466Історія української журналістики XIX століття

видурюючи в них гроші. Діти, що виросли, спостерігаючи за материною

розпустою, так само не відзначаються моральною чистотою. Новин

приклад винародовлення подано в образі Костя Антонюка - енна місцевого

орендатора. Навчаючись у Відні він зійшовся з паном Бекулом. який найняв

його вчити сина, закохався в його доньку Аврору, вступив у товариство

волоських студентів і вже зовсім перестав бути русином. Перекинчиків карає

саме жігггя: Антонюк після відмови Аврори вийти за нього заміж переживає

психічну травму і вмирає; Стефанія переживає також моральні тортури,

спостерігаючи за нещастям своїх дітей. Людина, що зрадила свій народ, не

може бути щасливою - така головна ідея випливала з повісті.

Публікація її перших розділів спричинилася до скандалу в Чернівцях.

Між православним духовенством виникло обурення сценою зустрічі

коханців: протопогагаї і о. Моцана. Церква зажадала весь текст повісті,

аби пересвідчитися, як далі буде зображено в ній духівництво. А

прочитавши, зажадала від редакції категорично припинити друкування

повісті. Л. Турбацький не зміг відстояти твір Є. Ярошинської, бо вплив

духівництва в краю був традиційно сильний. У числі п'ятому "Буковини"

І898 року була вміщена замітка: "З причин, від редакції зовсім не

зависимих, приневолені ми перервати повість "В домі протопопи".

Відмова друкувати повість прикро вразила письменницю, але вона

була підтримана багатьма західноукраїнськими діячами. І902 року повість

вийшла окремою книгою у Львові, у віщанні "Україно-руської видавничохї

спілки" за редакцією Володимира Гнатюка.

В новелах Є. Ярошинської простежується виразніш неоромантичний

струмінь: тут зображуються могутні людські пристрасті, відтворена

боротьба особи з обставинами. В оповіданні "Проклятий млин" Меланка

виходила заміж за старого вдівця Петра, власника млина. Вона перед тим не

кохала нікого, бо була ще занадто молода. .Але ось на подвір'ї з'явився

новий наймит Василь. Між ним і молодою господаркою спалахує кохання.

•Стара Марця підслухала їх освідчення і донесла Петрові про стостунки його

дружини з наймитом. Петро підстеріг закоханих і вбив Василя, а Меланка

втопилася в ставку. Але помста не принесла щастя Петрові - совість

замучила його, він спився, померла від горілки й стара Марця, а проклятий

млин стояв довго порожній аже поки його не рознесла велика вода.

Новела була схожа більше на легенду, брала людські стосунки в

позачасовому й позасоціальному вимірі, зосереджувалася на

екзистенційних проблемах людського буття.

У цілому ж творчість Є. Ярошинської була помітним явищем

української літератури свого часу, збагачувала її відображенням нового

простору - життя народу й інтелігенції Буковини, гостро піднімала питання

винародовлення. необхідності для вищих верств триматися народного

грунту й працювати задля відродження українського народу. Практично

вся творчість письменниці пришила до читачів зі сторінок "Буковини" або

супровідних їй віщань: алманаху "Зерна", додатку "Неділя",

"Буковинського православного календаря".Великим здобу тком редакції вже на чолі з О. Маковеєм бу ло залу чення

до участі в газеті видатної письменниці буковинського краю - Ольги

Кобплянської (1863-1942). Після дебюту з першим українським твором -

повістю "Людина" - в журналі "Зоря" 1894 року О. Кобплянська

опу бліку вала тут ще кілька своїх дрібніших творів. Але повість "Царівна",

головний твір ранньої О. Кобнлянської. тут була відхилена: не змогла

надрукувати її письменниця і в журналі "Народ". Традиційно історики

літератури вказують як на причину великі розміри повісті. .Але вони не

виглядають переконливими у контексті того, що "Зоря", наприклад, у цей

час друкує романи І. Нечуя-Левнцького. як-от: "Старосвітські батюшки та

матушки", розміром не менишпм. ніж повість "Царівна". Швіщше за все,

тут мова йшла про відмінні естетичні засади. О. Кобплянська несла в

українську літературу новий тип художнього мислення позначала прихід

модернізму в неоромантичному вбранні.

О. Маковея як редактора "Буковини" не злякати розміри повісті, тим

паче, що газета перейшла на щоденний вихід. Він прийняв повість до друку

і опубліку вав "Царівну" (1896. №№ 100. 109, 112-121. 125-127. 129-132, 135­

138. 147-169. травень-серпень), а після того домігся її віщання з власною

передмовою накладом редакції "Буковини" окремою книжкою.

О. Кобплянська не була на той час дебютантом "Буковини". ІЦе

раніше тут друкувалися її дрібні твори: оповідання "Жебрачка" (1895. 29

травня). "Час" (1895. 18 травня), "Мужик" (1895, 15 серпня). "Битва" (1896,

7-11 квітня). Це були безсюжетні твори, які змальовували певні життєві

ситуації без внутрішнього розвіггку: містили в собі певний алегоричніш

дискурс. Жебрачка з однойменного оповідання, яка викликає

роздратування автора своїми наполегливими випрохуваннями,

розташувавшись неподаїік від його дому, заважає йому милуватися

розкошами природи, виявляється сліпою і не здібною милуватися світом.

Роздратування змінюється справедливим співчуттям.

Найбільше з цих оповідань - "Бнтва" - в алегоричній формі

зображувало винищення буковинської природи, хижацьке вирубування

лісів, які приносять прибутки комусь за межами цього краю, але

призводять до зникнення того прекрасного світу, який природа створювала

кілька попередніх століть. Авторка вставала на оборону Буковини,

доводила, що первісна, не токрана людиною природа є найбільшим

скарбом цього краю. Таким чином. О. Кобплянська на час публікації

"Царівни" вже стала традиційним автором газети.

Повість "Царівна" і справді була малоподієвою. її зовнішній сюжет

неможливо переказати: от живе собі якась дівчина Наталка Верковнч,

"натура страшно жадібна до життя"; живе в міщанському середовищі своїх

родичів, які мріють про те. щоб вигідно видати її заміж; а дівчина читає

Ніцше та іншу новітню літерату ру , що будить особу до світлих поривань,

до емансипації людини в цілому й жінки зокрема: нарешті, з'являється її

лицар - лікар Марко, який зумів оцінити золоте серце Наталки, її вишукану

душу і висмикнути з обивательського світу: Наталка стає письменницею.

Михайлин ГЛ.