18 Листопада і876 року правління "Академнческого Кружка"

затвердив такий склад редакційного комітету журналу "Друг": А,.Павлнш

(відповідальний редактор), І. Белей. І. Франко, М. Паалик. І. Кич. І.

Мандичевський, С. .Ярема, І. Грбачевськнй. Т. Турула. В. Левниький

(Лукич). Тимчасом між редакцією журналу "Друг" і галицьким

громадянством дедалі загострювалися суперечності. Розвилок

соціалістичної пропаганди українською мовою не пройшов непомічений

австрійським урядом. Продовження праці С. Подолинського. зокрема

віщання брошури "Правда" наприкінці І875 року, де містилися заклики до

збройного повалення царату, призвели до конфіскації брошури і арешту її

віщавців (О. Терлецького і Я. Ковачева) 14 квітня І876 року. Слідство

триваю довго, лише в жовтні І876 року суд у Відні розглянув їхню справу.

Вона увійшла в історію як перший соціалістичний процес. На цей раз

підсудним вдалося виправдатися на тій підставі, що заарештована

брошюра викривала політичні порядки Росії, а відтак, усе. що містилоя в

ній. не мало ніякого відношення до Австрії. На процесі як документи

обвинувачення виступали листи М. Драгоманова. а його самого відтоді

почали вважати за головного представника українського соціалізму.

Поліція в Галичині зайнялася активним пошуком крамоли в своєму краю.

Нагода трапилася невдовзі. На початку січня І877 року до Львова з

Женеви приїхав якийсь Сергій Ястшембський нібито з метою встутипи до

політехнічного інститу ту . Він замешкав на квартирі М. Паалика. 'З випадкової

причини він був заарештований поліцейським у ресторані. Відбувся трус на

його помешканні, тобто в квартирі М. Павлнка, де знайшли великеМихайл .Л.

листування з М. Драї омановим. Воно стаю підставою для апрешту М.

ІІаатпка 9 січня 1877 року . Згодом були заарештовані О. Черепахін. студент

медицини з Киева, і О. Куртієв. бітетер львівського українського театру ,

родом з Одеси. У Черепахіна знайдено політичну літературу , призначену дія

контрабандного перевезення в Росію: у Лстшембського - листи редактора

соціалістичної газети Вперед" Лаврова. 16 березня 1877 року у Львові

розпочався другий соціалістичний процес. Суд намагався довести існування в

Галичині таємного соціалістичного товариства і звинуватиш підсудних у

діях, шкідливих Для суспільною ладу . Проте і на цей раз звину ваченню

перемогти не вдалося 21 березня М. ІІаалик вийшов на свободу .

Помірковані члени редакційного комітету були налякані цими подіями і

сприймали їх як загрозу д ія своєї майбутньої кар'єри. Вони були абсолютно

праві, про що свідчить подальша доля І. Франка. Жу рнал, автором якого був

М. Драгоманов, опинився піл загрозою. Під кутом зору останніх подій

з'ясувалося, що перемога народовського крала в "Академическом кру жке''

не є остаточною. Москвофіли захопили касу товариства і не виділяли кошти

на оплагу віщання жу рналу . Арешт М. Павлика 9 січня призвів до того, що

І. Франко залишився на той час єдиним діючим членом редакційного

комітету. Проте саме він і не дав загинути журналові. У 1877 році він

продовжував виходити, але нерегулярно. Вдалося віщати лише 6 номерів,

причому переїли на місячний інтервал і випустити одне число (№ 3-4)

здвоєне. Кількість передплатників скорочувалася. Видавці зменшили тираж

на початку року з 550 до 400 примірників. Розбігся не лише редакційний

комітет, але й автори: у 1877 році в журналі публікувалися матеріали лише

п'ятьох діячів: І. Франка. М. ГІавлпка. М. Драгоманова. І. Мацдичевського і

І. Белея. Останні були єдиними членами редаційного комітету, хто не

злякався і працював даті з І. Франком, хоча й намагалися внесл и в діяльність

жу рналу дух поміркованості. Коштами допоміг М. Драгоманов'

І. Франко вперше залитися з журналом на руках, але він не розгубився

і прийняв правильне рішення: зоповннти його сторінки своїми творами,

тим паче, що його всебічного таланту вистачало на забезпечення усіх боків

його діяльності. -Як підрахував О. І. Ден І. Франкові належить 80 з 110

сторінок шести чисел журналу

153

. Щоправда, йому довелося перенести

акценг з літературної критики й публіцистики июву на белетристику,

найбільш зру чну для нього галузь діяльності.

В усіх числах "Друга" 1877 року дру ку вався цикл І. Франка "Борислав:

Картини з життя підгірського народу". Він складався з трьох оповідань:

"Ріпник" (1877. №№ 1-2). На роботі" (1877. №№ 2-3-4) і "Навернений

грішник" (1877. №№ 3-4-6). І. Франкові пощастило після завершення

жу рнальної публікації видати "Борислав" окремою книжко, як другий том

своїх "Писем". Під заголовком зазначалося: Передрук з "Друга".

Борнславський цикл відзначався цілим рядом новаторських рис.

55:

Ден О. І. Українська революційно-демократична журналістика. - С. 179.

555

Там само. - С. 153.Історія української журналістики XIX століття

По-перше, він ознаменував появу в українській літератури нової теми і

відповідно нового героя. Життя робітничого Борислава, куди сюиваються

і навколишніх сіл і усього Підгір'я безземельні селяни у сподівання

заробітку, було подане І. Франком виразно і яскраво. Головних! предметом

відображення прозаїка став той .моральний занепад, який приніс в

українське хіістечко чужий капітал. І. Франко обирає за героїв заможних

селян, які мають поважне ґаздівство. Але вони не в силі опертися спокусі

розбагатіти на кип'ячці і самі руйнують свої долі.

По-.іруте. Борнславський цикл ознахіенував народження в українській

літературі натуралізму. І. Франко орієнту вався в зображенні робітничої гехін

на Е. Золя. творчість якого старанно вивчав у цей час. Злиденність про­

летарського існу вання дикту вала необхідність документально засвідчіпи її в

точних картинах. І Франко докладно спиняється на описі одягу своїх героїв,

виписує їхні портрети, умови життя, хіетодохі наслідування передає мову

героїв. "Французький натуралізм хіав певний вплив на художнє моделювання

житія Франком у бориславсько.му циклі творів. - слу шно відзначив су часний

дослідник М. П. Ткачук. але у нього нехіає крайнощів натуралістів у

трактуванні фатальної сили спадковості, яка переслідує людину"354

.

По-третє І. Франко використав і традицію утопічного, тенденційного

рохіану. сполучивши в своєхіу циклі натуралізм з умовним способохі

відображення життя і прохіовистихш висновкахш. які він пропонував

читачеві. Оповідання "На роботі" будувалося як сон головного героя

Гриця, якому нрихіарна Задуха, володарка нафтових закопів, показувала

своє царство. Його наповнювали жертви промислового виробництва. Від

моторошних видінь герой вирішив тікати з її хіертвого царства, на яке вона

прагне перетворити Борислав. Автор тут використав художній досвід М.

Чернишевського. який у снах Віри Павлівни з "Що робити?" зосередив

утопічні картини хіайбутнього соціалістичного ладу. Але не лише в цьохіу

виявилася тенденційність оповідань циклу. Його герої залишали простір

Борислава. Іван з оповідання "Ріпник", прозрівши після схіерті закоханої в

нього Фрузі. тікав з Борислава знову до селянського світу, сподіваючись не

допустити свого сина до повторення своєї долі. Залишав, щоправда

внаслідок схіерті. світ Борислава й Василь ІІівторак. герой оповідання

"Навернений грішник". Кожним творохі І. Франко показував несумісність

промпстового виробництва з українським життяхі. український робітник

гине тут. бо потрапляє в цілкохі протиприродні для себе умови.

По-четверте, прагнення стати цілком на засади соціалізму в художній

творчості дало суперечливі наслідки. З одного боку, авлор зобразив

негативну роль попівства в Бориславі, яке не боронить паству від

розтлінного впливу буржуазії, а коли н береться до того, то тільки

пильнуючи власний інтерес: зубожіння селян обертасгься зхіеншенням

доходів духівництва. З другого боку, показати розшарування української

нації на багатих і бідних, утворення у країнської бу ржу азії, яка експлу ату є

54

Ткачук М. П. Жяітропм структура романів І. Франка. - Тернопіль. 1996. - С. 3.Михайин .Л.

свій народ, не вдалося. Це було неможливо внаслідок сповідування

принципу реалізму й натуралізму. Української буржуазії в Галичині не

існувало. Як тільки І. Франко звернувся до теми українського робітничого

класу, то відразу з'ясувалося. що його визискувачами є євреї. Вони н

оппнилипся під пером реаліста І. Франка експлуататорами українського

пролетаріату. І. Франко й тут залишився на позиціях свого народу, не

поступившись життєвою правдою соціалістичним догмам.

Крім. Бориславського циклу. І. Франко не опублікував у "Друзі"

ніяких інших оригінальних художніх творів. Це стосувалося й віршів.

Натомість досить широко був предстааленпй перекладний відділ. У

перекладі самого І. Франка друкувався роман М. Чернишевського "Що

робити?" під заголовком "Що діяти? Із оповідань про нових людей" (1877.

№№ 1-5). Високо цінуючи на той час цей твір. І. Франко мав намір подати

його в журналі цілком, але змушений був друкувати його невеликими

подачами, а відтак представив лише його початкову частину. Ні образу

Рахметова, ні четвертого сну Віри Паалівни подача "Що робити?" в

"Другові" не містила - це був холостий постріл.

І. Франко, попри поверховий рівень "Поступовця", мав нахил до

сатири, а відтак високо цінував творчість М. Салтикова-Щедріна. У його

перекладі в 1877 році в "Друзі" з'явилися два твори російського сатирика:

у числі п'ятому "Супокійне життя" (в оригіналі - "Деревенская тишь") і у

числі шостому - "З якого кореня походять Дуреньки ("О корени

происхождения глуповцев" - розділ з роману "Історія одного міста").

Представлення М. Салтикова-Щедріна на сторінках "Друга" також

мало суперечливе значення. З одного боку. І. Франко в перекладах прагнув

пристосувати сатиру до галицьких реалій, аж надто своєрідно

перекладаючи власні назви, наприклад ім'я Добромисл він переклав як

Дмитро Політа. З другого боку, твори залишалися картинами російського

життя, висміювали лінощі російського панства, неосвіченість і

забобонність міщан: з творів поставав жахливий світ російської

поліцейської держави, несумісний з волелюбним українським

національним характером. Об'єктивно ці переклади працювали на два

фронти: проти москвофілів, розвінчуючи ідеалізацію ними російського

життя, і проти драгоманівського космополітизму на російському ґрунті,

показуючи до спілки з яким життям тягне цей діяч у країнство.

Крім цих творів, І. Франко під псевдонімом Мирон*** постав

перекладачем двох віршів Г. Гайне "Бабуся Грижа" і "Вандруючі щурі". Це

були теж сатиричні вірші з пізньої творчості німецького поета. Особливо в

останньому з них змальовувалося в образах щурів людське суспільство. Це

були єдині вірші, опубліковані в часописі 1877 року.

І. Белей запропонував журналові оповідання Еркмана-ІІІатріана

"Виховання феодала" і Педро де Алякорна "Труба". Це були добротні

реалістичні твори: але позбаалені особливої соціальної гостроти.

Таким чином, у белетристиці журналу "Друг" 1877 року домінував І.

Франко з новаторсьмим циклом Бориславськнх оповідань,

чп»Історія української журналістики XIX століття