29. Психологічний портрет головного персонажа роману Підмогильного "Місто"

В.Підмогильний, майстер психологічного аналізу людської душі, створив образ неоднозначний і, можна сказати, складний. Письменник зображав людину, яка перебуває в складних стосунках зі світом та оточенням. Намагаючись пізнати таємниці світу, розгадати одвічну загадку людини, а також осмислити її ідеали та прагнення, Валер’ян Підмогильний створив героїв з різними ціннісними орієнтаціями в житті.

В.Підмогильний зображає Радченка-людину й Радченка-письменника, простежуючи зміну моральних цінностей свого персонажа, його поглядів на людей, на власне місце й призначення в житті, зміну життєвої мети та шляхів її досягнення. Він аналізує при цьому (хоч і побіжно) соціальні процеси та явища, їхній вплив на Степана Радченка. Його герой проходить шлях від прагматика-оптиміста, який спочатку вважає розум запорукою ефективної реалізації своєї мети, до завершеного героя абсурду. Адже після смерті дівчини Зоськи Степан ще гостріше відчує всевладність абсурду, неможливість не тільки перемогти його, а й уникнути. Варто наголосити, що автор “Міста” навмисне створює цілий ряд абсурдних ситуацій, у які потрапляє головний герой, особливо у другій частині твору, уважно фіксує, як його раціональна орієнтація в світі змінюється слухняною упокореністю життю.

Степан Радченко любить літературу, вона стала йому близькою й найдорожчою. І літературу він розцінює як першу ознаку культурної людини. Степан вважав, що він людина насиченого розуму і тому не повинен спілкуватися «з людьми, тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». Життя людей здавалося йому простим і жодної уваги не вартим. Він належав до тих людей, хто прагне крок за кроком наближатися до поставленої мети, але не вміє спочивати на зупинках досягнення. Бажання його були поривними, вони палили його, кликали навпростець через труднощі. Здавалося б, а що тут прикрого. Та справа в тому, що при вирішенні будь-яких проблем душа Степана була «жорном невпинним, що лиш разом з добірним зерном кукіль і вівсюг життя».

В. Підмогильний - тонкий психолог, тому він намагається створити образ людини, в душі якої відбувається безперервна боротьба між добрим і злим началами, між духовним і тваринним, щоб простежити, хто ж буде переможцем. В. Підмогильний показує історію розвитку людини, що потрапила з одного життєвого середовища в інше (із провінції до столиці). Автор прагнув зрозуміти, хто є людина і яке місце їй відведене у цьому житті, для чого вона живе і як повинна жити. В. Підмогильний намагався поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути у власну душу, адже лише через пізнання людини можна дати відповідь на одвічне питання: у чому сенс життя?

Кожен герой роману - неоднозначна, нестандартна особистість. Для одних персонажів світ постає позбавленим сенсу, своєрідним абсурдним середовищем (Зоська, Максим). Інші персонажі все життя прагнуть усвідомити творчі можливості свого «Я», адже самореалізація - головна мета їхнього життя. Кожен герой по-своєму реагує на складні життєві ситуації. Але страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти притаманні майже всім героям роману.

Найцікавішим у романі «Місто» є образ головного героя Степана Радченка. З одного боку, ми захоплюємося блискучим кар’єрним ростом Степана, але з іншого - нас обурює його жорстокість у ставленні до жінок. Щоправда, герой час від часу кається перед самим собою за свої гріхи. Але чи можна йти до щастя по головах та трупах інших людей? Місто «стерло» героя, згубило в його душі одвічні людські чесноти. А хіба можуть лише матеріальні блага та кар’єра зробити людину щасливою? Звичайно, ні. У серці головного героя немає місця коханню, співчуттю, милосердю, а тому він - глибоко нещасна людина. Так, він розкрив своє творче я, досяг матеріальних благ, але сенсу життя так і не зрозумів…