П. Тичина, В. Сосюра, М. Йогансен, М. Хвильовий, В. Поліщук. Вона декларувала «боротьбу проти буржуазного мистецтва» , «залучення мас до літературної творчості» 1925 – заснування Вільної академії пролетарської літератури ВАПЛІТЕ на чолі з М. Хвильовим + П. Тичина , М. Бажан, П. Панч, Ю. Яновський . Вони у своїй діяльності також як і їхні колеги поширювали літературу в маси. Інтерновані вояки УНР заснували власну друкарню, де випускали мілітаристський часопис «Військовий вісник» і літературний журнал «Наша зоря». У цих виданнях працювали Євген Маланюк, Остап Луцький, Варфоломій Євтимович, Микола Шаповал тощо. Кожен табір Армії УНР видавав свій часопис. Найпотужнішими з них стали: «Залізний стрілець» (Каліш), «Запорозька думка» (Пикуличі, Вадовиці), «Наша Зоря» (Ланцут, Каліш), «Нове життя» (Александрів Куявський, Щипйорно), «Український сурмач» (Каліш, Щипйорно). (1) Важливою подією стала дискусія про майбутні перспективи укр. Літ , у її центрі опинився М. Хвильовий . який виступив ініціатором відступу від вульгаризації і просівтянщини та орієнтації на російську літературу, Хвильовий підкреслював необхідність орієнтації укр.. літ на Європейську літ.,аби перейняти у тої найкраще. В результаті Хвильовий за свої гасла жорстоко поплатився.(10) Розстріляне відродження – назва генерація письменників Укр. Літ у 1920 -1930 рр які були репресовані більшовицьким режимом . Спочатку були заборонені їхні твори , під пресом опинилися всі діячі культури та інтелігенція. Не витримуючи психологічного тиску наклали на себе руки М. Хвильовий та М. Скрипник, жертвами сталінського терору стали : Б. Антоненко – Давидович, М. Ярловий, К. Максимович, у таборах було фізично знищено Л. Курбаса, М. Куліша, М. Зерова, Г . Косинку та ін. Сотала очевидною мета проведення українізації – виявлення активних діячів культури, які не вважали що Україна – це частина Росії,натомість вважали її самобутньою нацією. Для їхнього фізичного знищення. Генерація письменників Укр. Літ у 1920 -1930 рр відрізнялась від свої попередників відсутністю надмірного фанатичного захоплення своєю націє, вона переглянули проблему в відносинах особа - народ . вони спробували їх де романтизувати . вона показували позитивне і негативне у героях, вони не ділили людей на стан. Часто у свої творах головні герої носять у собі постання автора для читачів. Вся їхня творчість була спрямована на манеталітет українця. Вони глибоко описували внутрішній світ героя і його із зовнішнім світом. Вони показували якою руйнівно для українства є комуністичний режим який приводить до розколу і середині людини та до розколу самої нації .