20. Творчість в.Сосюри 1920-1930 рр.

Рання поезія В. Сосюри вбирала художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму, імпресіонізму). Водночас увиразнювались риси його власного стилю: романтика боротьби й кохання, гостро відчутий «смак» життя, злитість героя з навколишньою дійсністю.

У 1921 р. побачила світ збірка Сосюри «Поезії», що досі вважалася його першою книжкою (проте віднайдений документ коригує цю думку: рукою Сосюри в нім записано, що в 1918 р. було надруковано й видано першу збірку його поезій «Пісні крові...», але її поки не знайдено). Цього ж 1921 p., виходить поема «Червона зима», яка зробила Сосюру знаменитим.

Естетика, з якої народилася «Червона зима» і яку несла лірика В. Сосюри 20-х років (збірки «Червона зима»; «Осінні зорі», 1924; «Сьогодні», 1925; «Золоті шуліки», 1927; «Коли зацвітуть акації», 1928 та ін.), визнавала й підносила цінність кожної окремої долі.

З-під пера митця вийшла низка ліро-епічних поем: «Оксана» (1922), «Робітфаківка» (1923), «Воно», «Шахтар», «Сількор», «Хлоня». До цих творів, треба гадати, належала й поема «Махно» (близько 1924р.), текст якої не зберігся.

Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній праці, полишивши агітпроп, а потім і Харківський університет. Протягом десятиліття (1922—1932) він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), постійно брав участь у літературних дискусіях.

У 1927—1929 pp. написав низку поем. Неупереджена критика вбачає в Сосюрі провідного майстра ліричного жанру, але «провладні» критики все суворіше засуджують творчість поета. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце» (1931) і, зокрема, на однойменному вірші.

За «націоналістичні ухили» у 1934р. поета виключають з партії і зі Спілки письменників. У ці кризові роки він майже не пише, займається поетичними перекладами. 1936 р. Сосюру все-таки знову приймають до Спілки радянських письменників. У припливі нових сил і надій він повертається до роботи. Пізніше з'являються збірки «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939).

21. Життєвий шлях і творча спадщина Григорія Косинки

Григорій Стрілець народився 29 листопада 1899 р. в с. Щербанівці на Київщині в бідній селянській родині. Після закінчення початкової школи працював писарем. Згодом переїхав до Києва, де навчався на вечірніх курсах. Спершу брав участь в бойових діях у лавах армії УНР, пізніше приєднався до лівих есерів (боротьбистів). 1919 року в газеті “Боротьба” з’явився етюд “На буряки”, з підписом Г. Косинка, що став псевдонімом письменника.

1920 р. вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО), який згодом довелося залишити через матеріальні причини. Його новели з’являлися на сторінках багатьох часописів, а 1922 р. вийшла його перша збірка «На золотих богів». Г. Косинка часто виступав на літературних вечірках з читанням своїх творів. Косинка був членом київського літературного об’єднання письменників-попутників «Ланка» (з 1926 р. - МАРС - Майстерня Революційного Слова).

1922 року з’являється перша книжка новел та оповідань “На золотих богів”. Другу книгу письменника – “Новели дезертира” - 1924 року вже відмовилися друкувати. Це стало предметом занепокоєння автора та лiтературноï громадськості. Косинці не залишалось нічого іншого, як працювати над новими творами. До наступної книги новел – “В житах” (1926) - увійшли кілька творів з першої збірки, однак бiльшiсть з них була написана протягом 1923-1925 років. В новій книзі Косинка постає перед читачем вже сформованим майстром реалістичного стилю. Далі були збірки “Політика” (1927), “Вибрані оповідання” (1929), “Серце” (1933) тощо. Писав він і публіцистичні твори, перекладав російських письменників. 1934 р. Г. Косинка був заарештований і невдовзі розстріляний.

Проза Косинки відзначається правдивістю і гостротою відтворюваних життєвих конфліктів. Косинка вважається продовжувачем традицій імпресіоністичної новели в українській літературі (М. Коцюбинський, С. Васильченко, В. Стефаник). У творах Косинки змальовуються трагічні події української революції 1917-21. У новелах “Гармонія” та “На золотих богів” письменник піднімає тему денікінської окупації, у новелі “Політика” звучить тема класової ворожнечі, в новелі “Змовини” – тема радянських репресій проти селянства, а у новелі “За земельку” – шлюбу з розрахунку.