4. Культурні передумови. Сутність цієї передумови полягає в

необхідності забезпечення в суспільстві порівняно високого рівня загальної

освіченості, що, з одного боку, висуває певну групу літераторів-

журналістів, здібних щодня збирати, обробляти й письмово викладати

інформацію, а, з другого боку, формує досить розвинуту читацьку

аудіггорію, яка складається з осіб, котрі мають навички щоденного читання

й готові витрачати кошти на придбання періодичної преси.

На час пізнього Ренесансу в Європі вже склалася розгалужена система

освіти, а вміння читати й писати стали звичайними атрибутами громадян,

особливо в містах. Лк тип вищого навчаїьного закладу сформувалися

університети, спершу в Італії в ХІ-ХІІ ст., далі у Франції. Іспанії. Англії

(ХІІ-поч. XIII ст.). Батьки охоче віддавали вчитися своїх дітей, що

розглядалося як запорука їхньої успішної кар'єри, необхідна умова

просування по східцях державної служби чи професійного ведення

підприємницької діяльності.

Величезного поштовху розвіггкові освіти надало винайдення книго­

друкування. завдяки якому книга стала важливим чинником суспільно-

політичного життя й розвитку культури. Дру кована книга у порівнянні з

5Михайлин і.Л.

рукописною значно здешевилася. скоротилися терміни її виготовлення,

збільшилася кількість виготовлених екземплярів. Книга перестала бути

доступною лише королівським дворам і монастирям, а стала загаль­

носуспільним надбанням. Процес поширення освіти й зростання осві­

ченості згодом і призвів до якісного стрибка - народження журналістики.

Іншими словами, мова йде про такий період у житті су спільства, коли,

внаслідок поділу праці, розділяються її фізичний і розумовий різновиди, а

відтак виникає інтелігенція як специфічна верства населення, зайнята

розумовою діяльністю. Вона і стає гарантом виникнення журналістики.

А відтак у підсумку відзначимо, що розвинуте господарчо-економічне,

суспільно-політичне та культурно-освітнє життя, розвиток нових

друкарських технологій стають передумовою народження преси. Це ті самі

історичні причини та процеси, що призводять до переростання народності

в націю, феодалізму в капіталізм, тобто породжують нову якість життя, що

всебічно охоплює всі сфери діяльності.

Ще задовго до появи друкованих періодичних віщань у Європі склала­

ся стійка традиція збирання й поширення (в тому числі й продажу) інфор­

мації. Комунікаційні канали з обміну інформацією склалися в усіх країнах,

але особливого значення набули в Римі та Венеції з огляду на їхнє унікальне

географічне розташування між Сходом і Заходом, між Півднем і Північчю.

У цих містах збиралася величезної вапі міжнародна інформація, яка стано­

вила інтерес як для представників християнського, так і мусульманського

світів, як для жителів Європи, так і для народів Африки й Азії.

Саме тут і виникає своєрідне ремесло - створення рукописних листків

найсвіжіших інформаційних повідомлень, які вже були товаром і могли бути

продані. У Венеції за кожен примірник рукописних новин їхні автори-писарі

вимагали дрібну монету XVI століття, що називалася ‘Тазетта”. Творців

рукописних інформаційних листків тут називали “газеттанті”, а самі листи

“газелта”. З часом це слово перейшло й у заголовок самого виробу.

Традиція торгувати новинами швидко поширилася в Англії та Німеч­

чині, де також у XVI столітті виникають численні рукописні газети. Появу

періодичної преси пов'язують з виходом 23 червня 1588 року в Англії номера

“Інгліш мерк’юрі” ( Англійського вісника”). Регулярно газети починають

виходити з 1609 року, коли в Німеччіші були засновані відразу два тижне­

вики: “Relation Adler” (Страсбург) і "Aviso-Relation oder Zeitung” (Аутсбург).

Особливо це слово стало популярним після того, як видатний

французький просвітитель Теофраст Ренодо (1586-1653) розпочав у Парижі

видання друкованої газети. Її перший номер вийшов ЗО травня 1631 року.

Видавець довго не шукав назву для свого часопису, а з охотою використав

для цього вже відоме слово, поставивши в заголовку друкованого листа

новин "Ля газетт”. Перша газета виходила форматом 21.5 х 15 см. на

чотирьох сторінках щотижня. Наступного року її обсяг зріс до восьми

сторінок. Дітище надовго пережило свого творця. У січні 1762 р. у нього

з'являється нова назва - "Тазетт де Франс”, що утрималася до 1800 p.. коли

Наполеон І, надавши віщанню статусу свого офіційного органу, змінив і