17. Творчість Павла Тичини: провідні мотиви ранніх поетичних збірок

У ранній поезії П.Тичина не порушує важливих питань соціальної дійсності, а відбиває лише переживання і настрої, навіяні природою, коханням, філософськими роздумами. Бадьорість, життєрадісність, окриленість, свіжість — найпривабливіші мотиви ранньої лірики П. Тичини.

Від перших поетичних спроб, позначених впливом Т. Шевченка, О. Олеся, М. Вороного, Г. Чупринки та ін., поет швидко еволюціонував, і вже дебютна збірка «Сонячні кларнети» (1918) стала подією в українській літературі. «Сонячні кларнети», особливо друга частина збірки, просякнуті почуттям молодості й оптимізму, світлими та радісними образами, породженими надією на відродження української нації до державного життя після кількох століть колоніального рабства. Ставлення поета до національної революції розкривають поема «Золотий гомін» і твори, друковані в періодиці: «Гей, вдарте в струни кобзарі.», «Ой що в Софійському заграли дзвони…»

У пам’ять про загиблих під Крутами юнаків П. Тичина написав поезію «Пам’яті тридцяти». Жорстокість більшовицького терору вжахнула поета, тому й у поезіях збірки, позначених 1918 р., відчутне засудження жорстокості братовбивчої війни і тривога за майбутнє України, за майбутнє людської душі («Одчиняйте двері.», «Війна», «По блакитному степу.», поема «Скорбна мати» та «Дума про трьох вітрів»).

В збірці "Замість сонетів і октав" відбивається поступова зміна світогляду і переконань поета. Майже зовсім зникає милозвучність, яка була так чітко виражена в "Сонячних кларнетах".

Наступні збірки «Плуг» (1920) та «Вітер з України» (1924) мали засвідчити упокорення поета перед нелюдською, непоборною силою революції. Однак поряд із вітанням нової влади у збірці багато творів, які відбивають тодішній стан душі поета, його розгубленість і страх.: «І Бєлий, і Блок.», «26-ІІ (на день Шевченка)». Щиро прагнучи бути на боці нової влади, П. Тичина протягом 1920-х рр. все ж таки пише такі поезії, як «Голод», «Загупало в двері прикладом», «Хто ж це так із тебе насміятись смів?», уривки з поеми «Чистила мати картоплю.», в яких змальовує духовну деградацію та здичавіння людини, за що й був неодноразово критикований.

18. Інтимна та пейзажна лірика ПавлаТичини

Тичина з ніжністю пише про природу рідного краю, схвильовано і щиро співає про неповторну красу і силу першого кохання. Більшість ранніх творів поета можна віднести до шедеврів української пейзажної лірики. Тичина майстерно поєднував матеріальність і предметність із звуками, кольорами, запахами довколишнього світу. Змальовуючи картини природи, Поет добирає слухові та зорові образи: гаї шумлять, дзвін гуде, небокрай - як золото. Саме в природі вбачав поет джерела життя й любові. Природа в поезіях змальована з особливою ніжністю, вона в нього оточена незримим космосом і продовжена в нескінченність, у вічність.

Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи відчуваємо у вірші «Гаї шумлять». Ця поезія пронизана молодечою жагою до життя, щасливими сподіваннями, що розцвітають на тлі чарівної природи. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, щасливий від почуття єдності з цим гармонійним світом, що сповнений благодатних почуттів. Захоплення повнотою життя висловлене Тичиною в образах і звучанні поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...». Тичина вдало застосовує художньо-виражальні засоби (епітети “місячні весняні ночі”, “старі гаї”, метафори “сплять гаї” та ін.). Зразком пейзажної лірики є також вірш “Арфами, арфами”.

Тичина часто звертається до теми кохання, причому найчастіше нещасливого, мабуть, шукаючи морального порятунку, тимчасового заспокоєння. Кохання поет прославляє у творах "Ви знаєте, як липа шелестить..,", "О панно Інно", "Цвіт в моєму серці", "Подивилась ясно" та ін. Усі вони відзначаються красою, ніжністю, чистотою. Цьому сприяють й художні засоби, поєднання зорової образності з музичністю. Інтимна лірика чарує пpозоpою ніжністю і щирістю. В кращих творах інтимної лірики Тичина використовує свій прийом поєднання музичного і живописного сприйняття реальності.

(19)Історичні процеси у творах Тичини

Історичні події які описуються у творах Тичини автор пережив сам. Триптих «На Шевченковій могилі» присвячений роздумам Тичини про Скоропадщину 1918 року. До цього явища в історії України він відноситься негативно, для нього це друга царська влада яка принесе тільки кров та біди народу .Засуджує Денікіна. Вірить що в Україні ще буде порядок його уособлює Кармелюк - образ фізичної сили яка віджене усіх самозванців . Символ розумного розвитку української нації уособлює обрах Сковороди. «Сковорода» історична поема просякнута сучасністю. Опис повстань на Коліївщини. Його вірші : « На майдані», «Зразу ж за селом», « Застебнулось на всі ґудзики небо», «Дівчина на призьбі», «Встав у розвідку місць повний» посвячений року 1918, рік коли влада в Україні мінялась ледь не щомісячно. Україну ділили більшовики, денікінці, петлюрівці, Скоропадський разом з німцями . Тичинина описує жахи цих спустошливих воєн. У 1920 р «Живемо комуною» та «З мого щоденника» - втори які будуть заборонені цезурою у яких Тичинина висловив свою думку про тогочасну Україну. Україну він описує у традиційному для літературі образі – у образі Дніпра. Він описує річку не як повноводну могутню річку. А які річку-інваліда роздорбалену на гнилі моря. Цим образом він хотів передати свій жаль з приводу роздробленості укр.. хоче сказати що якби укріпні трималися купи, то ми б стали нацією, яку б ніхто не зміг би розділити. Збірка «Вітер з України» особливо останній вірш «Фуга» показує нам наскільки тичинське слово стає підрубаним, в ньому зникає патріотизм і віра у укр. Націю ці відчуття засинають у ньому. Далі Тичина творить закриваючи очі на масову русифікацію укр.. на репресії та голодомор(напр«Чуття єдиної родини»).